Привіт з дев’яностих

В український кінотеатральний прокат вийшла кримінальна драма «Носоріг», створена за підтримки Держкіно України.

«Носоріг» є другою повнометражною роботою українського режисера Олега Сенцова. Світова прем’єра фільму відбулася на 78-му Венеційському кінофестивалі в офіційній конкурсній програмі «Горизонти», українська — минулої осені на Київському тижні критики. Стрічка Сенцова була визнана найкращою на Стокгольмському міжнародному кінофестивалі, а перемогу у номінації «Найкращий актор» отримав виконавець головної ролі Сергій Філімонов. Раніше він також був визнаний найкращим актором на Міжнародному кінофестивалі у Батумі.

Історія фільму заснована на реальних подіях 90-х років в Україні. Головний герой на прізвисько Носоріг потрапляє до кримінального світу і починає свій кримінальний шлях, який приведе його зовсім не туди, куди він очікував.

Зйомки «Носорога» проходили в Кривому Розі, Львові та Києві й завершилися у грудні 2020 року. Фільм створений у копродукції України, Польщі та Німеччини. Українську сторону виробництва представляють продюсер Денис Іванов («Артхаус Трафік») та Олег Сенцов («Край Кінема»). Польські співпродюсери — Даріуш Яблонський, Віолеттта Камінська, Ізабела Войчік (Apple Film Production), німецькі — Хайно Декерт, Тіна Бьорнер (Ma.ja.de. Fiction). Міжнародний дистриб’ютор стрічки — компанія WestEnd Films.

Створення фільму підтримано Державним агентством України з питань кіно, Міністерством культури та інформаційної політики України, фондом підтримки спільного кіновиробництва та прокату кінематографічних і аудіовізуальних робіт EURIMAGES, Польським кіноінститутом, німецьким кінофондом Medienboard Berlin-Brandenburg.

Один з показів фільму відбувся у столичному кінотеатрі «Сінема-сіті». На нього завітав режисер Олег Сенцов, який після завершення перегляду стрічки відповів на запитання глядачів.

— Це фільм про 90-ті роки, — розповів режисер. — Прагнув показати звідки ми вийшли, ким були і ким стали зараз. Маємо знати свою історію. А вплив дев’яностих на наше життя насправді ще є дуже сильним. Той самий Янукович — носоріг. І по Україні ще бігають його «діти». Це люди, які продовжують жити не за законами, а по поняттям. Це проблема нашої держави. Прямо у фільмі цього не показано, є тільки кілька фраз. Але смисл, я думаю, зрозумілий.

Ідеєю фільму було показати, що спершу в житті головного героя було все весело і прикольно, потім — жорстоко, а згодом життя стало дуже нудним і нічого цікавого в ньому вже не було. Думаю, що стрічка допоможе комусь утриматися від поганих вчинків.

— Цей фільм Ви планували знімати ще 10 років тому. Чи не жалкуєте, що тоді не змогли втілити свій задум у життя?

— П'ять років у в’язниці я використав для того, щоб розвиватися як особистість, як режисер. Звісно, не міг там знімати кіно, але писав сценарії та книжки, читав.

Це авторський фільм. У такому кіно ти показуєш те, що в тебе всередині. Якщо в тебе там нічого немає, то ти починаєш брати штампи інших режисерів. Кращим компліментом для мене було те, що люди вважають цю стрічку зовсім несхожою ні на російські, ні на західні фільми.

Я пройшов певний шлях, який допоміг мені зробити це фільм кращим. Якби зняв його у 2012-му, то напевне мав би гірший результат.

Спільного з головним героєм у мене дуже мало. Звичайно, я зняв фільм про той світ, який знаю. Ніколи не займався кримінальними справами. Коли був студентом, том мав дрібний бізнес, який допомагав виживати. Таких як носоріг не поважав, бо вони жили за рахунок тих людей, яким важко діставалися гроші.

Доля одного зі знайомих лягла в основу цього фільму. Одного разу у нас була велика розмова, схожа на діалог у машині у фільмі. Так самого як і героя фільму його прибивали цвяхами до підлоги, а на ступнях залишилися шрами. У нього так само дитина з дружиною загинули в автокатастрофі. Вже тоді подумав, що було б цікаво зняти про це кіно.

