Пісні та доля Івана Миколайчука

Муніципальна чоловіча академічна капела імені Левка Ревуцького представила прем’єру музично-літературної вистави «Іван Миколайчук. Клаптики з пісень і долі». До участі у проєкті запросили легендарне тріо «Золоті ключі» у складі народних артисток України Марічки Миколайчук, Ніни Матвієнко та Валентини Ковальської.

Розпочали програму улюбленою піснею Івана Миколайчука «Терен, мати, коло хати». Цього вечора слухачі мали змогу не лише почути знакові для видатного актора та режисера пісні, а ще й дізнатися багато маловідомих сторінок його творчої біографії.

Саме любов до народної музики, за спогадами Івана Миколайчука була вирішальною у виборі професії. «Я пас вівці, аж раптом почув грузинську пісню «Суліко» з колгоспного репродуктора. Вона настільки мене вразила, що ледь не того ж дня, я потайки від батьків поїхав до Чернівців із наміром «вчитися на артиста», — згадував Іван. Зніматися талановитий буковинський студент почав з другого курсу. Першими роботами в кіно для нього стали ролі у фільмах «Тіні забутих предків» та «Сон». А продовжила програму пісня «Лелеченьки» на слова Дмитра Павличка і музику Івана Білаша з фільму «Сон».

Єдиною, хто не покидала Івана і завжди залишалася з ним поряд і в горі, і в радості, в часи тріумфів та болісних невдач була кохана Марічка. Між ними існував якийсь містичний зв’язок. Їх міцно зв’язували тонкі невидимі нитки. Навіть на відстані вони відчували одне одного. Коли Іван знімався у Болгарії у нього випало кілька вільних днів. Знехтувавши відпочинком на Золотих пісках він вирішив поїхати додому, але про це його рішення вдома нічого не знали. Яким же було здивування Івана, коли на пероні він побачив Марічку, яка прийшла його зустрічати. Виявилося, що вона за ним так скучила, що вирішила навмання поїхати на вокзал сподіваючись на його повернення. Марічці та Івану учасники концерту присвятили пісню «Темна нічка, темна» з кінофільму «Така пізня, така тепла осінь».

Іван грав на цимбалах, баяні та скрипці. А як співала його сім’я. «Колись Анатолій Авдієвський був у нас вдома в селі Івана, — згадує Марічка Миколайчук, — всі співали. А потім заспівала вся родина! У чотири голоси! Анатолій Тимофійович був шокований, не міг прийти до тями. Потім говорив: «Ви чули, як співають Миколайчуки? Абсолютно без музичної освіти». Музику до своїх фільмів Іван добирав сам. Українська народна пісня була найвищою суттю його творчості, тож і звучала у фільмах як невід’ємна частина внутрішнього світу особистості. Одним з таких творів є пісня «Йшли корови із діброви» зі стрічки «Вавілон ХХ», яка також була представлена у програмі.

У фільмі «Пропала грамота» Бориса Івченка Іван Миколайчук виступив не лише виконавцем головної ролі, а й автором сценарію та співрежисером. Також підібрав до кінострічки музику і співи. Серед них була пісня «Гойда, гойда, гой» (музика Г. Менкуш, слова В. Іванишина).

Іван дуже любив свій край — Буковину, Карпати. І доводив, що все починається з Карпат. Після того, як чув якусь новацію любив повторювати: «У нас, у Карпатах, це вже було». Саме з карпатського краю була стала наступна пісня — «Там за лісом, за лугом» (фільм «Така пізня, така тепла осінь»).

Коли знімався фільм «Пропала грамота» Іван три дні витратив на епізод з піснею «Розпрягайте, хлопці коней!» Його не влаштовував ні швидкий темп, ні відчайдушно зухвалий характер виконання. «Що ж тут веселого є в цій пісні? Тут якась велика помилка. І українська пісня має починатися з «Ой», — говорив він. Було незвично чути такі слова, адже виробився певний стереотип. Але хто такі ці хлопці? Це емісари, які приїхали з Січі вербувати молодь до війська. І цей молодий хлопчина вже дав згоду, тому йшов копати криницю, щоб залишити по собі пам’ять на селі, бо цілком ймовірно міг загинути в бою. Тож стає зрозуміло, чому дівчина не взяла колечко і не дала відеречко. А учасники концерту не могли не виконати цієї широковідомої пісні.

Фільми Миколайчука не для всіх, так само як і фільми Параджанова чи Тарковського. Ці стрічки насамперед для українців — не просто мешканців України, а для людей, які є частиною цієї культури і приймають її всім серцем. Щоб ці фільми зрозуміти, прийняти, полюбити, треба мати романтичний склад душі, розуміти, що залишилося за кадром. Саме такою є й пісня «Чуєш, брате мій» зі стрічки «Така пізня, така тепла осінь».

У фільмі «Білий птах з чорною ознакою» Іван Миколайчук разом з Юрієм Іллєнком став співавтором сценарію. У сюжеті про родину Дзвонарів частково використані історії його сім’ї з Буковини від 1937 ро 1947 роки. Івана не затвердили на роль Ореста, яку він писав для себе і яку блискуче зіграв невідомий ще тоді Богдан Ступка. Вперше у радянському кіно одним із головних героїв став боєць Української Повстанської Армії, який промовляє небезпечні на ті часи слова: «Я господар тих гір, і я віддаю тут накази. Я — гуцул! І воля моя, як ці гори, — висока! Як цей Черемош — прудка і горда!» Слова героя підсилила пісня з цього фільму «Ой, у світі величезнім».

Народний артист України Федір Стригун згадує: «Разом з Іваном знялися у шести картинах. Заприязнилися одразу. Мабуть, через спільність інтересів та думок. А ще пісні… Багато ми вдвох співали. Починав якусь я, він відразу ж підхоплював. Починав він — підхоплював я. На зйомках під час перерви або якихось затримок ми йшли співати в ліс чи в поле. Голос Іван мав несильний, але глибокий, душевний». Однією з улюблених пісень була «Там, де Ятрань круто в’ється», зі стрічки «Пропала грамота».

Тріо «Золоті ключі» народилося в хаті Миколайчука й Іван став його хрещеним батьком. «То була така сімейна обстановка, ми сиділи за столом, вечеряли, — розповідає Валентина Ковальська. — Іван сказав: ну, дівчата давайте почнемо співати, що ж ми будемо так сидіти, давайте заспіваємо. І Марічка почала своїм бархатним голосом «Ой, попід гай зелененький». Тоді вступили ми з Ніною Матвієнко і почали співати «…гай зелененький, брала вдова льон дрібненький». Один куплет проспівали і почали дивитися одна на одну. Ми були трішки здивовані, як це в нас так виходить? А Іван взагалі почав кричати: «Дівки, ви мої…» Пролунала пісня «Ой гаю, мій гаю, гаю зелененький», яка свого часу була використана у стрічці «Така пізня, така світла осінь» і в цьому концерті.

Також гості мали змогу почути у виконанні Муніципальної академічної чоловічої капели імені Левка Ревуцького пісні: «Ой летіли журавлі», «Гей, Іване», «Ішло дівча лучками», «Та кажуть люди, що він п’є», «Ой зібралися орли», «Танцювала риба з раком» та інші.

Прем’єра музично-літературної вистави «Іван Миколайчук. Клаптики з пісень і долі» відбулася на сцені Київського академічного театру українського фольклору «Берегиня», що знаходиться на вулиці, яка носить ім’я знаного актора. Залишається сподіватися, що цю виставу ще покажуть і на інших сценічних майданчиках, аби її мали змогу побачити більше киян та гостей столиці.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».