Вища і світла сила

У Підвалі культури (м. Київ) відбувся творчий вечір Кирила Булкіна «Шлях прокладає дух», на який він запросив давніх і нових шанувальників своєї творчості.

Вища і світла сила

…Герой циклу усних оповідань «Шлях прокладає дух» чує сигнал повітряної тривоги й слухняно йде в укриття. От тільки його укриття — це не бомбосховище, а спогади: смішні й щемкі, забавні й ностальгічні… У них він шукає відповіді на питання про те, що зараз відбувається з ним, з Україною й з усім світом…

Кирило Булкін — актор, літератор і бард, лавреат міжнародних театральних і всеукраїнських пісенних фестивалів. Автор низки моновистав, що з успіхом були представлені в Україні й за кордоном. Програма «Шлях прокладає дух» є сценічним продовженням ютуб-проєкту «Ситдаун з Кирилом Булкіним». Вона сполучає в собі жанри моновистави й усних оповідань.

— 24 лютого був зі своєю родиною в Києві, — пригадує Кирило БУЛКІН. — Як і всі кияни, прокинувся о 4-й ранку від обстрілів та вибухів. Всі ці події не були для нас несподіванкою, але, звісно, до такого не можна бути готовим.

Було бажання роботи щось корисне. Я поцікавився у кількох знайомих народних депутатів і громадських діячів, чи є в них для мене якась волонтерська робота. Переклав деякі матеріали англійською мовою, зробив декілька озвучок — зокрема, начитав англійською мовою «Молитву за Україну» в Національному заповіднику «Софія Київська».

На початку березня мені спало на думку, що я можу начитувати українські вірші на своєму ютуб-каналі. Я створив його ще минулого року, і виставляв туди інтерв’ю або усні оповідання раз на тиждень. Тепер щодня ставлю туди вірші Тараса Шевченка, шістдесятників та ін.

Продовжую залишатися актором театру Володимира Завальнюка «Перетворення», але, звісно, у перші місяці повномасштабного вторгнення ні про яку театральну роботу не було й мови. А згодом Володимира Завальнюка запросили режисером у Закарпатський обласний театр драми та комедії в місті Хуст, і деякі вистави театру «Перетворення» вже йдуть там. Я поки що не брав участі в таких спільних проєктах, можливо, щось буде в перспективі. Натомість займаюся літературною творчістю: пишу оповідання, які можна виконувати зі сцени. Я їх не читаю з папірця, а просто розповідаю.

Вже давно хотів попрацювати в такому напрямку, бо вважаю, що жанр усних оповідань у нас недооцінений. Якщо він й існує, то в дуже звуженому вигляді — якихось гумористичних виступів, або стендапу. Мені не зрозуміло, чому, коли людина виходить на сцену або до мікрофону, вона обов'язково має смішити глядача. Я не проти гумору, але коли він є самоціллю, то це іноді стає не смішно, а сумно. Тому я назвав свій ютуб-канал «Ситдаун з Кирилом Булкіним», певною мірою на противагу стендапу. Це наче я сиджу на кухні з хорошими друзями, які прийшли в гості, розповідаю їм щось щиро, просто, без навмисного бажання когось розсмішити.

Тексти, що склали основу моновистави, спочатку існували самі по собі. Потім я став думати, як їх можна об’єднати. Поступово народилася єдина лінія, зв’язки між окремими усними оповіданнями.

Появі багатьох усних оповідань я завдячую спільноті «Письменницький метод в Україні». Це курси літературної майстерності від американського письменника Джека Ґрейпса, а в Україні метод викладає його учениця Наталі Скорикова. Мене «Письменницький метод» зацікавив тим, що Джек — сам колишній актор, він ніби переносить багато акторських технік на літературну творчість. Це дуже цікаво різним людям незалежно від їхнього досвіду. Курси відвідували як початківці, так і досвідчені письменники. Вважаю «Письменницький метод в Україні» своїм креативним спонсором, або спонсором натхнення.

Значна частина текстів базується на моїх спогадах, зокрема, про дитинство. Від цього народився хід вистави: герой, почувши сигнал тривоги, має спускатися в укриття, але йде не в бомбосховище, а у власні спогади. Тож вийшло таке сполучення: історії власного дитинства і реалії сьогодення.

Також у виставі звучать три пісні — мої авторські, я намагався органічно вплести їх у канву розповіді.

Для першого показу вистави я обрав саме Підвал культури, бо це затишне, зручне приміщення, в якому працюють приємні люди. Раніше я вже був тут кілька разів на інших заходах, і мені дуже сподобалася атмосфера. Тут виконували і класичну музику, й імпровізацію — наприклад, моя донька у цьому приміщенні показувала свою роботу після закінчення курсів комедійної імпровізації. Оскільки це підвал, то він, фактично, є й бомбосховищем, тож вистава може відбуватися й під час повітряної тривоги.

Настільки вистава вдалася — судити глядачеві. Принаймні, після її показу я отримав чимало позитивних відгуків, глядачі казали, що були зворушені й відчували енергію добра й тепла. Про це мені написала й народна артистка України Лариса Кадирова, і це було особливо приємно.

Сподіваюся, що зроблю ще кілька показів цієї вистави у Підвалі культури, можливо, це буде у січні. Дай Боже, щоб для цього була сприятлива обстановка, що насамперед означає — наш рух до Перемоги. Можливо, що, крім Підвалу культури, будуть й інші локації. Може, представлю її й на Міжнародному фестивалі моновистав «Відлуння», який пройде у квітні наступного року — наживо або онлайн, залежно від ситуації. Звісно, щось у текстах може змінитися, принаймні, у тій частині, яка пов’язана з обставинами сьогодення.

Щодо інших творчих проєктів, можу згадати про цикл пародій і наслідувань різних письменників, що народився в мене у рамках вже згаданого «Письменницького методу в Україні». Один із цих текстів звучить у виставі «Шлях прокладає дух», це уривок у стилі Жуля Верна. Не виключаю, що згодом зроблю окрему програму на основі цього циклу.

Якою є основна ідея моновистави? Напевне, кожен прочитає її по-своєму, але для мене важливою є думка, що нас (завжди, а в ці складні часи особливо!) ведуть Світла Сили. Упевнений, що ведуть до Перемоги, бо це диктує сама логіка історії. Але від нас самих, від нашого гідного проходження нинішніх випробувань — для кожного на своєму місці — теж багато чого залежить. Тож бажаю всім гідно дійти до Перемоги, а потім із завзяттям відновлювати нашу землю, будувати, творити. Буде багато складної, але цікавої роботи!

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».