Театр Богдана Гнатюка

Першою була вистава «Кафе республіка» про вибір між фізичною насолодою та служінням певним вищим ідеалам — моральним, політичним, ідеологічним. Однією з провідних думок вистави «Украдена краса» стали слова — «ми переживаємо відчуття краси, саме воно наповнює наше життя». А на створення п’єси і вистави «Ідеальний шторм» молодого митця надихнула однойменна книжка Віталія Скоцика.

«Ахілес із Запоріжжя» — це історія про кульгавого боксера Тараса, який заробляє на життя тим, що за гроші програє поєдинки будь-кому, хто хоче розважитися і в кого є на це гроші. Це підпільний боксерський атракціон, де кожен невдаха може відчути себе бійцем та переможцем.

Але одного разу до Тараса приходять клієнти, які хочуть від нього більше, ніж просто програш у боксерському поєдинку. І пропонують за послугу величезні гроші. Та чи ризикне кульгавий боксер.

— Задум п’єси виник на ґрунті моїх життєвих уподобань, — згадує Богдан ГНАТЮК, — П’єса мала акомолювати все, чим я захоплювався. Бокс, кримінальні драми, гумор, музика, економіка, філософія і врешті решт театр. Я хотів створити суто театральну п’єсу, створити матеріал, який би став даниною речам, в які я вірю. Таким чином, на мій погляд, вистава стала театром в чистому вигляді. Це своєрідний сувенір, який не має особливої мети, крім мети бути просто гарною і, як я сподіваюсь, розумною виставою. Втім, не варто плутати такий підхід з таким поняттям як «мистецтво заради мистецтва», або постмодернізмом. Попри те, що я зліпив виставу з речей та ідей, якими захоплююсь, — в ній присутній жорсткий наратив, а події, якими ми би дивними вони не були, — слідують чітким законам драми.

Сценографію створював сам. У ній не має нічого складного або дивовижного, але вона задає стиль і рамки подіям, що відбуваються. Костюми відбирались мною і актрисами. Пластика — також плід моїх фантазій і експромтів актрис. Тобто, усі вищеперераховані речі створювались органічним чином — мною і актрисами — без залучення зі сторони спеціалістів. Так само це стосується і музичного супроводу вистави. Коли я можу створити виставу сам, своїми руками — я це роблю.

Ролі у виставі виконують: Ірина Сопіт — актриса театру «Сузір'я»; Тетяна Кришталь — актриса Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка; Астрая — заслужена артистка України, співачка; Олена Поліщук — молода актриса, випускниця Національного університету театру, кіно та телебачення імені Івана Карпенка-Карого.

Велика організаційна роль у створенні вистави продюсера, народного артиста України Анатолія Гнатюка. Він зумів вправно, чітко і продумано скласти графік репетицій і вдало вийти на етап прогонів вистави. Він підганяв нас, але робив це з любов’ю до мистецтва і розумінням надзадачі вистави. Також він виконував роль акторського коуча. Він багато чого підказав актрисам по техніці гри, зумів навести їх на яскраві емоції, які чітко відповідали сюжету і логіці подій. Врешті решт, він зумів грамотно і результативно згуртувати всіх нас.

Всі ролі у виставі ролі грають жінки Для камерної сцени таке рішення здалось мені елегантним і доречним. Якби роль боксера Тараса виконував якийсь актор бугай — це було б, на мій погляд, вульгарним буквалізмом. А так усі ролі виконують жінки і дивним чином від цього нічого не міняється, сюжет не страждає. Хіба це не чудово і не цікаво? Цю філософію я називаю «постсексизмом». Це коли у виконанні ролі гендер не має значення.

Бокс — центральна ідея вистави. Я багато років захоплююсь боксом. Полюбляю дивитись поєдинки легенд цього виду спорту, а також займаюсь сам. Між боксом і театром є багато спільного, врешті решт що є сцена, як не ринг? Бокс це перш за все протистояння. А протистояння — це основа кожного цікавого сюжету, основа такого сценічного конфлікту, за яким цікаво споглядати.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».