Арсен КУРБАНОВ: «Несу глядачам позитив»

Соліст-вокаліст Київського національного академічного театру оперети, заслужений артист України Арсен Курбанов закінчив Київське вище державне музичне училище ім. Р. Гліера, а потім — Національну музичну академію України ім. П. І. Чайковського.

Арсен КУРБАНОВ: «Несу глядачам позитив»

Активно зайнятий у класичних оперетах і мюзиклах: «Містер Ікс», «Сільва», «Маріца», «Фіалка Монмартру» І. Кальмана, «Весела вдова», Ф. Легара, «Звана вечеря з італійцями» Ж. Оффенбаха, «Летюча миша» Й. Штрауса, «Сорочинський ярмарок» О. Рябова, «Баядера» І. Кальмана, «Sugar або в Джазi тiльки Дiвчата» Дж. Стайна та П. Стоуна, «За двома зайцями» В. Їльїна та В. Лукашов, «Циганський барон» Й. Штрауса. А також у дитячих виставах театру: «Чіполліно», «Білосніжка та семеро гномів» В. Домшинського, «Лампа Аладдіна» С. Бедусенка, «Карнавал казок в Україні» І. Поклада, «Пригоди бременських музикантів» Г. Гладкова. Арсен став лауреатом 25-ї «Київської пекторалі» у номінації «За кращу чоловічу роль другого плану» — роль Коломана Зупана, «Графиня Маріца» (Київський національний академічний театр оперети). Сьогодні артист гість «СП».

Соліст-вокаліст Київського національного академічного театру оперети, заслужений артист України Арсен Курбанов закінчив Київське вище державне музичне училище ім. Р. Гліера, а потім — Національну музичну академію України ім. П. І. Чайковського. Активно зайнятий у класичних оперетах і мюзиклах: «Містер Ікс», «Сільва», «Маріца», «Фіалка Монмартру» І. Кальмана, «Весела вдова», Ф. Легара, «Звана вечеря з італійцями» Ж. Оффенбаха, «Летюча миша» Й. Штрауса, «Сорочинський ярмарок» О. Рябова, «Баядера» І. Кальмана, «Sugar або в Джазi тiльки Дiвчата» Дж. Стайна та П. Стоуна, «За двома зайцями» В. Їльїна та В. Лукашов, «Циганський барон» Й. Штрауса. А також у дитячих виставах театру: «Чіполліно», «Білосніжка та семеро гномів» В. Домшинського, «Лампа Аладдіна» С. Бедусенка, «Карнавал казок в Україні» І. Поклада, «Пригоди бременських музикантів» Г. Гладкова. Арсен став лауреатом 25-ї «Київської пекторалі» у номінації «За кращу чоловічу роль другого плану» — роль Коломана Зупана, «Графиня Маріца» (Київський національний академічний театр оперети). Сьогодні артист гість «СП».

— Ви граєте роль Коломана Зупана вже в другій постановці «Графині Маріци». Розкажіть будь-ласка про цю роботу.

— Зі шкільних років я багато разів дивився «Графиню Маріцу» на сцені театру. Це одна з кращих оперет з неповторною музикою. Для будь-якого актора велика честь грати в такій виставі. До того ж дуже подобався цей персонаж. Тому пропозицію народного артиста України Сергія Сміяна грати Зупана я сприйняв з великою радістю. Через деякий час оперета зникла з афіш театру. А через п’ять років відбулося нове народження «Графині Маріци» в постановці художнього керівника театру, народного артиста України Богдана Струтинського. Дуже приємно, що мені знову довірили виконувати ту ж роль.

Це вже зовсім інша постановка. Вистава стала більш сучасною, з іншою пластикою, іншим режисерським задумом. Як і раніше це спектакль про кохання. Проте тут немає закінченості, режисер, а за ним актори дають можливість глядачам подумати над тим, як склалися далі долі героїв. Вистава сприймається дуже легко, проте в основі сюжету лежить глибока драматургія, що змушує замислитися про серйозні речі. Але залишилася та ж чарівна музика Імре Кальмана.

Дуже люблю свого персонажа. Він такий наївний і щиросердний. В житті рідко трапляються люди, які наївні, але не від того, що дурні, а просто занадто оточені увагою. Саме таким був Зупан. Але коли він зустрів перше кохання, то прийняв перше у житті серйозне рішення. У людини змінився світогляд. Кохання творить справжні дива. Я переконаний, що це почуття найсвітліше, що є в людському житті.

Дуже задоволений своєю роботою. Напевне глядач зрозумів, що ми хотіли сказати. На жаль таких добрих і відкритих людей як мій герой сьогодні дуже мало. Особливо серед молоді. Сподіваюсь, що декому він допоможе стати хоча б трохи добрішим.

— Як Ви сприйняли звістку про те, що стали лауреатом «Київської пекторалі»?

— Звичайно, дуже приємно отримати таку престижну нагороду. Але я на неї не сподівався і це була для мене повна несподіванка. Перші 15 хвилин не міг повірити, що компетентне журі так високо оцінило мою роботу. Не готувався до виступу. Найцінніше, що помітили саме те, що вклав у мене режисер. Вважаю, що це моя спільна заслуга з колегами по сцені. А нагорода змушує бути ще вимогливішим до себе.

— Вже 12 років Ви соліст-вокаліст Київського національного академічного театру оперети. А з чого почалося Ваше знайомство з цим театром?

