Ірина Даць: «Стан оперного мистецтва — показник духовного рівня держави»

У Колонній залі ім. М. В. Лисенка Національної філармонії України нещодавно відбувся концерт народної артистки України Ірина Даць (сопрано) «Молитва любові». Виконавиця одночасно була і режисером цього концерту. Сьогодні пані Ірина гість «СП».

У Колонній залі ім. М. В. Лисенка Національної філармонії України нещодавно відбувся концерт народної артистки України Ірина Даць (сопрано) «Молитва любові». Виконавиця одночасно була і режисером цього концерту. Сьогодні пані Ірина гість «СП».

— Розкажіть будь-ласка про підготовку до концерту.

— Майже тридцять років була солісткою Національної опери України. Зараз вже не працюю в цьому колективі, але хотіла показати своїм шанувальникам, що продовжую співати.

Я професор кафедри оперної підготовки і музичної режисури Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, а в концерті виступила ще й як режисер-постановник.

У концерті виконувала молитву з опери «Сільська честь» П. Масканьї, арію Марильці з опери «Тарас Бульба» М. Лисенка, арію Анни з опери А. Рудницького «Анна Ярославна — королева Франції», «Алелуя» В. А. Моцарта, «Ave Maria» Дж. Каччіні, твори на музику А. П’яццолли, В. К’яра, арії з опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», пісні на музику українських композиторів, українські народні пісні. Виконання творів Миколи Лисенка присвятила 175-ти річчю від дня народження видатного композитора.

До участі у концерті запросила Ансамбль народних інструментів «Рідні наспіви» — керівник, заслужений працівник культури України Юрій Карнаух. З цим колективом нас єднає багато років творчої дружби. Ще 1990 року ми разом виступали у США, де дали 27 концертів. Під час своїх виступів представили американській публіці цілу низку маловідомих українських пісень. Нас там дуже тепло зустрічали. Після цього у нас з Ансамблем було багато спільних виступів у різних мистецьких проектах.

Аби арії з опер звучали величніше у концерті мав зазвучати орган. Тому я запросила органіста — заслужену артистку України, доцента Національної музичної академії Аліну Козаченко. А партію фортепіано виконувала викладач цього вишу Ольга Ващук.

9 березня, під час концерту, присвяченого дню народження Тараса Шевченка, побачила виступ вокально-хореографічного ансамблю «Зернятко», який мені дуже сподобався. Запропонувала керівнику цього колективу, заслуженому працівнику культури України Раїсі Заклецькій взяти участь у моєму концерті. Вважаю, що юні виконавці стали окрасою цього заходу.

Ще один колектив, з яким мене єднає не один рік творчої дружби — Заслужений академічний зразково-показовий оркестр Збройних Сил України (начальник оркестру — художній керівник, полковник Ігор Биковський). Разом ми кілька разів виступали в зоні АТО. Цей колектив надав особливої величності концерту, коли виконувалися твори «Моя Україна» (муз. І. Поклада, сл. М. Ткача) та «Боже Великий, єдиний» (муз. М. Лисенка, сл. О. Кониського).

Також у концерті взяли участь хор студентів Національної музичної академії (керівник Юрій Василенко) та заслужений артист Автономної Республіки Крим Анатолій Юрченко (баритон).

— Як довго тривала підготовка концерту?

— З пропозицією проведення цього концерту я звернулася до Національної філармонії України у вересні минулого року. Зазвичай, програма концертів тут складається на два роки вперед, але мені пішли назустріч, за що я дуже вдячна. Довелося провести значну роботу з підготовки до концерту. Зокрема, для виконання «Боже Великий, єдиний» знайшла партитуру як для хорового твору, а потрібно було зробити оркестровку.

— Напевне не випадково під час концерту виконувалася арія Анни з опери А. Рудницького «Анна Ярославна — королева Франції»?

— Я першою виконувала роль Анни Ярославни у цій опері, прем’єра якої відбулася 1996 року. Цей образ мені близький. Королева Анна привезла до Франції не тільки дорогоцінний посаг, а й високу культуру, її тут шанували і поважали. Як виконавицю ролі Анни 2015 року мене запросили на Перший міжнародний фестиваль мистецтв «Анна-фест», що відбувся у Софії Київській. До участі в його проведенні тоді долучилися посольства 23 держав. Наразі готується третій фестиваль, який має пройти наприкінці травня, під час святкування Дня Києва на Софійській площі столиці. У фестивалі візьмуть участь багато відомих виконавців. Крім «Анни Ярославни — королеви Франції» тут можна буде побачити опери «Ярослав Мудрий» та «Майстер і Маргарита».

