Як живуть актори за лаштунками?

Постановка «Квартет» (за п’єсою англійського прозаїка та драматурга Рональда Харвуда) — це унікальна можливість для глядача побачити, як, насправді, актори проживають своє життя за лаштунками. Адже, в світлі софітів і слави, гучних оплесків та частої зміни образів, ми не усвідомлюємо справжні випробування, які випадають на їхньому життєвому шляху.

Звичайно, ключову роль відіграє любов, яка проявляється в тому, що кожен із акторів, попри всі труднощі, підтримує один одного. Адже, їм одним відомо все, через що проходить актор на сцені та за кулісами.

Дія відбувається в пансіонаті, де живуть колишні артисти оперної сцени. Святковий концерт, який проходить щорічно 10 жовтня у день народження Джузеппе Верді, цього разу має принести дохід, щоб уникнути закриття закладу. Одна з інтриг вистави — оперна діва, співачка Джин, яка славиться своїм складним характером та колись була одружена з одним з жителів пансіонату Реджинальдом, категорично відмовляється брати участь в концерті. Однак, вистава все ж таки відбувається…

— Продовжуємо позиціонувати себе як театр широкого профілю, ставимо вистави різні за жанрами, — підкреслив очільник Національної оперети України, народний артист України Богдан СТРУТИНСЬКИЙ. — Вистава «Квартет» для старшого покоління наших акторів. Це вистава про людей, які живуть сентиментами про ті часи, коли вони були в розквіті творчих сил. Вони не можуть позбавитися своїх певних штампів. Але також це вистава про те, що є ансамблевість, сімейність у театрі.

Приємно, що в нас з’явився проєкт з такими прекрасними акторами: Миколою Бутковським, Сергієм Бондаренком, Валентиною Донченко-Бутковською та Іриною Лапіною. Також є диригент Ділявер Осман, я запропонував, аби й він був дійовою особою у цій виставі. Ми музичний театр, тому у виставі присутній оркестр.

Переклад п’єси здійснила Яна Іваницька. Радий, що склалася наша творча співпраця, яка триває вже не перший рік. Вона дуже добре знає музичний театр, партитуру. З нею легко працювати. Особливо коли перекладаємо оперету, мюзикл чи оперу.

Хоча сам цей процес у нас завжди непростий, але цікавий. У постійному діалозі неодмінно народжується щось нове. Я не хочу, щоб переклад був калькою з оригіналу, це має бути творення чогось нового. Цього разу процес перекладу відбувся досить швидко. Як тільки була перекладена перша дія, відразу віддали її в роботу. Тобто, репетиції почалися тоді, коли повного перекладу ще не було.

Зізнаюся, що сьогодні не дуже легко працювати. Але нам немає чого жалітися. Дякуємо всім, хто захищає нашу землю. Дякуємо ЗСУ, що ми можемо бачити один одного, спілкуватися, радіти життю і утверджувати це життя. Ми часто спілкуємося з воїнами. Вони приходять до нас на вистави. Бійці кажуть: «Нам хочеться побільше світла, аби відійти від того пекла, яке ми бачили».

Ми розуміємо, що існуємо заради цього світла. А театр синкретичне мистецтво, яке об’єднує в собі всі види мистецтва. Особливо — театр музичний. А музика, це мова Бога на землі!

— «Квартет» — це роздуми про сьогоднішнє і майбутнє. Кожен із героїв відкриває свої таємниці долі. Так, їм не пощастило в житті, але вони і надалі вірять в краще та підтримують один одного, що так цінно та важливо в наш час. Це вистава про любов!", — зазначив режисер-постановник Олександр БІЛОЗУБ. — Не буде перебільшенням сказати, що цей проєкт мене просто врятував у наш нелегкий час. Намагалися створити виставою позитивний настрій. Думаю, що глядач це відчує.

Хотілося б окремо згадати про Джузеппе Верді, про якого йде мова у виставі. Коли йому було 26 років, він втратив дружину і двох дітей. Написав 26 опер. Фаталізм його творчості просто вражає. Ще за життя заповідав, щоб гонорари за постановки його творів перераховувалися для будинку престарілих, який він відкрив у Мілані. Також заповідав поховати його біля цього будинку. Ця вистава потрібна і для того, щоб говорити про цю грандіозну персону, яка є для мене ідеалом людини і митця.

— Хочу потішитися за своїх колег, — продовжив розмову головний диригент театру, заслужений діяч мистецтв України Сергій ДІДОК, — тому що прем’єра у театрі, це завжди радість. Це як довгоочікувана дитина — ти її виношуєш, очікуєш появи на світ. Радий за свого колегу Ділявера Османа, який представляє цей проєкт на сцені не лише як диригент, а й як актор.

— Коли мені запропонували участь у цьому проєкті, я звісно ж погодився, — зізнався диригент-постановник, заслужений діяч мистецтв України Ділявер ОСМАН. — На репетиції Олександр Білозуб мені сказав: «Музики у виставі буде не багато, але тобі треба стати актором». Спочатку я трохи злякався (усміхається), адже ми, диригенти, сидимо в ямі і ніхто нас не бачить. Ми тільки диригуємо. А сама вистава, це лише вершина айсбергу, яку бачить глядач. Зараз у нього з’являється можливість побачити як відбуваються репетиції, як ми сваримось…

Коли готували виставу, то спочатку йшлося про веселі речі, а в кінці я завжди плакав. Думаю, що наша нова постановка торкнеться сердець кожного з глядачів.

(Далі буде).

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».