До ювілею великого Маестро

Микола Лисенко заклав в українському композиторстві підвалини практично усіх існуючих на той момент у Європі музичних жанрів. Він був одним з перших, хто на високому професійному рівні адаптував зразки українського фольклору в академічній музиці.

Микола Віталійович був людиною широких поглядів і глибоких енциклопедичних знань. Та, найголовніше, він був патріотом, борцем за свободу України, за українську культуру, слово, освіту. У Російській імперії на той момент могли собі таке дозволити лише одиниці. І саме таким був Микола Лисенко.

У концерті прозвучали арії з опер Миколи Віталійовича, народні пісні в обробці композитора, інші твори.

Диригував концертом праправнук великого композитора, якого теж звати Микола Віталійович Лисенко.

— Від Лисенка, Старицького, Лесі Українки починався український струмок. А нині це непереможна могутня ріка. І музика нам це доводить. Сьогодні ми спілкуємося з Миколою Віталійовичем, відчуваємо його безсмертний і незламний дух, — наголосив Микола ЛИСЕНКО (молодший).

Бурхливими оплесками слухачі зустріли Урочистий марш композитора; пісню Тараса «Гей, літа орел»; сцену, арію Остапа та увертюру до опери «Тарас Бульба»; пісню Виборного «Ой під вишнею…», пісню Наталки та антракт з опери «Наталка Полтавка»; українську народну пісню «Ой не світи місяченьку» в обробці М. Лисенка, «Безмежнеє поле» на вірші Івана Франка та інші твори митця. Також був виконаний твір «Козачок» одного з найвидатніших учнів Миколи Віталійовича — Левка Ревуцького. А завершився концерт «Молитвою за Україну» (Боже великий, єдиний) на вірші Олександра Кониського, яку виконали всі його учасники.

— Зізнаюся, що в перші тижні війни була повна невизначеність, ми не знали що будемо роботи далі, — розповів Генеральний директор Національного академічного духового оркестру України Олександр ПІРОЖЕНКО. — Хоча, особисто я, не був здивований діями рашистських окупантів. Це рано чи пізно мало статися, бо наші північні сусіди не хочуть мирно жити.

Але у творчих людей — артистів, музикантів незважаючи ні на що є потреба творчого витоку. Прагнення показати, що існує культура. А культура, в моєму розумінні, це основа державності. Саме завдяки культурі людям легше переживати те, що відбувається сьогодні.

Першим нашим концертом під час війни став виступ у Центральному військовому клінічному шпиталі. Там виступав квінтет духових інструментів. А вже потім пішли інші концерти.

Насамперед це були програми української класичної музики. І такий вибір не випадковий. Бо ми повинні насамперед пропагувати культуру нашої держави, українську музику. У подальшому були різнопланові концертні програми. Зокрема, у нашому репертуарі є багато кіномузики. Під час таких концертів на екрані показують нарізку з кінофільмів, музику з яких ми виконуємо.

А найзнаменнішим, від початку війни, став концерт присвячений 180-річчю від дня народження Миколи Лисенка. Цей концерт мав відбутися ще у березні, на ювілейний день народження Миколи Віталійовича. Звісно, його тоді не було. Але ювілей відзначається цілий рік і я дуже радий, що ми встигли провести цей концерт у 2022 році.

Я був ініціатором, аби запросити за диригентський пульт праправнука композитора, теж Миколу Лисенка. Для нього це запрошення було несподіванкою, він з захопленням сприйняв ідею попрацювати з національним колективом. Більшість творів програми колектив вже виконував, але рідна кров праправнука додала щось нове. А увертюра до опери «Тарас Бульба» цього вечора мала особливе звучання.

До участі у концерті також запросили солістів Національної філармонії України: заслужену артистку України Єлизавету Липитюк (сопрано), заслуженого артиста Автономної Республіки Крим Анатолія Юрченка (баритон) та лавреата міжнародного конкурсу Романа Смоляра (бас), які вже неодноразово виступали разом з нашим колективом.

Вважаю, що захід відбувся на найвищому рівні. Особисто я не знаю чи ще якийсь музичний колектив відзначив ювілей засновника симфонізму нашої української музики.

Вже зовсім скоро (27 листопада) відбудеться ще одна ексклюзивна програма, схожої на яку ще не робив жоден музичний колектив. Це буде українська народна музика, музика українських композиторів-класиків та популярна естрадна музика у джазових обробках. Переконаний, що цей проєкт буде дійсно унікальним.

Крім Національної філармонії України виступаємо у Міжнародному центрі культури та мистецтв (колишня назва Жовтневий палац), Будинку архітектора, Центральному будинку офіцерів України. Плануємо виступи і в інших концертних залах столиці. Але через комендантську годину поки що на жаль не можемо виїздити з концертами за межі Києва.

Частина коштів, зароблених під час концертів у Міжнародному центрі культури і мистецтв перераховується на потреби 72-ї бригади. До речі це та бригада яка звільняла Херсон.

На наших перших концертах, часів війни, було дуже мало людей. Але з кожним разом слухачів стає все більше. Приміром, під час виступів у вже згаданому Міжнародному центрі культури та мистецтв на крайніх концертах їх було вже більше тисячі. Це не може не вселяти оптимізму. Слава Україні! Слава ЗСУ!