Слава Богу ті роки закінчилися. Вже можна спокійно ходити вулицями. Пам’ятаю, що колись вже ввечері це було небезпечно, особливо, якщо ти не в центрі Сімферополя. Це було дуже кримінальне місто, як і багато інших українських міст. Однією з причин Майдану стало те, що тоді країною керували вихідці з дев’яностих, які жили не законами, а за поняттями. Відголоски їхнього правління залишилися й до сьогодні. Згадайте колишнього заступника міністра внутрішніх справ Олександра Гогігашвілі. Як він розмовляв зі своїми підлеглими. Сподіваюся, що врешті ми зможемо перемогти цю систему. Але це можливо лише тоді, коли запанує верховенство права.

Мені не соромно за це кіно. Хоча я розумію, що воно неідеальне. Бачу багато недоліків, багато помилок. Сподіваюсь, що наступні мої роботи будуть кращими. Важливим для мене є спілкування з глядачем. Воно допомагає взнати, який вплив стрічка має на людей.

— Хто виконує роль головного героя?

— Це громадський діяч Олег Філімонов. Він не тільки схожий на персонажа візуально, у нього також був непростий життєвий шлях. Було багато претендентів на цю роль. Обрали саме Сергія. Він має хороші акторські завдатки. Швидко ріс як актор, за три місяці зйомок вийшов на хороший рівень. Гарно вписався у свою роль. Грав на рівні з професійними акторами. Цей фільм здобув два призи на міжнародних фестивалях у номінації «За кращу головну роль».

— У фільмі з’являється образ Космонавта, який є протилежністю головному герою. Що можете про нього розповісти?

— Космонавт — це реальний персонаж, який підійшов до нас у Гамбурзі 10 років тому. І говорив приблизно те ж саме, що й його прототип у фільмі. Він мені сподобався. Я його включив вже до першого сценарію. Він показує, що можна жити зовсім по-іншому.

— Ваш герой говорить українською. Чи так було насправді?

— І в дев’ясності, і сьогодні весь кримінальний світ в Україні говорить російською мовою. Але я навмисне зробив персонажа україномовним. Бо українське мова це наша зброю проти «русского міра». Потрібно, щоб вона лунала всюди. Думаю, що у фільмі українська звучить природно.

— Твори яких кіномитців вас надихають?

— Я режисер-самоучка. Не закінчував кіношколу, а вчився дивлячись інші фільми. Захоплювався творчістю Тарковського, Германа, Антоніоні, Фелліні, Брекстона. Ніколи не хотів знімати гангстерське кіно. Не люблю цей жанр, не люблю насилля. Це перший і останній мій фільм на цю тему. Просто я це добре знаю. Намагався показати все максимально чесно, максимально жорстко, без будь-якої романтизації. Так, як воно було насправді.

— Які фільми порадите подивитися?

— Краще за мене це скажуть кінознавці. Особисто я передивився всі стрічки, які отримали «Пальмову гілку» за останні 30 років, а також є володарями премії «Оскар» за кращий іноземний фільм. Будь-який з цих фільмів хороший. Це світ глибокого кіно, яке справляє на мене великий вплив.

— Настільки доцільним на вашу думку було виведення Держкіно з під підпорядкування Міністерства культури та інформаційної політики України?

— Кіно можна підпорядковувати будь-кому, навіть Міністерству оборони. Це не так важливо, головне, щоб воно працювало. Головне все роботи по закону, а не керувати цим процесом ручному режимі. Проблема ж України полягає в тому, що в нас немає сталих інституцій.

Згадайте приміром Сполучені Штати Америки. Країна змогла пережити такого непередбачуваного президента як Дональд Трамп. А в нас при кожній зміні влади виникають проблеми. Все це через слабкі інституції. Їх потрібно розвивати і зміцнювати.

— Які маєте плани?

— У голові багато різних сценаріїв. Думаю, що наступною буде соціальна драма про подружжя. Також хочу зняти фільм з американцями, це буде дотепна мелодраматична комедія, майже Голлівуд. Життя дуже різнопланове і я хочу знімати різне кіно, про різні його сторони. Про те, що мене бентежить і цікавить.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».