Жорстока гра за владу

«Гамлет» — найпристрасніший, найіронічніший з усіх творів геніального Шекспіра. Гра, де все — велике Добро і ще могутніше Зло, де Розум стає Шаленством, а Хоробрість вагається наче Страх, і де Любов здатна на таку самопожертву, що може здаватися гіркішою за Ненависть. Це історія про жорстку гру за владу, в якій може загинути і злодій, і жертва, і винний, і невинний, але перемогти може лише Добро.

— 24 лютого минулого року у мій ювілейний день народження почалася війна, — пригадує Михайло Фіца. — Все це було очікувано, але залишалися сподівання, що повномасштабної війни вдасться уникнути. На 23 лютого я взяв квитки на Закарпаття, бо ювілейний день народження не лише у мене, а й у моєї мами. Всі знають, яка біда почалася наступного дня. Був на Закарпатті з родиною два місяці.

1 березня мав грати «Посланіє» за творами Тараса Шевченка у Чернівцях, взяв у дорогу з собою костюм. Звісно цього дня не грав, а зміг зіграти цю виставу лише 10 травня. Потім були виступи з «Посланієм» у Білій Церкві, Одесі, Львові, а у вересні — в Києві. Кожного місяця грав по одній-дві вистави і лише Шевченка. А в грудні повернувся до «Ревізора» Гоголя.

Творчість рятує митця від усіх бід. Коли в моєму житті сталося горе, то зміг вижити лише завдяки творчості. Грав тоді до десяти вистав на місяць. Творчість — це те, що мене гріє, мені близьке.

Під час війни спершу обрав саме твори Тараса Шевченка, бо він став актуальним як ніколи. Крайні вистави були для освітян у Сумській обласній філармонії, потім для педагогів у Луцьку, для студентів та учнів у Калуші. Багато хто називає Шевченка пророком. А я кажу, що просто він відверто і чесно писав про те, що було тоді. Нічого на жаль не змінилося, тому його слова й стали пророчими. Вже багато століть залишається незмінним код російської нації, яка намагається знищити все навколо себе…

Та повернемося до творчості Шекспіра. Вперше звернувся до неї у 1992 році. Тоді Тетяна Малиновська ставила виставу «Макбет», у Львівському будинку актора, де я грав головну роль. А ще була роль Паріса у трагедії «Ромео і Джульєтта».

У чому геніальність Шекспіра? Він писав для всіх народів, на всі часи. Те, що заклав у свої твори, завжди перегукується з сьогоденням. Тому що людина не змінюється. Такими самими залишаються її внутрішні характері риси — любов, ненависть, пристрасть до чогось. Шекспір, з одного боку наче дуже простий, а з іншого — надзвичайно складний…

Задум поставити «Гамлета» виник давно. Мабуть кожен актор мріє про таку роль. Хотів зіграти його коли ще працював у Сімферополі, але тоді не склалося. Прийшов час і тема дозріла. Відчуваю, що ця тема близька мені по психофізиці, внутрішніх речах. Це речі, як я вже згадував, актуальні на всі часи. Люди хочуть владарювати і для досягнення цієї мети йдуть на все. І не влада псує людей, напевне такими вони були від початку. А справжню людину не зіпсує ніщо.

Для вистави взяв український переклад Олександра Грязнова. Як на мене він зроблений досить якісно, а мова тут просто ллється.

До роботи над постановкою приступив на початку жовтня. Дружина допомогла скоротити п’єсу, аби зробити з неї моновиставу. Раніше брав до співпраці режисера, а «Гамлета» вирішив поставити сам. Допоміг мені Петро Миронов. Він теж працює в моно-жанрі, тому відчуває всі тонкощі, відчуває мене. З його допомогою побачив деякі речі, на які не міг подивитися збоку. Однак вся конструкція вистави зроблена мною. З об’єктивних причин було мало репетицій, всього шість.

У виставі все реалістично, реквізит мінімальний. Все, що мені потрібно для гри — стіл, покритий чорним оксамитом і два стільці. Костюм взяв класичний. Зізнаюся, я не люблю, коли у класичних виставах починають одягатися по сучасному, додають якісь інші сучасні речі. Сучасні слова, які написав Шекспір. Намагаюся не відходити від того, що сказав автор.

Зігравши перший раз виставу зрозумів, яких припустився помилок. Під час наступних показів буду їх виправляти. Мистецтво, на моє переконання, повинно не лише ілюструвати те, що відбувається, а ще має щось бути всередині, що вражатиме. Людина, подивившись виставу, повинна отримати катарсис.

Після кожного спектаклю аналізую свій виступ. Інколи наче все гаразд, а вистава не йде так, як би ти хотів. Іншого разу несподівано все прекрасно. А щоб усі пазли склалися, треба постійно над собою працювати внутрішньо. Завжди намагаюся принести у виставу щось таке, щоб людей вражало, змушувало їх мислити, переглядати своє життя, роботи якісь добрі і хороші речі.

Вдруге планую показати «Гамлета» у квітні. Потім хочу аби його побачили у Рівному, а далі — інші міста України.

Найближчі плани — моновистава «Записки божевільного» Миколи Гоголя у перекладі Максима Рильського. Колись це була моя перша моновистава, а тепер хочу повернутися до цього твору. Сподіваюся, що прем’єра відбудеться у червні.

— Пишаюся Михайлом Фіца, — зізнався актор і режисер Петро Миронов. — Робота такого рівня повинна зростати роками і вміщувати все життя актора і весь його акторський досвід. І не тільки тому, що це світова класика. А й через ті питання, які закладені у цьому матеріалі щодо таких тем як життя і смерть, від сарказму до людських стосунків, того дріб’язкового мотлоху, який люди вносять у ці стосунки. Натомість часто не помічають глибоких почуттів.

Трохи більше ніж за годину Михайло зумів так добре звести цей драматургічний будинок, що всім хочеться туди зазирнути і подивитися, що за життя вирує в ньому. Думаю, що ніхто з глядачів не вийшов з зали байдужим. Когось ця вистава схвилювала, зворушила, а можливо і змусила над чимось замислитися.

Я сам запропонував свою допомогу Михайлові, аби допомогти розібратися з деякими тонкощами. Він повинен був звести всі теми, які його хвилювали, у своїй виставі. Мій «Гамлет» інший і я не намагався нав’язати те, що було в моїй роботі. Вважаю, що вистава вийшла цільна, потужна, це справжній акторський успіх. Дуже сподіваюся, що ми ще попрацюємо разом.

Фото Ірини ГУРІНОЇ