Рок у стінах столичної опери

— Спершу ідея поставити цей мюзикл у Києві виникла в Олексія Фіщука та Володимира Бульби, які побачили його за кордоном, — розповідає режисер-постановник, головний режисер театру Віталій Пальчиков. — Нас вона одразу зацікавила, бо в Україні справжніх мюзиклів дуже мало.

Мюзикли Ендрю Ллойда Веббера досить дорогі. Але цей, якщо можна так сказати, він подарував світові, і ми за доволі символічну ціну змогли купити ліцензію та отримати право показати 20 вистав. Цей проєкт був виставлений на громадський бюджет, і ми отримали від Києва щедрий подарунок — кошти, за які змогли здійснити цю постановку.

У виставі більше 30 перемін сцени. А наш театр не має таких технічних можливостей, як бродвейські, тому було складно придумати сценографію. Все ж знайшли спосіб, щоб показувати глядачеві різні місця, що змінюються кожні 4−5 хвилин. Це клас, квартира Дьюї, учительська, вулиця… Багато витрат пішло на звукове і технічне оснащення вистави. На сцені одночасно працюють 32 мікрофони і 2 бенди — дитячий і дорослий.

Провели великий кастинг по всій Україні. На театральну пошту нам надіслали близько 300 заявок, з яких ми по відео відібрали 100 претендентів і зробили «живе» прослуховування в театрі. Відібрали до участі у виставі 36 дітей і 4 дорослих. Діти дуже талановиті. У нас представлена майже вся Україна — Одеса, Харків, Івано-Франківськ, Вінниця, Біла Церква, Чернігівщина та ін.

Спочатку не були знайомі з лібрето та клавіром «Школи року», які отримали трохи пізніше, а орієнтувалися на фільм 2003 року та деякі уривки мюзиклу, знайдені в інтернеті. Спершу нас захопила музика, потім зацікавив і сюжет, переклад мюзиклу українською здійснив Володимир Бульба. Це сучасна історія, в якій порушуються дуже важливі питання стосунків дітей і дорослих. На жаль, ми дуже часто не чуємо своїх дітей. Нерідко хочемо зробити з сина чи дочки свою копію, змушуємо робити те, що їм не до вподоби. Взяти хоча б приклад моєї сім’ї. Свого часу я навчався у спеціалізованій музичній школі імені Миколи Лисенка. Не бачив іншого шляху для свого сина Вови, окрім як теж піти у цю школу. Володя там відмучився три роки і, врешті-решт, нічого з цього не вийшло. В якийсь момент ми з дружиною побачили, що він легше і краще сприймає акторське мистецтво і математику. Віддали його в іншу школу, також він зараз відвідує театральну студію.

Та повернемося до вистави. Мене зачепила ця історія, в якій через доступну форму рок-музики підіймається цілий пласт різних проблем. І чим далі заглиблювалися у цей проєкт, тим більше в ньому знаходили цікавих речей.

Над виставою працювали великими блоками. Оскільки у постановці зайняті діти з усієї України, потрібно було скласти розклад так, щоб батьки могли привозити їх до Києва на репетиції. Принагідно хочу подякувати всім батькам, які витратили багато енергії, часу і коштів, аби їхні діти мали можливість грати у цьому мюзиклі.

Репетиції почалися наприкінці травня. А основний процес тривав з 17 липня по 17 вересня. Ми працювали кожного дня, крім суботи та неділі, з 12 до 18 години. Це був справжній дитячий табір у нашому театрі. Також у виставі задіяні солісти театру і хор. Наші артисти грають вчителів, батьків, учасників рок-гурту, ведучих.

У репертуарі театру є два чудових проєкти, де актори грають разом із дітьми — «Санта» і «Санта 2. Глобальне потепління». Але в них не задіяно так багато дітей, як в новому мюзиклі. Цього разу репетиції відбувалися практично в усіх приміщеннях театру. Коли в одній залі співали, в іншій — йшла балетна репетиція. Ще в одній — урок гри на музичних інструментах.

У нас вийшов синтез рок-концерту і театральної вистави. Постановку здійснила група талановитих творчих однодумців у складі: музичного керівника проєкту Євгена Воронка, сценографки Марії Грабченко, художниці костюмів Катерини Маньковської, балетмейстерки Дарії Сагайдаковської та її асистентки Галини Гриньків.

Серед виконавців, у першу чергу, хотілось би відмітити двох прекрасних Дьюї — Юрія Годо та Івана Завгороднього. Адже найскладніше було знайти такого актора, який міг би витягнути складну вокальну партію і, водночас, класно зіграти як актор. Це бунтарський, скандальний образ. Але діти повинні були полюбити цього персонажа і цього актора. І це обом нашим Дьюї успішно вдалося. Дуже приємно було працювати над постановкою з таким самобутнім виконавцем як Ілля Ярема — відомим багатьом ведучим «Радіо Рокс». Він створив образ Неда — приятеля Дьюї. Цікаво розкрився у цій ролі і артист нашого театру Олександр Киреєв. У жіночих партіях яскраві вокальні і акторські якості виявили молоді виконавиці Юлія Сидорук, Юлія Пінчук, Анастасія Рябошапка (Розалі), а також Єлизавета Овраменко та Марина Черноштан (Петті).

Виставу вже показали дев’ять разів. Поки що дуже задоволені реакцією глядачів — як підлітків, так і їхніх батьків. Публіка дуже жваво реагувала на всі мелодії, жарти, балетну пластику дітей, загалом на все, що відбувалося на сцені. Плануємо ще показати «Школу року» шість разів на початку грудня, і п’ять у лютому. Якщо глядачі так само добре сприйматимуть цей мюзикл, то маємо можливість продовжити ліцензію.

У нас великі плани на цей театральний сезон. У театрі зібралася команда професіоналів під керівництвом заслуженого працівника культури України Петра Качанова. А головним диригентом нещодавно став народний артист України Василь Василенко — дуже амбітний і професійним митець. Хочемо зробити яскраву національно-патріотичну постановку. Продовжуємо себе позиціонувати як театр для всієї родини, який має показувати і мюзикли, і великі опери, і концерти.

У жовтні відбудеться прем’єра балету «Аладдін» на музику Олександра Родіна, балетмейстер-постановник Сергій Кон. Дуже цікава хореографія і музика. Впевнений, що новий балет стане помітною подією в культурно-мистецькому житті не лише Києва, але й усієї країни.