— Ви неодноразово бували в зоні АТО?

— Спочатку виступала перед пораненими солдатами у шпиталях Києва. Після цього були 3 поїздки в зону АТО, всього взяла участь у 10 концертах. Перша поїздка була під Маріуполь наприкінці 2014 року. Всі свої виступи починала з «Ave Maria», виходила на сцену із запаленою свічкою. Цією піснею насамперед вшановувала пам’ять тих, кого з нами вже немає. Дуже хвилювалася, як сприймуть воїни класичний репертуар. Сприймали дуже добре.

Друга поїздка була під Луганськ, разом з бригадою Заслуженого академічного зразково-показового оркестру Збройних Сил України. Після концертів підходили бійці і говорили: «Ви народна артистка України і приїхали до нас виступати з Києва. Тепер ми не віритимемо сепаратистам, які кричать, начебто про нас всі забули». Крапелька надії і оптимізму, які я вклала в серця цих людей, найцінніше, що може бути у мистецтві.

Для мене дуже важливим було зустрічати очі людей, які воюють. У них зовсім інший погляд. Звернула увагу на двох молодих жінок, зрозуміла, що вони бачили смерть. Це були снайпери.

Приходили і місцеві мешканці. Хочу сказати, що це дурниці, наче вони не люблять української мови. Чимало донеччан і луганчан закохані в українську пісню.

— Що Вас хвилює?

— Держава відвернулася від мистецтва. Особливо класичного. У нас не розроблена система контрактів як на заході. Щоб запроваджувати цю систему потрібно мати цілу низку емпресаріо, які б мали забезпечувати роботою. До того ж у нас в Україні дуже мало оперних театрів, складно знайти роботу. Якщо не буде переглянутий закон про культуру, то це може призвести до культурного майдану. А молоді талановиті оперні виконавці все частіше собі знаходять роботу за кордоном.

Опера це один з показників духовного рівня держави. Якщо вона буде знищена, то можна буде сказати, що високої культури в Україні не існує.

— Ви працюєте викладачем у Національній музичній академії України ім. П. І. Чайковського?

— Викладаю режисуру, і це надзвичайно цікаво. Мої студенти залучають до своїх робіт студентів вокального факультету і зазвичай я допомагаю їм і як співачка, і як режисер. У мене є дві випускниці, які здійснюють постановки повноцінних опер. Серед їхні робіт — «Богема» Пучіні, «Севільський цирульник» Россіні, інші постановки.

Робота режисера допомагає подивитися на себе з боку. У квітні минулого року на сцені Оперної студії Національної музичної академії поставила оперу Джузеппе Верді «Ріголетто». Агресія, неправда, всі погані вчинки мають відображення. Тому на сцені весь час фігурує дзеркало. Ріголетто спонукав молодого герцога не просто до розваг з жінками, а відбивати чужих дружин, ґвалтувати викрадених дочок. І все це зло відображається у дзеркалі і повертається до нього. Також опера «Ріголетто» у моїй постановці це карткова гра, а кожен персонаж відповідає певній карті.

Режисерський досвід допоміг і при постановці концерту «Молитва любові». Намагалася зробити його різнобічним, динамічним. А наступного дня відбувся мій концерт у театрі «Дивний замок», на який завітали люди, які дуже люблять українську пісню, але не мали можливості відвідати Національну філармонію України.

— Як щодо творчих планів?

— Наразі працюю над постановкою маловідомої опери Миколи Лисенка «Ноктюрн» («Хвилинка»), сподіваюсь, що прем’єра відбудеться восени. У подальших планах — концерт, присвячений тридцятиріччю моєї творчої діяльності, який має відбуватися навесні наступного року.

А завершити нашу розмову хотіла б словами італійського емпрісаріо, який після прослуховування наших виконавців зазначив, що хоча українська школа поступається італійській, але голоси в українських співаків кращі.

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Культура
  • Ірина Даць: «Стан оперного мистецтва — показник духовного рівня держави»