Мистецтво імпровізації

Аби підняти настрій глядачам у наш важкий час, Київський академічний драматичний театр на Подолі нещодавно представив нову комедію — «Декоратор» за п’єсою Дональда Черчілля, яку багато глядачів можуть знати під назвою «Право на ліво».

Мистецтво імпровізації

За сюжетом твору відрядження чоловіка для досвідчених дружин час чудово розважитися, зробити ремонт у квартирі та… познайомитися з дружиною свого коханця. Виявляється, що шлюб все ж можливо зберегти, якщо вдатися невеликої афери. Про це та ще про багато чого цікавого можна дізнатися передивившись нову виставу…

— Ще до війни ми готували виставу до ювілею Марії Рудковської. Хотілося порадувати глядачів чимось веселим, — згадує режисер-постановник Ігор Матіїв. — Обрали для постановки досить популярний твір. Мене він зацікавив тим, що це п’єса не тільки про адюльтер, але й про актора, тобто, наша театральна тема. Особисто мені ця історія подобається своєю ідеєю: якщо ти чесно служиш своїй справі, то завжди будеш нагороджений, на тебе чекатиме успіх. Такого успіху досягає наш герой. Такою є моя у тема у цій виставі. А кожен глядач, напевне, знайде тут якусь свою. Закінчували репетиційний процес, навіть світло вже поставили. 23 лютого робили фото для афіші, а наступного дня почалася війна.

За рік, що минув я поставив «Академію сміху» за твором Кокі Мітані в Івано-Франківську, на малій сцені нашого театру — «Марлені» з Аллою Сергійко та Іриною Грищенко, де ми разом з Марлен Дітріх та Лені Ріффеншталь порозмірковували над тим, чи існує мистецтво без політики. Думаю, ця тема стане актуальнішою трохи пізніше, коли ми виграємо війну і постане питання, що робити з пропагандистами з того боку, потім було «Барбер-шоу» у Дніпрі.

Та повернемося до «Декоратора». Отож, трохи більше року тому вистава була майже готова. Пластику ставив Сергій Швидкий. Повністю поставили світло. Залишилися тільки прогони. А повернулися до робити над постановкою лише в січні цього року. Коли подивилися на костюми і декорації, то зрозуміли, що двічі в одну річку не увійти. Почали все перероблювати. Можна сказати, що вдруге поставили цю виставу. Звісно, грошей зараз менше. Отож, намагаємося робити з чого є (маю на увазі матеріальну частину). Щось перероблюємо, перешиваємо. Будемо й надалі вчитися жити в режимі економії. У цьому є й свої плюси, адже коли людина поставлена у жорсткі рамки, в неї починає активніше працювати фантазія.

Хотілося попрацювати саме з цими акторами. Вже багато вистава ставив з Ларисою Трояновською, маю дві спільні роботи з Марією Рудковською. А от з Сергієм Бойком раніше не працював. Працювати, звісно, було цікаво. Деякі актори бережуть сили до прем’єри, поступово долучаються де репетиційного процесу. А Сергій Бойко зовсім інший. Він на кожній репетиції викладається по повній. І це класно. Бо під час роботи над виставою з’являється багато цікавих творчих знахідок.

Отже, від першого сценографічного рішення ми відмовилися, а друге зробила художниця нашого театру Марія Погрібняк. Це п’єса з перевдяганням, з удаванням. Персонажі намагаються показати себе не тими, ким вони є насправді. І ми через костюми прагнули підкреслити, що така історія може трапитися будь з ким. Тому в одязі немає ніякого гротеску. Багато працювали над психологічними нюансами. Нам хотілося добитися достовірності.

Комедія народжується на глядачеві. Вже встигли її показати кілька разів. Проаналізували покази. Зрозуміли, що працює, а що ні. Будемо й надалі її перевіряти на публіці, шліфувати. Сподіваюсь, що до десятого показу все буде як по нотах. Але найголовніше, що зустріч з глядачем відбулася і ми цьому дуже раді.

Маю кілька варіантів постановок на велику і на малу сцену нашого театру. Ще не можу сказати до роботи над чим приступлю у першу чергу. Дуже хотів би продовжити досвід з інтерактивною виставою, який започаткував у «Ножицях». І, звісно, дуже хочеться попрацювати з сучасною українською драматургією. У нас багато достойних авторів, які мають прекрасні тексти. Вже зовсім скоро, сподіваюсь, зможу сказати щодо імен.

Паралельно займаюся зі своїми студентами в Інституті кіно і телебачення Національного університету культури та мистецтв. Зараз працюємо над «Лісовою піснею» Лесі Українки. Мій друг Олександр Тетерін під час війни звернувся до цього твору. Написав гарні образи лісових істот. У музеї Лесі Українки відкрилася його персональна виставка, на якій Олександр запропонував нам зробити перформанс про «Лісову пісню». Це буде не постановка всієї вистави, а наші фантазії з приводу цього твору. Прем'єра 22 квітня, гратиме щосуботи аж до закінчення виставки 22 травня.

А ось що розповіли самі актори:

Лариса Трояновська, заслужена артистка України, виконавиця ролі Джейн:

«Режисер Ігор Матіїв завжди змушує акторів рости, який би вони не мали статут і стільки б років їм не було. Щоб не було навколо тебе — мирний час чи війна, веселі дні чи сумні, але професія залишається професією і ти мусиш в ній бути. Ігор — людина нової формації, належить до молодих українських режисерів-інтелектуалів. Він завжди перебуває у пошуку, разом з акторами творчо зростає і сам.

