Свято кольорів Людмили Ганушевич

«Свято кольорів» — так виглядає щедре явище справжнього живопису «по- українськи». Саме так називав нашу школу живопису академік, викладач кафедри станкового живопису НАОМА Василь Забашта, улюбленець та наставник цілих двох поколінь майбутніх юних фовістів, звитяжних кольористів і майстрів пейзажу.

Свято кольорів Людмили Ганушевич

Людмила живе і творить у славному місті Ржищеві на берегу Дніпра. Там, де стрімко підіймаються зелені схили пагорбів, існує справжня історія, слов’янська старовина і… живопис. Це місто, яке завжди хочеться писати, зображати, прославляти, і недарма його здавна полюбили художники, адже Ржищів пов’язаний з багатьма славетними іменами українських митців.

Часто твір живопису зображає прості, звичні, негероїчні речі і явища; можна було не звертати на таке увагу… Таке звичне життя. Та звідти ж здобувається митцями дорогоцінна есенція краси? Ось приходить художник, розкладає свій мольберт, проводить кілька кольорових ліній, і тоді відбувається справжнє чудо! Дух, природа і талант Божий творять його. Пензель майстра, ба просто лопатка- мастихін творить своє зриме свідоцтво про свою епоху та виказує своє внутрішнє розуміння краси. А завзяття в роботі у Людмили аж зашкалює, перед мотивом вона просто щаслива, гарніє лицем і душею, і складається таке враження, що вона танцює від радості щось творити, і це виглядає як нескінченний радісний ентузіазм перших успіхів у юного студента…

Перед Людмилою Ганушевич постало питання, як здобути таке золоте явище живопису з пасивного матеріалу, звичного плину побутових явищ навкруги. Хто вміє сформувати, ба навіть по-духовному трансфігурувати, зробити це впевнено і красиво, той і є художник, живописець від Бога. Тільки вміння бачити красиве робить пересічну людину піднесеним, художником.

Художник бере для реалізації тільки великі формати, щоб там у повну силу проявились фактурний мазок та міць сполуки кольорів, їх сила, щоб навіть такий вагомий формат став небуденним явищем на стіні… Щоб цей формат став вчинком. Це дійсно правильно. Процес живопису — певна дія, яку визначають рух руки, ритм, сила. Перенесені на полотно, написані у форматі зображення набувають нових сенсів, нового смислового масштабу, достойною достатності. Живопис Людмили можна назвати лапідарним. Тобто небагатослівним, чітко висказаним, владним, дієвим. Там зображаються три — чотири улюблені теми Людмили: вода, човни, речі на столику, якісь знайомі до щемності горизонти. І — квіти, квіти, квіти, як сама природа і душа жінки. Букети на столику поруч: у глеках, у руках і в полях, на тлі річки, поля, неба, саду, домашнього затишку … Ось воно, таке вічне цвітіння землі. Мабуть тому, що «квіти покривають все — навіть могили», — як сказав герой Ремарка в романі «Три товариші».

Але склад характеру, цілеспрямованість і чесність перед засобами виразу виводять художника в іншу, піднесену площину. Це найбажаніша площина. Ось вони — загальна філософічність і знаковість твору живопису. Як митець вона працює багато, натхненно, тримаючи в душі високий ідеал, долаючи неминучі помилки і аналізуючи себе. Людмила прискіпливо вдивляється, піднімається все вище і вище, до класичних мистецьких зразків. І ці прожиті роки художника в мистецтві — це приклад наполегливості, що приводить до перемог.

Погляньте на її картини — там емоції вирують, а колористично насичені роботи доводять, що живописний її світ самобутній, впізнаваний, експресивно потужний і разом з тим (яка несподіванка!) по-дівочому вишуканий. Це таке мистецтво, де творчість напоєна внутрішнім світлом, з красою не агресивною, а глибинною, вистражданим філософським смислом і природнім буттям, життям у квіту.

Мабуть, сучасній світовій та українській образотворчості не вистачає такого емоційного поля — справжнього, а не удаваного і вигаданого. Чесного і потужного. У даному випадку конкретних картин Людмили — емоцій через край. Та й в образах емоції застосовані в повноті, достатньо, елегантно і доречно. Строкатий килим почуттів, перебіг емоційних полів може стати шляхом до створення цілком сучасного, суто професійного мистецтва.

Тема природи і пов’язаного з природою настрою залишається провідною у нових експресійних творах майстрині. Це, здається, звичний і такий плідний для неї стан. Ох, ця її експресія! Як і у мого улюбленого експресіоніста Еміля Нольде, як у майстрів паризького мистецтва. Та, втім, славетний імпресіонізм і експресіонізм занадто далекі по часу виникнення, ще й належать іншій, суто західній формації в мистецтві. А тут — «зелена Україна», де здавна теж існує своє мистецтво… Людмила — співець такого посиленого настрою в картині, як завжди динамічного в зміні просторових планів і життєдайного, бадьорого в кольорах.

Це — українська школа живопису з урочистим набором найшляхетніших якостей колориту, ідейної змістовності, краси.

Дмитро Корсунь, арткритик

Едуард Овчаренко, журналіст