Знайомтесь — Ріхард Вагнер!

Ріхард Вагнер — німецький композитор, один з найвизначніших реформаторів опери у світі. «Месія опери» — так називав його Ференс Ліст. В історії музики постать Вагнера є монументальною, він був людиною цілеспрямованою у своїй меті. За знаковим збігом обставин майбутнього композитора охрестили у тій церкві, де свого часу протягом 25 років працював Йоганн Себастьян Бах — у Ляйпцігу, в церкві святого Фоми.

Ріхард Вагнер став єдиним композитором, який удостоївся мати власний оперний театр, на сцені якого ставилися тільки його твори. Донині у місті Байрон на землі Німеччини Баварія є фестиваль імені Вагнера, на який збираються найвідоміші виконавці його творів з усього світу.

За життя композитора його музика зазнавала нищівної критики, викликали палкі суперечки. Зокрема через те, якою мовою виконувати його опери в інших країнах — мовою оригіналу чи в перекладах. Вагнер завжди залишався вірним своїй Батьківщині. Навіть коли не міг жити на землі рідної Німеччини. Завжди був вірний своїй рідній мові, історії, традиціям…

Перший відділ концерту розпочали вступом до ІІІ дії опери «Лоенгрін». Композитор стверджував, що образ Лоенгріна, самотнього лицаря, лебедя — це образ самого композитора, його самотності, нерозуміння його музики тогочасним суспільством.

Нині у світі музика Вагнера вважається елітарною, її називають цікавою, розмаїтою. А сам композитор від молодості до зрілості жив у бідності. Коли йому було 23 роки, він взяв участь у Дрезденському революційному повстанні. Після його поразки почалися переслідування. Вагнер не міг залишитися у Німеччині. Виїхав спочатку до Швейцарії. Далі були Франція, Англія, кілька десятиліть вигнання. Були провали прем’єр опер, презирливе ставлення до нього, як до композитора.

Але Вагнер був борцем, який мужньо торував свій життєвий шлях. У Франції він зважився на посаду хориста в оперному театрі. Після конкурсного прослуховування комісія зазначила, що месьє Вагнер не має здібностей, щоб співати у хорі. Його життя порівнюють з бурхливим морем, коли хвилі несуть корабель невідомо до якого берега. Та композитор витримав усі випробування. А вечір продовжила увертюра до опери Ріхарда Вагнера «Летючий голландець».

Опера «Загибель Богів» є частиною великого оперного циклу-тетралогії, що складається з чотирьох опер і об’єднана загальною назвою «Кільце Нібелунга». Це унікальний оперний проєкт в історії музики, що складається з опер: «Золото Рейну», «Валькірія», «Зікфрід» та «Загибель богів». До книги рекордів Гінеса занесена арія з опери «Загибель богів», яка є найдовшою у світі і триває 6 годин, 15 хвилин. Під час концерту прозвучав жалібний марш з цієї опери. Він написаний на смерть Зікфріда — лицаря, який був підступно вбитий зрадниками. Глядач може бачити, як наближається ця процесія і потім стихає її відгомін.

Ріхард Вагнер сам особисто писав лібрето до своїх 14 опер. Він чомусь не довіряв навіть найвідомішим письменникам. Коли створював музику, то намагався бути у костюмах тієї епохи, про яку говориться в його творі. Через це, гортаючи біографії Вагнера, можна побачити, що на картинах він увесь час різний — то лицар, то селянин, або ж презентує костюм сучасної йому Німеччини.

Згадують, що Вагнер був дуже дотепною людиною. Одного разу, коли він жив у Англії, музикознавець його запитав: «А чому ваша музика така гучна?» На що Вагнер голосно прокричав: «Це для того, щоб її почули в Німеччині!» І цю музику таки почули. В останні десятиліття життя Вагнер був кумиром німецької публіки. А присутні на концерті мали можливість послухати увертюру до опери «Нюрнберзькі мейстерзінгери», яка на відміну від інших вагнерівських опер не про лицарів, не про дивовижних героїв, а про життя, побут середньовічного міста.

І на звершення першого відділу талановиті виконавці представили «Входження Ельзи до храму» з опери «Лоенгрін». Ця музика показує, що композитор не тільки блискуче змальовував образи героїчні, драматичні, трагічні, але й був майстром красивих, ліричних мелодій широкого звучання, світлого настрою.

Про настрої, образи, сюжетні повороти дають широке уявлення досить розгорнуті увертюри до опер Вагнера. Від лірики теплої весняної ночі до закличних фанфар народного повстання і до загибелі у фіналі останнього римського трибуна Рієнці. Про це увертюра до опери «Рієнці», яка відкрила другий відділ концерту.

Повороти долі кожного з нас невідомі. Коли Ріхарду Вагнеру було за п’ятдесят, він повернувся до Німеччини. Тут його фанатичним шанувальником став 18-річний король Баварії Людвіг. І саме він, зібравши своїх банкірів, розпочав керувати будівництвом оперного театру для виконання творів Вагнера. У місті Байроні збудували театр у німецьких середньовічних традиціях з незвичним виглядом у середині. З дуже аскетичним інтер’єром, без великої театральної люстри, традиційних театральних барельєфів, декору. Бо Вагнер стверджував, що публіка, яка споглядає оперу, має зосереджуватися тільки на сюжеті.

Саме цей композитор придумав накрити оркестрову яму, щоб оркестр не заглушав солістів. Як диригент увів у виконавську практику дуже багато різноманітних прийомів. Сучасні диригенти використовують їх як хрестоматійні.

Ще замолоду Вагнер прагнув диригувати на пам’ять. Англійцям не подобалося, що німецький диригент диригує твори Бетховена на пам’ять. Вони вважали це зневагою до композитора. Одного разу Вагнер прийшов з партитурою, поклав її на диригентський пульт і почав диригувати. Після цього з’явилося багато похвальних критичних заміток. Але потім з’ясувалося, що партитура була зовсім інша, та ще й лежала догори ногами. Насправді диригування на пам’ять, це дуже складний процес. Таких диригентів не так багато.

Вагнер мав надзвичайно вибуховий характер. Він не дуже церемонився з оркестром. Якось готував до виконання нову програму, а в оркестру не виходило грати так, як потрібно було Вагнеру. Англійської композитор не знав і звернувся до перекладача: «Скажіть цим баранам, що якщо вони не будуть грати так як треба, я відміню концерт». Перекладач англійською переказав: «Шановні джентльмени, композитор хвилюється, щоб ви все вірно, чітко зіграли і щоб прем’єра пройшла успішно».

Учасники концерту продовжили мандрівку творами Вагнера. Далі звучала увертюра до опери «Тангейзер». У цій увертюрі два світи, які змагаються за душу мандрівного лицаря Тангейзера. Один — світ духовний, світ молитв, а другий — земний, безтурботний, мотиви якого мерехтять, заманюють Тангейзера до царства Венери.

На завершення вечора була виконана фантазія композитора Лео Флера на теми опери Вагнера «Лоенгрін». І звісно ж вдячна публіка викликала оркестрантів на біс.

А Національний академічний духовий оркестр України вже готує нові захоплюючі подорожі у світ музики. Вже 25 грудня в Колонній залі імені Миколи Лисенка відбудеться концертна програма «Різдво у стилі джазу» у виконанні біг-бенду духового оркестру. Солістка — Марта Адамчук. Наступного дня оркестр розпочне відродження недільних концертів для всієї родини. О 15 годині з гарним передріздвяним настроєм запросять маленьких та дорослих глядачів послухати музику з балету Петра Чайковського «Лускунчик».