Казка, народжена війною

Дитяча вистава «Цап-ка-цап» постає перед глядачем у двох вимірах. Перший — дитячий — вибухова суміш гумору і пригод з ненав'язливим висновком: за свій дім варто боротися! Другий — дорослий — алюзія на сучасні події на політичній арені світу. Глядачі впізнають як підступного північного сусіда, так і стурбовану європейську спільноту.

Говорити простими словами про складні речі — неабияке вміння. Молодий театр віртуозно переосмислює класичний казковий сюжет, доповнивши його гумором і розширивши горизонти сприйняття дійсності.

Музична вистава «Цап-ка-цап» — це творче прочитання української народної казки режисером Андрієм Білоусом за авторським текстом Ірини Малоліти. Художнє рішення Бориса Орлова, хореографія Ніни Змерзлої та музика Іллі Чопорова занурюють глядача у прекрасну театральну дійсність, що гостро реагує на драматичну реальність сьогодення.

Прем'єрна вистава зацікавила не лише кмітливих сучасних дітей, але й досвідчених дорослих, які здатні мислити, аналізувати і робити правильні висновки. Проєкт відбувається в рамках реалізації #Zmina₂_0 фонду «Ізоляція» за фінансової підтримки Європейського Союзу.

— У середині квітня ми зібралися волонтерською групою і почали безкоштовно працювати в театрі, — згадує режисер-постановник, директор-художній керівник Молодого театру Андрій БІЛОУС. — На той час більша частина нашої трупи була за межами Києва і ми не могли грати вистави з нашого репертуару. Все ж змогли відновити одну виставу, почати роботу над концертом «Нескорені». Стали думати, що можемо ще зробити нового.

Я батько трьох дітей і коли почалася війна подумав саме про діточок. Разом з моєю дружиною, яка є авторкою віршованого тексту казки і всіма учасниками нашої трупи зійшлися на тому, що треба зробити виставу для найменшого глядача. Зараз дуже важливо їх підтримати, бо діти важко емоційно переживають події війни.

Буквально за два тижні був написаний текст і в травні ми почали репетирувати. Згодом повернулася більша половина трупи і ми стали грати вистави нашого репертуару. Вдалося виграти грант, який допоміг здійснити цей проєкт. Не випадково зупинилися саме на казці «Коза-дереза», бо вона своїм сюжетом найбільше відповідає тому, що сьогодні відбувається в Україні.

Репетиційний процес був особливими. Люди отримували лише 30 відсотків соціальної допомоги. Ми прийшли в неопалюване приміщення. Перебували тут з ранку до ночі. Це була незвичайна робота, всі працювали за покликом душі. Дуже хотіли втілити цей проєкт у життя.

Головну роль Цапа-ка-цапа виконує Борис Орлов. Це один з моїх найулюбленіших акторів. Ми з ним створили багато вистав, де він грає головні ролі. Також майже всі мої вистави він зробив як художник. Це мій побратим, співавтор. Розуміємо один одного з півслова. До війни репетирували виставу за романом Федора Достоєвського «Ідіот», де Борис мав грати князя Мишкіна. Звісно, з початком війни ми зупинили цю роботу. Так само я зняв з репертуару тринадцять вистав за російськими авторами. У деяких з них Борис грав головні ролі. А коли почали працювати над казкою, то всі недомовляючись вирішили, що головну роль має грати саме він.

У виставі задіяні майже всі мої учні. Це мій акторський курс, який я випустив кілька років тому. Ці молоді актори вже активно задіяні в репертуарі. Це ті люди, на яких я можу покластися. Саме вони залишилися працювати в театрі у ці важкі часи. Ми були об’єдані однією ідеєю, вийшла дійсно командна робота. Працювали над виставою разом. Процес її народження був складним.

Сценографію робили з того, що було. Разом з Борисом Орловим пройшлися по театру. Знайшли старі списані декорації, він переробив їх. Перешивали старі костюми, щоправда деякі пошили нові. Це вистава воєнного часу. Як я згадав вище, вона зроблена не за гроші, а за ідею.

Музику створив Ілля Чопоров, теж мій студент. Він уже встиг написати музику до багатьох вистав нашого театру. А в цій казці ще й грає чорта.

Наш хореограф Ніна Змерзла до цього зробила багато вистав з командою театру. Зараз тимчасово перебуває у Греції, де бере участь в П’ятій Міжнародній майстерні античної драми. Встигла поставити всю хореографію до своєї поїздки.

Дві дії вистави кардинально різняться між собою. У першій показаний світ богів, а в другій — світ тварин. Це як дві різних вистави. Саме така структура в народній казці і ми не хотіли відходити від цієї структури. Зробили дві рівнозначних дії, можна сказати дві окремих вистави.

В образах Лисиці, Вовка та Ведмедя глядачі можливо пізнають декого з лідерів західних країн. А Рак-козак — це український козак, який зрештою допомагає Зайцю.

Вистава ще перебуває в процесі творення. Перша дія поки що, я б сказав, трохи сирувата. Друга вийшла більш динамічною. Думаю, що до десятої вистави глядач відшліфує роботу режисера, підкаже які зайві речі прибрати і які додати нові акценти.

Уперше в житті ставлю казку. Мені було важливо, щоб її уважно дивилися не тільки дітки, а й батьки, які привели їх на виставу. Намагалися дотриматися балансу, аби було цікаво всім.

Оскільки частина акторів так і не повернулися до театру ми зараз робимо багато вводів у вистави. Думаю, що ця робота триватиме ще протягом двох місяців. Як не складно, але плануємо нові постановки. Я хочу поставити виставу за п’єсою англійської драматургині Мері Чейз «Білий кролик». Ця п’єса написана в роки Другої світової війни. Була дуже актуальною для британців, які пережили цю війну. Сподіваюсь, що вона актуально прозвучить і сьогодні. Головні ролі виконуватимуть Ліліана Ребрик і Олексій Вертинський.

Як показали два місяці роботи під час війни — зали переповнені. Це може здатися дивним, але театр сьогодні дуже затребуваний. Вистави відбуваються при аншлагах. Людей не зупиняють ні сирени, під час яких доводиться спускатися до сховища, ні обмежений рух транспорту. Звичайно, сьогодні переживаємо дуже непрості часи. Але хотілося, аби влада краще фінансово підтримувала театри, адже вони так потрібні киянам і гостям міста.