Спогади про Віктора Зарецького

Ця виставка ескізів і начерків Віктора Зарецького — спроба показати глядачу таємний світ того, що залишається за стінками великих полотен, того, що залишається у майстернях, в шухлядах, численних папках. Ця ескізна праця художника — процес пошуку, процес набуття майстерності. Це пошук поз, погляду, характеру натури. І натура — живі люди, зайняті працею.

Сюжети праці в роботах Віктора Зарецького одні з найпопулярніших. Особливо, у начерках і в підготовчій роботі. Художник через процес праці натурника досліджував і розумів його суть. І якщо начерки призводили до постановочного портрету, то по цьому портрету ставало зрозуміло — це шахтар, це письменник, це архітекторка.

Саме через працю Зарецький розкривав характер людини. І цим брав участь у створенні портрету своїх сучасників, свого середовища, своєї історичної доби, яка була дуже непростою.

Ескізи Віктора Зарецького створені в класичній манері і не потребують роз’яснення для глядача. Метою організаторів виставки було створити контекст роботи Віктора Зарецького і занурити глядача в середовище процесів, що відбувалися в житті художника.

«Навколо художника є природа, сльози, грози, радість, екологія. І все це художній процес. Прямий погляд нічого не дає. Потрібні художні засоби висловлення. Навколо цього все крутиться», — писав Віктор Зарецький.

«Віктор Зарецький сповідував академічну систему „поставленого ока“, яке повинно автоматично вимірювати величини та відстані. Коли малювали „натуру“, то не можна було і поворухнутися. Одного разу під час такої робити у мене додолу впав олівець. Я нахилилася, щоб його підняти. Побачивши це, Віктор Зарецький грубо вилаявся і примусив мене наточити вдома 60 олівців. Ми не мали права відволікатися на такі дрібниці», — згадувала художниця Марина Соченко.

— Відкриття виставки мого діда — це для мене завжди свято, — зізналася художниця Олена Зарецька. — Давно хотіла представити його ескізи, але не уявляла, в якому просторі можу це зробити. Коли запропонували організувати виставку у галереї «Перемога», то взялася за цю справу не відразу. Бо спершу не могла підібрати концепцію. Врешті зрозуміла, що це буде робочий процес. На малюнках зображені люди, які працюють.

Ще два роки тому одну з залів цього простору вирішили назвати іменем першої дружини Зарецького — Алли Горської і розмістити на стіні репродукцію якоїсь її роботи. Врешті зупинилися на обкладинці до збірки Ліни Костенко «Зоряний інтеграл», яку робила художниця. У перспективи обов’язково підготуємо виставку робіт Алли Горської. А цю присвячуємо великому майстру, професіоналу своєї справи Віктору Івановичу Зарецькому.

Про дідуся у мене залишилися дитячі спогади. Пам’ятаю, коли мені було 5 років він приїхав до нас у гості. Я сиділа на килимку, а він — на дивані і малював начерки. Потім створив два моїх портрети. Один з них і досі зберігається в нашій родині.
Другий спогад пов’язаний з Конча-Озерною, де Віктор Зарецький жив зі своєю другою дружиною останні роки життя. Він поставив на мольберт невеликий планшет, дав мені фарби, пензлик і я почала малювати щось дитяче. Мені навіть було трохи соромно, що дали таку можливість, а я так невдало це зробила…

Тепер щодо виставки. У неї немає початку, немає кінця, відсутній лінійний сюжет. Можна починати дивитися з будь-якої точки. Тут в основному представлені ескізи з моєї домашньої колекції. У мене до цих робіт дуже тепле ставлення. Коли ти дивишся на великі полотна художника, то наче ведеш з ним серйозну розмову. А коли гортаєш ескізи, неначе сидиш у нього в майстерні, на столі стоїть чайник, сервіз і художник наливає тобі чаю.

Мені дуже подобається один ескіз, на якому відразу три зображення. Коли дивлюся на такі роботи, то Віктор Зарецький як людина, як художник, як дідусь розкривається для мене зовсім з іншого боку.

Умовно я б поділила цю виставку на дві частини. Основна — це ескізи. Хтось із відвідувачів пізнає деякі роботи, а хтось, можливо, і зображених на них натурників. А друга — цитати про його життя і творчість, які я підбирала цілий тиждень. Думаю, що вони допоможуть краще відкрити Віктора Зарецького не тільки як художника, а й як людину.

Сподіваюсь, що обов’язково будемо проводити такі вставки і надалі. Я завжди відкрита до будь-яких проєктів, пов’язаних з Віктором Зарецьким та Аллою Горською…

На переконання колекціонера Марта Апреліуса Віктор Зарецький входить у десятку найкращих українських художників ХХ століття. А унікальність нової виставки полягає в тому, що тут представлена його творчість саме як рисувальника. Тут ми бачимо «живі» роботи, дію. Дуже важливо, коли у картинах показано рух, дію. Відтворити їх на полотнах сьогодні під силу далеко не всім навіть професійним художникам.

Художник і педагог Едуард Межул згадав як починав навчатися у Віктора Зарецького ще далекого 1977 року. Віктор Іванович прагнув цікаво проводити заняття, розповідав про життя і творчість багатьох художників. Завжди намагався додати трішки гумору. Любив повторювати слова: «Реалізм помирає вже років сто і помиратиме ще кілька сотень років. Давайте навчимося гарно малювати, добре вивчимо натуру, а потім все інше у вас вийде». Два роки навчання у Зарецького пан Едуард вважає роками свого творчого зростання.

Для мисткині Ольги Кравченко процес формування як художниці теж пов’язаний з Віктором Зарецьким. Познайомилися вони у 80-ті роки. Почалося все з того, що Віктор Іванович запропонував створити портрет Ольги. Вона, звісно ж погодилася. Відкрила його як чудового співрозмовника, який розповів багато цікавого не лише про творчість інших художників, а й про свій власний шлях у мистецтво. Тоді він створив багато портретів пані Ольги олівцем. Один з них представлений на новій виставці. А оглядаючи експозицію вона і сьогодні немов чує його голос, відчуває подих. Саме завдяки цьому митцю пані Ольга і стала художницею.

А для ще однієї онуки Віктора Зарецького Насті Молодчикової він запам’ятася насамперед не як художник, а як дідусь, що міг взяти онуку на плечі, піти з нею на річку, вечірні прогулянки були мало не щодня. І звісно ж перші уроки малювання. Поки Настя робила дитячі спроби пензлем чи олівцем, дідусь її малював.