Портрети та іграшки онуків

Центр сучасного мистецтва «Білий світ» презентував виставку малюнків та об’єктів Сергія Алієва-Ковики «Шио, Заха, Марко».

Портрети та іграшки онуків

Митець з Дніпра Сергій Алієв-Ковика завжди приділяв у своїй творчості багато уваги мотивам сім’ї, матері та дитини, питанням дитинства. Тож нову виставку він присвятив своїм підростаючим онукам і вирішив показати публіці результати спільних з ними ігор, забавок і занять — малюки, нариси, різані з дерева іграшки тощо. Шио, Заха, Марко — це імена онуків, що стали джерелом натхнення для свого невтомного, винахідливого дідуся.

350 малюнків — як практика митців-концептуалістів, що фотографують себе протягом усього життя — допомагають глядачеві відчути вируючи вібрації змін характеру, рис, обличчя і захоплень підростаючих онуків. Ноекспресіоністичний підхід Сергія Алієва-Ковики ставить його поруч з такими авторами як Ґеорґ Базелітц, Адріан Геніе та Мішель Баскія. Енергія, з якою на одному подиху написані полотна, віддзеркалює та зберігає кожен відтінок подиву від споглядання потужної та нескінченної сили нового життя.

— Сьогодні я шкодую, що наша галерея має лише 170 квадратних метрів, — зізналася відкриваючи виставку співзасновниця ЦСМ «Білий світ» Тамара Янович. — Хотілося, щоб було 340, а краще — 510 квадратних метрів. Тому що творчий доробок Сергія Алієва-Ковки настільки великий, настільки різноманітний. Дійсно шкода, що наша виставкова зала така маленька.

Майбутній художник народився у 1956 році в селі Бабайківка. Мене зацікавила назва, вирішила докопатися до історії цього населеного пункту. Як з’ясувалося, Бабайківка була заснована на початку ХVІІІ століття, а перші згадки припадають на 1740-й рік. Її заснували одружені козаки. Головою цієї громади був Данило Бабай, отож зрозуміло звідки йде назва. Село знаходиться в дуже цікавому місці. Бабайківська територіальна громада нині охоплює декілька населених пунктів. Там є кілька курганів, залишки старовинного козацького табору.

У роботах митця відображені оцей степ, кургани, степові баби. Це свобода, яка не може бути нічим заперечена чи обмежена. Все має своє коріння саме в рідному селі і саме в дитинстві. Сергій говорить, що він там жив до 5 років, а потім переїхав до Дніпра. Як кажуть психологи, все, що закладено в нас до 5 років, залишається з нами все життя. І це, як мені здається, саме той випадок.

У 1983 році він їде до Москви, де вступає до Московського поліграфічного інституту, а після його завершення у 1989-му повертається до Дніпра. Під час навчання було багато різних знайомств, нові захоплення. Одне з них — витинанка.

На початку 90-х він створює шикарний проєкт з поетичною назвою «Жінки. Птахи. Дерева». Потім було багато інших цікавих проєктів, ціла низка персональних виставок, більшість з яких у Дніпрі. А два роки тому відбулася персональна виставка у Київській галереї «Дукат», де були представлені дереворити і скульптура.

Надзвичайно рада, що на новій виставці, яка відбувається в нашій галереї, ми маємо можливість побачити унікальний живопис і унікальну гравюру. Виставка має назву «Шио, Заха, Марко». Це імена онуків художника. Найменший з них жив разом з Сергієм 2 роки. І всі ці моменти були втілені в його роботах. Майже кожного дня художник малював портрет онука.

За цими роботами можна прослідкувати, як дитина зростала протягом двох років. Дуже вдячна художнику, що погодився на пропозицію зробити в «Білому світі» свою нову персональну виставку.

— Хоча я не так довго прожив у рідному селі, але після переїзду часто там бував, — розповів Сергій Алієв-Ковика. — Мені добре відомо все, що було навколо села, все, що пов’язано зі степом. За освітою я художник книги. Під час навчання познайомився з багатьма митцями. Тоді особливо сподобався музей іграшки. Всі враження від дитинства і років навчання потім відобразилися в моїй творчості.

Дитяча тема була для мене завжди близькою, я малював своїх двох синів, оформлював дитячі книжки. Тепер малюю онуків. Крім живопису також представляю на виставці іграшки, які робив не для показу в музеї, а спеціально для онуків. Всі вони побували у дитячих руках. Спеціально створював їх з дерева, аби онуки могли ці роботи розмальовувати. Це була наша спільна творчість, аби викликати в дітей інтерес до малювання.

— Виставка несе відчуття невимовного дитячого щастя, — переконана мистецтвознавиця Марина Афанасьєва. — До цього я була знайома лише з графікою художника. А чудовий дитячий живопис став для мене приємною несподіванкою. Це шматочок щастя, який так необхідний кожній людині.