Знімаємо кіно про Шевченка

Вистава розповідає про стосунки Тараса Шевченка та Марка Вовчка. Дія відбувається на майданчику, де знімають кіно. Тобто актори виконують відразу по дві ролі — видатних українських письменників і тих, хто наче б втілює їхні образи у стрічці.

— Нині я закінчую бакалаврат у Київському національному університеті театру, кіно та телебачення імені Івана Карпенка-Карого і ця вистава моя дипломна робота, — розповів режисер-постановник Олексій Дічка. — А починали ми з вуличного театру. Є в мене крута подруга Тетяна Авраменко, яка нині працює режисеркою «Берегині». Вона першою пішла навчатися до університету, аби в нашого бідного, але гордого театру був професійний режисер (усміхається). Коли Тетяна стала працювати в цьому театрі, то кликала мене, аби я допомагав їй у деяких організаційних та творчих питаннях. Вже майже два роки і сам працюю в «Берегині».

Коли почав обирати матеріал до дипломної постановки, то згадав про свою знайому драматургиню Ольгу Анненко, яку доля після початку війни закинула за кордон. Дізнався, що у неї є п’єса про Тараса Шевченка. Попросив її мені переслати, прочитав. Знайшов у цьому тексті те, що мені болить. А де ставити виставу про Шевченка як не в театрі українського фольклору, адже і сам Тарас Григорович збирав фольклор.

Згадую, як нам з дитинства нав’язували образ Тараса Шевченка у кожусі, з похмурим поглядом, у шапці. Цей образ має дуже мало спільного з живою людиною. Насправді Тарас дуже гарно вдягався. Він любив жінок, пив чай з ромом. У цієї людини був хороший смак. Він був освіченим, знав багато мов. Також багато чув, що всі вірші Шевченка одноманітні, що всі вони сумні. Насправді це не так. Я намагався у цій постановці спробувати розвіяти міфи про нашого Кобзаря.

Акторів до постановки добирав сам. Анатолія Пахомова я б назвав Шевченко сьогодення. Це митець, в якого за плечима великий творчий шлях. Він дуже яскравий, харизматичний. На разі не уявляю когось іншого на цю роль.

Анастасія Потурнак дуже підходить на роль Марко Вовчок візуально. Як відомо письменниця була досить харизматичною особистістю. Думаю, що у Насті схожий на неї характер.

Дуже задоволений роботою своїх колег. Але поки що існують деякі технічні нюанси, треба дещо допрацювати. Можливо щось трішки змінемо у виставі.

Маю певні плани щодо нових постановок. Є в мене одна казка, наче написана для дітей, але насправді буде цікавою для дорослих. Зараз вже думаю над створенням інсценізації.

— Для нас з Олексієм сценографія була певним викликом, — зізналася художниця-постановниця Світлана Заїкіна, — адже нова сцена це балетний зал. Нам треба було зробити справжні лаштунки, створити такі умови, аби цей зал дихав, працював. Костюми лаконічні, на їхнє створення було мало часу. Це швидше натяки. Нам не хотілося вдаватися в якісь деталі.

— Роль надзвичайно серйозна, а на підготовку вистави було мало часу, — зазначив виконавець ролі Тараса Шевченка, заслужений артист України Анатолій Пахомов. — Ми недосипали, як сьогодні недосипає вся українська громада. Після чергування біг на репетиції. За кілька місяців вперше виспався перед самою прем’єрою.

Грати геніального поета, це вже відповідальність. Звісно ж, хвилювався. Намагався показати нове обличчя Кобзаря. Всі звикли до сурового погляду з портрета. А насправді це була досить багатогранна особистість. Намагався по-творчому підійти до цієї ролі.

По суті граю у виставі відразу дві ролі. У моїй творчій біографії вперше такий контраст. Ніколи не грав таких несерйозних людей як актор, що мав зіграти роль Шевченка. Він прийшов на знімальний майданчик, лише аби познайомитися з артисткою. А коли просякнув образом Кобзаря, то вирішив по-своєму зіграти Тараса Григоровича.

Працювати з молодим режисером було цікаво. Доки ще не виконав всі його побажання щодо образу. Будемо шукати далі.

— Створили камерну сцену, бо прагнули інтимності та камерності, намагалися зруйнувати стіну між глядачами та акторами, — підкреслила директор-художній керівник театру Ільїна Генсіцька-Семенцова. — Це іншій рівень роботи, інше акторське існування на сцені. Це новий досвід для акторів і для глядачів нашого театру.

Зазвичай вистави «Берегині» доволі масштабні. На сцені не менше 20 людей, задіяні оркестр, балет, хор, загалом майже весь колектив. А тут вирішили спробувати інші форми спілкування з глядачем. Одна історія, коли в такому форматі працюють драматичні актори, зовсім інша, коли актори, які все життя вважалися вокалістами. П’ять років тому ми зробили крок у бік драматичного мистецтва. А тут ще один крок у бік ще більшої інтимності спілкування. Звісно були побоювання. Але вони були й тоді, коли ми свого часу робили «Тіні забутих предків». Тоді здавалося, що це не наш формат. Час довів зворотне. Думаю, що робота на камерній сцені буде цікавою для акторів.

Вже маємо плани, яким репертуаром заповнити цю сцену. Хочемо тут поставити виставу про Івана Миколайчука. І це логічно, адже театр знаходиться на вулиці, що носить його ім’я, а поруч з нами будинок, в якому жив Іван Васильович. Довго до цього йшли. Хотіли ставити виставу «Острів сліз», але тоді не склалося з авторськими правами. Тепер буде інший формат, інший Миколайчук. Також є плани зробити виставу для дітей від трьох років. А ще думаємо про творчі вечори, вечори романсів, виконання пісень, які не є типовими для нашого театру.

Нині актори театру готуються до гастролей в Іспанію. Наша режисерка Тетяна Авраменко пише інсценування за романом Юрія Винничука. (Який роман поки таємниця). Цей проєкт плануємо втілити на нашій основній сцені вже у наступному театральному сезоні. Також не забуваємо, що цей рік для «Берегині» ювілейний. Нам виповнюється 35. Звісно, широких святкувань не буде, але думаю, що зробимо гала-концерт з цього приводу.

Фото Олександра БЄЛЕНЬКОГО

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».