Остання опера Лисенка

Це остання опера Миколи Віталійовича, яка була створена у 1912 році і вперше виконана вже після смерті композитора Київським муніципальним театром. Лібрето написала племінниця композитора Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська, дочка давнього друга Лисенка Михайла Старицького. У цьому творі Микола Лисенко відступив від патріотичної тематики і фольклору та обрав сучасний сюжет, в якому народна пісня і пісня епохи романтизму контрастують як репрезентанти минулого і сучасного.

Опера увійшла до репертуару українських театрів. Приміром, у 1927-му була поставлена в Одесі, а 30-х роках транслювалася по радіо у Львові. Однак нині цей твір маловідомий українським слухачам.

— Це вже моє не перше звернення до української музичної спадщини, — розповіла Ірина Даць. — Разом зі своїм чоловіком Миколою Гамкалом ставила у Національній філармонії України оперу Левка Колодуба «Поет», до 190-річчя від дня народження Тараса Шевченка.

Цього разу обрала до постановки оперу «Ноктюрн» з кількох причин. Це опера, яка доступна для виконання співакам, які лише починають свій творчий шлях. А Оперна студія НМАУ — це свого роду майстерня, де молоді виконавці удосконалюють свою майстерність і стають оперними співаками. Тому до репертуару беремо опери, які більшість студентів можуть співати. Саме тому я поставила в Оперній студії у 2017 році оперу Верді «Ріголетто».

А цього разу хотіла, щоб це була саме українська опера. Але ми не могли взяти, приміром «Тараса Бульбу», адже це дуже велика постановка і ми її просто не витягнули б. По-друге — там складна партитура, яку б не всі студенти могли освоїти.

Сьогодні багато хто говорить про Миколу Лисенка, але, на жаль ніхто його не ставить. Це прикро. А я поставила великий концерт до ювілею композитора, постійно поряд з творчістю Миколи Лисенка, товаришую з праправнуком композитора, який є диригентом. Ще обрала цю постановку аби люди побачили на сцені щось позитивне і це підняло б їхній дух.

Репетиції почалися у вересні, хотіли зробити прем’єру до кінця року. Адже у 2022 році був ювілей Миколи Лисенка. Але не встигли. Зізнаюся, репетиції було проводити нелегко. Важко було зібрати студентів — хтось виїхав з Києва, а хтось узагалі з України. До того ж спершу не було навіть мінімального фінансування. Згодом керівництво Академії, і, зокрема, наш ректор Максим Тимошенко, зрозуміли важливість цього проєкту і змогли виділити фінанси на постановку.

Як я вже згадала, в опері грають студенти. Лише Служниця — солістка оперної студії Марина Морозова. Для неї це був новий досвід, адже цього разу Марина грала драматичну роль, а не співала.

Катерина Ясенчук виконувала партію Панни. Паралельно з навчанням вона працює в Національній опереті України. Думаю, що молода артистка змогла гарно донести цей образ.

Артем Курінний, який співав партію Офіцера, раніше навчався у Харківській консерваторії, а з початком повномасштабного вторгнення перевівся до Києва. Для хлопця була великою подією вийти на прем’єру на столичній сцені. Аби підтримати сина на виставу приїхала його мама з Харкова, яка зізналася, що була щасливою бачити сина у цій ролі.

Цвіркунів співали студентки Каріна Курбанова та Марія Бусленко, а роль Вакханки виконувала Каріна Погосян.

Особливо приємно, що до проєкту долучився наш хормейстер Дмитро Кравченко, який брав участь у бойових діях. У кінці вистави він виходить на сцену у своїй військовій формі. Це ніби зв'язок між минулим і сьогоденням.

З художницею-постановницею Оленою Куцою-Чапенко почали працювати над постановкою ще у вересні. У декораціях з одного боку хотіли досягти мінімалізму, а з іншого — щоб було щось таємниче. Намагалися показати, що кохання не вмирає.

На жаль не змогли пошити нових костюмів, добирали з того, що було в Оперній студії. Пошили костюм лише для Вакханки. Одяг у неї особливий, ніби з мармуру.

В опері йде мова про чарівні сни. Оживають герої на портретах. А щоб підсилити враження, що дія відбувається у сні я вирішила додати балет. Вважаю нову постановку справжнім проривом, адже з 2017 року в Оперній студії практично не ставили нічого нового.

Вже встигли показати оперу двічі. Сподіваємося, що з осені вона увійде до постійного репертуару. Маю плани, що в один вечір будемо показувати дві опери. Яка друга поки що секрет, але думаю, що теж буде українська класика.

Ведемо перемовини з двома містами України, куди хочемо повезти цю оперу, аби про творчість Миколи Лисенка знало більше українців.

— Постановка опери «Ноктюрн» має велике культурологічне значення, -зазначив заслужений діяч мистецтв України Петро Ільченко. — Її раніше багато ставили студенти. Дуже добре, що до цієї опери знов повернулися. Як на мене — прекрасна музика, виразна, різноманітна. У цій мелодії живе любов. В опері є дуети, танцювально-пластичні номери. І глядач її приймає дуже добре, відчуває атмосферність постановки.

Хороша світлова наповненість. Хоча, можливо, трішки не вистачає переходу в сон, адже це історія, яка наснилася.

«Ноктюрн» — модернова опера, австрійський модерн сецесія. Шкода, що Лисенко після її написання пішов із життя, він виходив на новий естетичний рівень. Ця опера добре характеризує композитора з різних боків. До цього в нього були побутові та героїчні опери, а тут — модерн.

Думаю, що варто поставити оперу львівського композитора Богдана Вахнянина «Купало». Буде цікаво глянути на цей твір через 100 років після написання. До речі, тут підіймається кримсько-татарська тема. А ще цікаво було б поставити «Золотий обруч» Бориса Лятошинського. Також треба придивитися до камерних опер наших композиторів.

Крім цього заслуговує на увагу починання Одеської національної опери, яка замовила композитору Олександру Родіну написати оперу «Катерина».

Добре б сьогодні прозвучала й опера Юлія Мейтуса «Украдене щастя», яка незмінно присутня в репертуарі Львівської національної опери. А ще «Сотник» Михайла Верківського. Хоча до цих творів, як мені здається, треба робити редакції. Не можу не згадати і про Віталія Кирейка. Зокрема, про його оперу «У неділю рано зілля копала».

Не така-то Україна вже й бідна на такі твори. Насправді ми оперна держава.

Фото Миколи ГАМКАЛА

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».