Схожою людиною був і засновник та багаторічний керівник нашого театру Віталій Малахов. Він в останній день перед прем’єрою міг повністю змінити фінал. А актору перед виходом на сцену — дати зовсім інше завдання. Віталій Юхимович міг весь час переробляти виставу, поки вона йде. В Ігоря теж є така здатність. Театр — це живий процес, і актор у театрі мусить змінюватися та вдосконалюватися.

Не люблю вистави-маски, які просто задані режисерами. Це фігури, які практично не мають можливості до імпровізації. До речі мій колега, Сергій Бойко, чудово володіє цим даром імпровізації. Дуже важко знайти молодого актора, який би імпровізував на такому рівні як він.

Тепер щодо моєї героїні. Зізнаюся, у мене до неї неоднозначне ставлення. Ця людина — жінка у всіх своїх проявах, яка бореться за своє щастя, шукає його в цьому шаленому світі.

Автор цієї п’єси — англієць. Звісно ми різні, але під час роботи над виставою зрозуміла, що між нашими народами багато чого спільного. Особисто я присвятила цю свою нову роботу великому другові України Борису Джонсону. І ці п’єса та вистава у мене асоціюються саме з ним.

Як і в нашій виставі, так і практично в кожній українській родині є сцени ревнощів, але також є бажання любити і бути коханими. І під час війни ці почуття нікуди не зникають, а лише загострюються. Кожен глядач вирішує сам, чи закохалася моя героїня у декоратора, чи це лише її вдячність за подарований перстень. Але головне, що вона отримала увагу, якої потребує будь-яка людина.

Думаю, що в нашого режисера «тисячі варіантів фіналу цієї комедії, а схожі події могли б відбутися у реальному житті. І всі, хто прийшов на виставу вже самі можуть придумати, яке продовження могла б мати ця історія.

Люди продовжують закохуватися, кохати до безтями, зраджувати, бути вдячними або невдячними, знов і знов потрапляють у комічні ситуації. Якщо ми можемо побачити себе у таких ситуаціях і посміятися над собою, значить ми не розучилися мислити, адекватно реагувати на те, що відбувається поруч. Отже, життя триває. А сьогодні дуже важливо залишитися при здоровому глузді, твердій пам’яті і бути більш-менш здоровими фізично і психічно.

Здавалось би легко зробити веселу виставу. Але насправді це важка робота, аби вийшла комедія на грані фолу. Тут дуже важливо знати міру. Дуже вдячні новому художньому керівнику нашого театру Богдану Бенюку, який був на всіх прем’єрних показах вистави, дав нам багато корисних порад".

Сергій Бойко, заслужений артист України, виконавець ролі Волтера, декоратора:

«Свого часу я пройшов Афганістан. Не можу всидіти вдома, тягне до хлопців, які нас захищають. Завжди з ними подумки. Але вже не можу бути на фронті, мені 65 років.

Я переконаний, що сьогодні кожен має робити те, що в нього виходить найкраще. Ми, актори, у такий важкий час повинні робити все для того, аби люди хоч на короткий час могли відволіктися від тих страшних подій, що відбувається. А комедія — це найкраще, що може відволікти людей. І якщо вона добре зроблена, то глядачі годину чи дві просто відпочивають. Думаю, що це для нашої професії нині найголовніше.

Якщо говорити про мого персонажа, то він для себе ще не вирішив, хороший він актор чи ні. Але оскільки все пішло не так як планував, то весь час змушений імпровізувати. А комедія це той жанр, який постійно провокує актора імпровізувати. Думаю, що насправді Волтер ніколи не довіряв собі. Він мріяв про кіно, а в житті був хорошим малярем. Проте хотів бути ще кимось. Але спочатку треба повірити в себе. Якщо ти зможеш це зробити, то в тебе все буде виходити.

Вистава народжується на глядачеві. Десь після п’ятого показу починаєш розуміти куди треба йти. Думаю, що так само буде й з «Декоратором».

Зараз завершуємо роботу над виставою «Емігранти» за Славомиром Мрожеком, над якою почали працювати ще влітку. П’єса дуже цікава. Вона абсолютно сучасна, хоча й написана у 70-ті роки минулого століття. Не можу втриматися від сліз, коли промовляю слова мого героя".

Марія Рудковська, заслужена артистка України, виконавиця ролі Марші.

«Право наліво» і «Декоратор» це дві абсолютно різні вистави. «Право наліво» ми мали зіграти в березні 2022 року, але не зіграли з відомих усім причин, і готова вистава разом з декораціями, костюмами і мізансценами залишилася в минулому році. З січня все почали спочатку, і в березні вийшла зовсім інша вистава. Маю надію, що про «двічі в одну річку» — не про нас. Тим паче, що у виставі грають такі талановиті актори, як Лариса Трояновська і Сергій Бойко. Про свою роботу завжди нелегко говорити, тому що можеш багато розповідати, а прийде глядач, подивиться і запитає: «А де це все, про що я читав?». Можу тільки сказати, що в роботі допомагає досвід, інтуїція, режисер. І я не завжди адвокат свого персонажу, на жаль.

«Декоратор» — це моя третя спільна робота з режисером Ігорем Матіївим. До цього були вистави «За двома зайцями» і «Ножиці». Ігор прекрасно володіє професією, він відомий і досвідчений режисер. Маю надію, що глядач гарно проведе час на виставі, зможе відпочити, відволіктись і посміятися. І будемо завжди пам’ятати завдяки кому ми можемо бути тут…"

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».