На мистецькому фронті

Марина СОЧЕНКО, заслужена діячка мистецтв України:

«Першого дня війни довелося пішки пройти мало не весь Київ. Пусте і темне місто вразило. Старший син Любомир вже того для був у територіальній обороні столиці (зараз він боєць Збройних сил України), згодом добровольцями тероборони стали чоловік та менший син. А я брала участь у збиранні теплого одягу, їжі та медикаментів для одного з гуманітарних центрів.

І, звісно ж, малювала. Перша робота часів широкомасштабної війни має назву «Слава СЗУ!» Вдячна нашим захисникам. Присвятила їм останні вісім років життя.

Потім зробила портрет Віталія Скакуна, який 26 лютого підірвав міст у Генічеську і загинув. Надзвичайно вразила історія цього молодого хлопця. Загалом у перші дні було дуже страшно, в уяві виринав знищений росіянами Грозний.

Згадую свою виставку, яку робила кілька років тому у Нових Петрівцях. Там мене познайомили з Іриною Цвілою — скромною, милою дівчиною, вчителькою, яка до того вже брала участь у бойових діях на Донбасі. Домовилися, що зроблю її портрет, але тоді не склалося. Боляче було дізнатися, що дівчина загинула у боях під Києвом. Присвятила роботу пам’яті Іри. На ній вона з букетом і фотоапаратом, адже дуже любила вирощувати квіти і фотографувати.

Посилилися бої Маріуполь. А з «Азовом» у мене пов’язані давні спогади. 3 січня 2015 року дізналася, що полк «Азов» йде на фронт і всі хто бажає, можуть прийти їх провести. Тоді хлопці шикувалися на Михайлівській площі. Я стояла й малювала. Було темно, але хотілося передати свої враження, щось особливе. Більшість з тих хлопців загинуло… Тоді до мене підійшов молодий чоловік на милицях, його звали Сергій Дімчук. Він був поранений під Іловайськом. Ходила до шпиталю, малювала Сергія і його побратимів. А ще робила портрет загиблого азовця Дениса Денисюка. Цей хлопець потрапив з Майдану в «Азов», а загинув під Широкіним. Коли малюєш портрети, то все пропускаєш через себе. Ці відчуття важко передати словами. Для мене ці хлопці живі. Загинути так — це найдостойніша смерть, це безсмертя.

Створила ескізи «Молитва за Маріуполь», «Я Маріуполь». Війна — це жахливе явище. Але на війні є прекрасні люди, справжні герої. Є моменти високого духу. Художник Олександр Мельник запропонував мені взяти участь у військовій виставці. Представила на ній картину «Молитва за Маріуполь і його захисників».

Продовжую працювати над образами героїв, які раніше воювали за Україну. Зокрема, зробила портрет Володимира Бражника, який загинув у боях на Савур-Могилі.

В онлайн-режимі працюю зі своїми студентами з Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури України. Нині доля розкидала їх по всьому світові. Мої вихованці перебувають у Латвії, Данії, Німеччині, Ізраїлі. Батько однієї дівчини нещодавно загинув на фронті. Більшість з них хоче якомога швидше повернутися додому. Намагаюся як можу їх підтримувати. Дехто зі студентів продовжує навчання за кордоном, а місцеві викладачі знайомлячись з їхніми роботами дивуються, яка сильна школа малюнку в Україні.

Переконана, що потрібно тримати культурний фронт. Мистецтво ніколи не було поза політикою, особливо це стосується сьогодення. Творчість митця — це його позиція. Роботи художників впливають на свідомість людей. Потрібно, щоб культурний фронт був просякнути українською ідеєю".

Роман ПЕТРУК, заслужений діяч мистецтв України:

«В день, коли почалося повномасштабне вторгнення мав бути захист дипломних робіт студентів Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука, в якій працюю. Звісно, що захід в той день не відбувся.

Відтоді в Академії дистанційне навчання. У нас здобувають освіту студенти з багатьох регіонів України, в тому числі й тих, де тривають активні бойові дії.

Щодо творчості, то перші два місяці війни взагалі нічого не малював.

У 2020 році створив серію робіт зі свічками та гніздами. Гніздо — дім, протекція, територія власного виміру, душа, в якій визріває майбутнє. Свобода, політ, безмежжя… Серце, наповнене змістом. Те, що було, що є і що буде завжди, незалежно від обставин. Тепер мені почали надсилати з Ірпеня світлини. Там птахи поробили на вікнах пошкоджених будівель гнізда. Присвятив цій темі й нові роботи «Світло», «Пам'ять», «Привітання життя».