— Хочу подякувати своїй мамі, яка дуже любить театр. Вона навіть намагалася вступити до театрального вишу. З дитинства часто водила мене в оперету. Спочатку на дитячі вистави, потім ми разом подивилися «Сільву», «Маріцу», інші шедеври. Я не міг не закохатися у цей жанр.

Вже навчаюсь в Київському державному вищому музичному училищі ім. Р. М. Гліера, продовжував відвідувати вистави театру. Тут вже працювала одна моя знайома, яка теж навчалася у цьому училищі. Вирішив і я спробувати свої сили. Це рішення було спонтанним. Але нерідко саме такі рішення визначають нашу подальшу долю. Пройшов прослуховування, мене прийняли, а вже через п’ять днів мав вперше вийти на сцену. Виконував роль одного з кавалерів із кабаре в опереті «Сільва». Був впевнений у собі, але коли виходив на сцену, то відчув великий страх. Саме того дня запам’ятався неповторний запах куліс.

Відтоді усвідомив, яка це велика відповідальність йти до глядача. Всі ці роки хвилювання ніколи не полишає мене перед виходом на сцену. Напевне так і повинно бути, адже коли зникає хвилювання, то мабуть акторові вже нічого робити в театрі. Не рідко в театральних антрепризах для артиста головне вивчити текст і це вважають достатнім. Але словами персонажа потрібно сказати щось своє.

Згадую дитинство. Вже тоді я робив для себе висновки, хто з акторів гає добре, а хто ні. Проте подобалася гра всіх артистів з театру оперети. А тепер я з ними на одній сцені. Переконаний, що Національна оперета — найкращий театр в Україні. Чи можна уявити собі щось краще, ніж працювати у такому прекрасному колективі.

— А вже через кілька років в опереті «Сільва» Ви грали Бонні.

— Моя невелика роль у цій виставі була в першій дії. Але я завжди залишався, аби додивитися її до кінця. Це справжня феєрія, надзвичайно красива оперета, в якій поєднуються прекрасна музика і хороша драматургія.

Роль Бонні — одна з улюблених моїх ролей. Він дуже душевна людина з великим серцем. З Сільвою його поєднує любов, але це любов друга. Він дуже по доброму ставиться до героїні. Йому доводиться приносити Сільві неприємну звістку і це його гнітить. Цю непросту ситуацію я переживаю разом з Бонні. Напевне в чомусь я схожий на героя. Разом з тим цей персонаж дуже веселий, з прекрасним почуттям гумору.

— Якою була Ваша перша головна роль?

— Свирид Петрович Голохвостий з вистави «За двома зайцями». Велика і дуже відповідальна роль. Грати важко, бо всі бачили відомий фільм з Криніциною і Борисовим у головних ролях. Тому мимоволі порівнюють.

Мій образ начебто той самий, але в нього зовсім інша мотивація. Не можна грати так як в кіно, та й не потрібно. Звичайно, текст залишається той самий, але намагаюся грати його по іншому. Цей образ сьогодні актуальний і, напевне, ще буде таким багато років. Адже у нас і зараз чимало людей, які прагнуть легкої наживи, намагаються вигідно одружитися аби вирішити свої матеріальні проблеми. Якщо у фільмі герой отримав фіаско, то мій Голохвостий продовжує жити своїм життям. Наприкінці вистави він виходить в залу і шукає «нової жертви».

Перед початком роботи над виставою я крім уславленого фільму подивився антрепризу з Русланою Писанкою у головній ролі. Пам’ятаю постановку «За двома зайцями» Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка. Особливо ж мені подобалася вистава Київського Молодого театру, де роль Проні грала Тамара Яценко.

— За роки роботи в театрі Ви зіграли багато ролей. Чи мають щось спільне Ваші герої?

— Мої персонажі дуже різні. Але всі вони радіють життю. Це добрі і відкриті люди з красивою душею. З одного боку в моєму репертуарі начебто немає глибоко драматичних ролей, але всі створені мною персонажі насправді драматичні. А ще я завжди намагаюся нести зі сцени позитив, якого сьогодні так не вистачає в нашому житті.

Саме таким є і мій новий персонаж — слуга графа Альмавіва, з комічної опери Джоаккіно Россіні «Севільський цирульник», який робить все для того, аби з’єднати люблячі серця.

Коли виходиш на сцену, то відчуваєш атмосферу глядацької зали. Розумієш, що ти несеш культуру, а не буде культури не буде нації. Так само без театру не може бути культури.

Приміром я не можу сприймати електронні книжки, для мене це щось штучне. А новітні комп’ютерні технології ніколи не замінять театру. Він житиме доти, доки живе людство.

— Чи поєднуєте служіння в театрі оперети з роботою в інших театральних колективах?

— Час від часу з’являються пропозиції зіграти в антрепризах, серіалах, рекламі на телебаченні. Але я поки що відмовляюся. Просто на це не вистачає часу. Постійно намагаюся удосконалювати себе. Це заняття вокалом, у балетній залі, репетиції. Як буде далі покаже час.

— Чим захоплюєтесь крім театру?

— Дуже люблю готувати. Подобаються кулінарні передачі на телебаченні. Шукаю різноманітні рецепти. З усіх страв, що готуються в мене вдома, вісімдесят відсотків готую я.

— Як щодо творчих планів?

— Багато хто з акторів прагне зіграти Гамлета. Не можу сказати, що мене не цікавить цей образ. Але це не мрія мого життя. Мене більш приваблюють ті образи, які несуть радість людям. Я вже встиг зіграти чимало таких ролей, сподіваюсь, що їх багато буде в мене і попереду.

Рекомендовані публікації