Держава будується нині

На виставці представлено близько 50 творів різних років. Це ретроспекція творчого доробку художниці, оскільки цей рік є для неї ювілейним.

Так на виставці глядач віднайде одну з перших її робіт — «Баба Одарка. Онуки не їдуть» і зовсім нові, нещодавно створені художницею роботи, присвячені героїчній боротьбі українського народу з одвічним ворогом: «Молитва за Україну», «Мамай-Переможець» та інші. Велика частина експозиції — це портрети поранених і полеглих у боях Героїв України, які віддали своє життя за українську державу.

Мисткиня також багато працює в жанрі історичного живопису. Він представлений портретами діячів Центральної Ради, героїв УНР.

Картина-ікона «Нерушима стіна», присвячена подвигу Героїв Крут. На виставці також представлені портрети видатних українських поетів.

Багато років життя художниці пов’язані з хором «Гомін», адже й сам, а любить співати. На виставці представлено портрет засновника хору Леопольда Ященка «Молімося за Україну».

Викликає цікавість цикл «Українські народні пісні», який вона творить протягом усього життя. Цей цикл представлений кількома творами.

Зацікавить глядачів і розпис «Покрова Богородиці» з військової каплиці на Аскольдовій могилі, 2018 рік. На іконі зображено 5 історичних портретів героїв, які віддали своє життя за Україну.

— Сьогодні вечір пошанування відомої української мисткині, члена Національної спілки художників України, викладачки Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури України, волонтерки, великої патріотки України Марини Соченко, — зазначила відкриваючи виставку директорка Національного музею літератури України Галина Сорока. — Цей рік для неї ювілейний і нову виставку ми сприймаємо як своєрідний творчий звіт художниці.

До свого ювілею вона підійшла з великими творчими здобутками. Понад 50 персональних та понад 70 колективних виставок в Україні та за кордоном. Учениця видатного художника-шістдесятника Віктора Зарецького, вона гідно несе кращі традиції українського живопису. Для нашого музею ця виставка незвичайна.

Хто у нас часто буває, той пам’ятає як у цьому ж виставковому залі відкривалася виставка «100 портретів побратимів» видатного художника Сергія Пущенка. На цих портретах були люди, освітлені незвичайним світлом, спокоєм і гідністю та достоїнством. А виставка пані Марини, немов продовження тієї експозиції. Такі самі красиві обличчя з ясним чистим поглядом, так само красиві солдати, які захищають свою рідну землю від ворога.

Для мене ця виставка — своєрідний літопис визвольної боротьби нашого народу. Тут письменники, яких ми називаємо державотворцями, тут і генерали — очільники визвольного руху, тут і Герої Крут. Але головне, що тут сучасні герої.

Дуже непроста робота увінчувати героїв. Мені запам’яталися слова пані Марини про те, скільки безсонних ночей і якого душевного болю вартувало їй створення цих портретів.

Вона з дня в день, з місяця в місяць зустрічається з нашими воїнами і увінчує їх на цих портретах. Багато з них віддали своє життя за цінності, дуже дорогі нашому народу — за волю, віру, за свою рідну землю. Але вони залишилися на цих портретах, завдяки тому, що цьому присвятила себе художниця Марина Соченко.

Маленький розділ цієї експозиції — портрети, які пані Марина створила у шпиталях. Можна тільки уявити, настільки морально важкий цей труд — приходити до цих поранених, з великими травмами людей.

Є на цій виставці і світла для мене сторінка. З однієї з картин на нас дивиться хор «Гомін» і його безсмертний керівник Леопольд Ященко. Вони не раз виступали з концертами у нашому музеї.

Також в експозиції є роботи, які показують рідну батьківську хату, де вишиті рушники, де зворушливі картини, де світлини наших родичів, там сидять наші мами і бабусі. Вже немає тих хат, але для нас їх зберегла пані Марина. Все це дороге й непроминуще. Це наш рід, наші традиції. Це те джерело, на якому виховуються сьогоднішні герої і буде виховуватися ще багато поколінь.

Ми всі повинні поклонитися Марині Соченко, подякувати їй за цей мистецький подвиг. Вона присвячує свій талант тим людям, завдяки яким ми можемо відкривати такі виставки. Вона не дає нам забути тих, хто сьогодні нас захищає, вирішує долю України.

— Для назви своєї виставки Марина не випадково взяла слова Олега Ольжича: «Держава не твориться в будучині, держава твориться нині», -підкреслив голова Організації Українських Націоналістів Богдан Червак. — Вона, поза всяким сумнівом, є однією з найвизначніших художниць нинішнього століття. І ці картини є яскравою ілюстрацією того що в неї непересічний талант. Великий її внесок в українське малярство. Думаю, що вона досягла таких успіхів завдяки особливістю свого стилю.