Малюю старе місто Луцьк, воно захоплює, кілька полотен присвятив Луцькому замку. Серед створених останнім часом картин — «Вечір. Луцький замок», «Після дощу», «Луцьк. Весна в старому місті», «Повітряна тривога», «Розстріляна тиша». Також захоплюють неповторні волинські краєвиди. Але коли дивишся на всю цю красу, то мимоволі виникає думка, чи не востаннє ти все це бачиш.

Орки нещадно нищать пам’ятки нашої культури, твори мистецтва. Болить душа за знищеними музеями Марії Примаченко, Григорія Сковороди.

Всі наші думки про те, щоб Перемога прийшла якомога швидше!"

Дмитро КОВАЛЬ, лавреат Премії імені Михайла Дерегуса:

«Для мене війна з Росією розпочалася вісім років тому. За цей час я переосмислив багато речей, а власний внутрішній світ повністю перевернувся.

Мій троюрідний брат Сашко Коваль з 2014 року служив у полку «Азов». Як і я він народився на Хотинщині Чернівецької області. Щойно закінчивши школу пішов в АТО. Загинув від важкого поранення. Зараз одна з вулиць в нашому рідному Хотині носить його ім’я…

Повномасштабна війна з Московією у різних формах триває вже кілька століть. Я був психологічно готовий до нової ворожої агресії. Але все-рівно було важко усвідомити, що у ХХІ столітті в самому центрі Європи може статися таке лихо.

Ранком 24 лютого мав їхати до своїх студентів, які навчаються на першому курсі факультету живопису Фахового коледжу мистецтв та дизайну КНУТД. А прокинувся від того, що мій телефон буквально «розривався» від дзвінків вихованців. Діти були в паніці. Так само в шоці перебували і всі мої колеги.

У перші дні були невизначеність і тривога. Розумів, що маю бути разом з Києвом, який вже давно став для мене рідним містом, перебувати на своєму робочому місці. А як митець мав тримати культурний фронт. Якщо ж говорити про мою місію як викладача, то повинен був бути разом з тими, хто найбільш вразливий до сьогоднішніх подій — з нашими дітьми, нашим майбутнім, нашими студентами. Постійно був з ними на зв’язку. Намагався як міг морально підтримати своїх вихованців.

З вікна квартири, в якій я мешкаю, відкривається краєвид Гостомеля. Трохи далі Ірпінь та Буча, з іншого боку — Горенка та Пуща Водиця. Кожен вибух, кожне мерехтіння у небі, це був болючий удар прямісінько в серце. Дуже тяжко було все це переживати і розуміти через які страждання проходить зараз Україна. Разом з тим з’являлася гордість, що нація об’єднується заради спільної мети — Перемоги над ворогом! Люди почали усвідомлювати, що кожен повинен зайняти власну нішу. Що кожен на своєму місці солдат, який тримає власний фронт. На передовій наші справжні лицарі. А хтось займається менеджментом, забезпечує ліками, продовольством, допомагає цивільному населенню, стає волонтером. Дуже важливо, що українці проявили себе як сильна нація.

З першого дня зрозумів, що потрібно допомагати всім слабшим, тим, кому необхідна моя підтримка. Не бачу себе воїном, який може принести велику користь на фронті. Але можу бути ефективним бійцем на фронті культурному, благодійному. Все, що спочатку війни заробив як художник передаю на підтримку армії, біженців.

Зізнаюся, перший місяць було важко щось малювати. Найгарячіші дні провів у своїй майстерні на Подолі. Потім вирішив провідати родину на Західній Україні. Дуже вдячний гостинності рідного краю, який прийняв до себе у ці нелегкі дні багато національних світочів, багато світочів мистецтва, своїй Буковині. Чернівецька обласна організація Національної спілки художників України надала мені майстерню, аби я міг тримати культурний фронт. Після цього відразу став до роботи.

Мені важко як деяким іншим колегам малювати війну з відкритим обличчям. Намагаюся, як і в своїх довоєнних роботах, відтворювати образ України в тому чи іншому вимірі та ключі. Зараз працюю над серією портретів українських дівчат в різних іпостасях. Серед них є традиційні, автентичні образи, які розкривають красу нашої України. Вже багато робіт з цієї серії знайшли своє місце у колекціях шанувальників мистецтва, меценатів. Представлені в різних експозиціях Фінляндії, Литви, Латвії, Естонії та інших країн.

Почав працювати над великим полотном на тему Маріуполя. Концепцію поки не розкриваю. На сьогодні працювати над таким масштабним твором вкрай складно, але я вірю, що зможу реалізувати цю ідею".