Образ Пам’яті Голодомору

Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» презентував мистецький проект — фотовиставку «Голодна симфонія».

Сьогодні ми вже всі знаємо, що радянське керівництво викреслило тему геноциду українців — Голодомору 1932 — 1933 рр. з газет, шкільних підручників, літератури, музики, художнього мистецтва, взагалі з життя. Але не з пам’яті українського народу. А з проголошенням незалежності Україна заговорили про те, що завжди неофіційно пам’ятала, про те, що так боліло. Того ж 1991 року з’явилася перша художня кінострічка Олеся Янчука «Голод 1933», видані перші інтерв’ю свідків, які пережили Голодомор. І нині українці продовжують робити наукові дослідження, записувати спогади очевидців Голодомору, знімати фільми про 1933-й, створювати художні твори.

Фотосет «Голодна воля» був створений 2015 року Лілою Перегудою та Ксенією Пілявською. Дев’ять чорно-білих фото є емоційним вираженням переживань трагедії Голодомору поетеси і музиканта Ліли Перегуди, яка відтворила образ Жінки-Смерті/Жінки-Пам'яті з 1933 р. А допомогла передати образ фотограф Ксенія Пілявська. Зйомки відбувалися у Національному музеї народної архітектури і побуту України, а одяг — це особисті речі Ліли і Ксенії. До цього світлини виставлялися лише у соціальних мережах. Ось що розповіли творці фотовиставки про свою роботу.

Ліла Перегуда:

«Тема Голодомору зачепила мене за живе ще в школі попри нудне викладання та суперечки і спекуляції. Переїхавши з Криму до Києва, де ці події відбувалися безпосередньо, я вже зрозуміла, що нікуди від цього не подінуся, аж поки не перероблю свої відчуття на творчість. Я вирішила, що саме час показати страшні речі такими, якими вони стали — буденними. Вони ось тут, у нашому дворі, на телефонному дроті, за стінами й вікнами. Так з’явився образ цієї голодної жінки, яка одночасно є й самою смертю. Біля неї немає ані дітей, ані тварин, ані жодної іншої людини — вона остання. Вона не шокує виснаженістю, голими кістками чи людожерством — вона лякає тим, що в неї ще є сили прийти за тобою, бо минуле таке близьке й реальне.

Вона йде і за тими, хто забув, сховався за теплими мурами, і за тими, хто насміхається над пам’яттю предків, за поетами, за звичайними людьми — все розставить по місцях. У ній є відлуння голосів тих жертв, наче вони посилають її, безсмертну і невтомну, прийти і нагадати живим, що було колись.

Можна сказати, що ця жінка — це Пам’ять".

Ксенія Пілявська:

«Дуже важко передати таку непросту тему як Голодомор у фотографіях. Роздуми про те, що Голодомор — це мільйони безневинних жертв, мільйони наших пращурів, мільйони наших земляків, а також розповіді мого дідуся, якому вже 96 років, і який був свідком тих подій, стали поштовхом до створення фотосесії.

Ця трагедія назавжди залишиться у пам’яті українців, як найстрашніша сторінка нашого минулого. Нам, українцям, та усій світовій спільноті потрібно визнати, що український народ став жертвою тяжкого злочину, який ніколи не повинен повторитися. Нам потрібно усвідомити, що ми є нащадками тих, хто загинув у тих тяжких муках".