Художники люблять зображати сучасні події і події сьогодення. А Марина вирішила розповідати про минуле і сьогодення портретами. Вона розповідає про людей, які творили це минуле і творять сьогодення. Коли ми вдивляємося в ці постаті, то спостерігаємо історію своєї Батьківщини, історію своєї землі, історію свого роду. Вона зробила цілу низку портретів діячів національно-визвольного руху, які для мене стали відкриттям.

Подивіться на портрети Симона Петлюри чи Євгена Коновальця, ви побачите їх зовсім по-іншому, ніж звикли бачити раніше. З одного боку це героїчні постаті, а з другого — такі близькі для нас люди.

— Це вже друга виставка Марини Соченко, яка відкрилася у цьому році, — розповів голова Конгресу Українських Націоналістів Степан Брацюнь. — Перша була на початку року в Музеї шістдесятництва. Дивуюся, коли Марина встигає створювати свої нові роботи. Адже вона не тільки творить, а ще й займається викладацькою, громадською діяльністю, як волонтер допомагає ЗСУ. Хочу подякувати Національному музею літератури України. Це місце, де може збиратися українство і проводити такі важливі заходи, як відкриття сьогоднішньої виставки.

— Марина просто неймовірна жінка, яка поклала собі за мету відтворити у своїх роботах позавчора, вчора і сьогодні України, — наголосив громадський діяч Олександр Гудима.. — Якби Україна не стала незалежною, то було б неможливим проведення такої виставки. Нам повезло, що ми є свідками переможної ходи українського народу. Воно відбувається з великими жертвами, бідами, горем, але відступати нам нікуди. Ми не можемо миритися з нашим споконвічним ворогом, маємо його знищувати і утверджувати себе.

На цій виставці все наше, рідне, добре, миле серцю. Зробити так багато для України як Марина можуть тільки обрані. Вона є творчим жіночим обличчям сучасної України.

— Завдяки чуйності пані Марини, її вмінню передавати свій досвід, наші студенти розкрилися, вони продовжують навчання, -зазначила директорка Маріупольської філії Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури України Галина Батичко. — У військовому шпиталі вона не тільки малювала наших воїнів, а ще й керувала практикою. Поруч з нею було багато студентів, яких вона надихала на створення портретів.

У темні часи найкраще видно світлих людей. До таких людей належить пані Марина, а сама її виставка наповнена світлом. Роботи мисткині у мене викликають асоціацію з народною творчістю. Це дуже важливо, а наша Академія намагається зберегти українські традиції, зробити мистецький розвиток сталим. Хочу, щоб у Марини попереду було ще багато виставок, а ювілейний для неї рік став для України переможним.

— У нашому шпиталі Марину Соченко дуже добре знають, — розповіла співробітниця Центрального військового шпиталю Ольга Добровольська. — Поранені бійців у нас неговіркі, але коли вона сідала їх малювати, вони багато чого їй розповідали про себе, розкривалися. Вони поспішали до тієї альтанки, де Марина їх малювала.

— Сила береться з емоції, а творчість пані Марини цією емоцією заряджає, — переконаний історик Сергій Коваленко. — Приміром взяти її образ Божої Матері. І таких образів безліч. А для того, щоб створити всі ці образи, потрібно було провести величезну дослідницьку роботу. А в результаті — емоція, яка заряджає таких дослідників як я, дає нам сили для того, щоб наш народ, наша нація не залишилися без історії. Історії з одного боку трагічної, а з іншого — оптимістичної. І головний оптимізм полягає в тому, що «народ мій є, народ мій буде».

Скільки ворогів працювало для того, аби нас не було. Але в них нічого не вийшло. Ми є, ми будемо. І великою мірою завдяки таким митцям, як Марина Соченко.

— Перша моя майданівська виставка пройшла саме у цьому музеї 2014 року. Це дуже важливе для мене місце, — зізналася Марина Соченко. — Хотілося подякувати за можливість проведення тут нової виставки. Ми повинні показати велич українського духу саме в мистецтві. Бо мистецтво позачасове, воно залишиться після нас.

Буду й далі творити. Думаю, що моя найкраща картина ще не написана. Дякую за теплі слова. Намагатимусь відповідати всьому тому, що ви про мене сказали. Також дякую двом своїм синам, які пішли на фронт. А я готуватимусь до ювілею, який буде наприкінці року.

Представниця Національної спілки художників України Ганна Ярова вручила Марині Соченко медаль Спілки імені Тетяни Яблонської. Пані Марині було особливо приємно отримати цю відзнаку, адже Тетяна Нилівна була однією з її наставниць.

Також відбувся невеликий концерт. Свої нові вірші прочитала маріупольська поетеса Оксана Стоміна. Кілька пісень на власну музику подарував уродженець Алчевська В’ячеслав Купрієнко. Хор «Гомін» виконав українські пісні в обробці Леопольда Ященка. А на завершення всі присутні на дійстві разом заспівали «Червону калину».

Фото з соціальних мереж

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».