Полювання на колаборанта

— Коли я закінчував навчання у Національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого ми грали дипломну виставу за Шекспіром, — згадує очільник театру «Культ», виконавець ролі Михаїла Назар Борушок. — На цю подію завітав режисер Вадим Дикшант. Після вистави він запросив мене на кастинг. Не сказав, хто автор, а лише зазначив, що п’єса про військового і буде дуже цікава робота.

На кастингу було три людини. Коли я зайшов, то побачив серед них Дмитра Корчинського. Відразу зрозумів, що він автор п’єси. Для мене це стало несподіванкою, бо я не знав, що Корчинський пише п’єси. До речі, та п’єса була його першим драматичним твором. Цікаво, що я був кандидатом на другорядну роль, а на кастингу мені запропонували головну. Перші покази вистави були у Маріуполі, в тому театрі, який потім знищили рашисти та на камерній сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Згодом за цією п’єсою зняли фільм «Посттравматична рапсодія».

На час зйомок стрічки у нас з Дмитром були дружні стосунки. Невдовзі він написав п’єсу «Віденська кава». Дав прочитати. Відразу запропонував, що якщо твір сподобається, то я можу обрати для себе роль. Я зіграв Гітлера. Вистава мала шалений успіх по всій Україні, а згодом за п’єсою зняли однойменний художній фільм.

Дмитро Корчинський — дуже популярна в Україні особистість. Він пише про те, про що не наважуються писати інші, завжди ходить немов по краю леза. Мені подобається та тематика, яку він підбирає для своїх п’єс. У кожній закладається якась політична історія. Отож, в останні роки Корчинський став відомим не лише у політичній, а й культурній сфері. Людям цікаво, як у ньому поєднуються дві стихії — політична і культурна.

Прочитав його нову п’єсу «Колаборант». Вона мені теж одразу сподобалася. Зрозумів, що її треба ставити вже зараз. Саме сьогодні вона має гратися.

Досить швидко знайшов акторів. Ми не проводили жодного кастингу. Пропонував ролі своїм знайомим. Спочатку думали, що це буде зовсім некомерційна історія, але вона зацікавила глядача. Вийшов класний український хіт. Під час війна провокативна вже сама назва «Колаборант». Одразу хочеться піти до театру і подивитися, про що ж ця вистава. Тим більше, п’єса написана про Дмитра Видріна, який є реальною особою. Це дійсно колаборант, а ті хто знає його особисто, по кілька разів ходять на цю виставу.

Робили цю постановку з мінімальними фінансовими затратами. Реквізит брали той, що був під руками. Актори швидко вивчили текст. У нам було буквально п’ятнадять репетицій.

Спершу вистава тривала одну годину і десять хвилин. Я зателефонував Дмитру Корчинському і запропонував трохи дописати тексту, аби вона тривали десь годину і двадцять п’ять хвилин, як повнометражний фільм. Вже 27 серпня зіграли виставу у доповненому вигляді. В оновленій постановці ширше розкрита історія Наташі та Видріна.

З режисером, яким починав репетирувати виставу, у нас були різні погляди на цю п’єсу. Він здійснив лише частину роботи, а потім кожен актор став і режисером. Кожен приносив на репетиції якісь свої ідеї, імпровізації. Вистава створювалася завдяки таланту і досвіду самих виконавців.

Мій персонаж Михаїл залишається в тіні. Так само і в нас є багато тіньових політиків, які вирішують багато питань, але не виступають по телебаченню чи радіо. Це дуже багаті люди. Завдання Михаїла прийти і проконтролювати, чи всі завдання виконуює колаборант Видрін. Але потім історія повертається так, що змінюються самі обставини і треба тікати як щурам з корабля. Він використовує Видріна як наживку, приманку. Видрін був вигідний у конкретний момент, а потім його просто кинули.

У п’єсі фігурує ім’я Івана Петровича, хоча насправді ніякого Івана Петровича немає. А колаборанту Видріну запудрили мізки і багато наобіцяли саме від імені неіснуючого Івана Петровича. Можливо він міг уявляти під цією собою Путіна, Шойгу чи когось іншого з московських політиків.

Як і інші актори я намагаюся бути адвокатом свого персонажу. Якщо цього не робити, то роль просто не вийде. Виконавець має відбілювати свою роль, навіть якщо вона негативна. Часто ми співпереживаємо негативним героям більше ніж позитивним, завдяки блискучій грі талановитих акторів, яку бачимо на сценах і екранах.

На роль Видріна у нас два актори — Сергій Детюк та Борислав Борисенко. Це професійні виконавці, які знімаються в кіно і грають в театрах. Через те, що мають велику зайнятість довелося взяти двох акторів на одну роль.

Наташу грає Зоряна Цвик. У неї є своя дитяча акторська студія в Києві. Також вона режисерка. Незабаром створену нею виставу покажуть у Міжнародному центрі культури та мистецтв.

Виконавицю ролі Мані, дочки Видріна, Катерину Шведенко я вперше побачив у тік-тоці. Мені потрібен був саме такий типаж. Зайшов на її сторінку, запропонував зіграти у виставі. Катерина виявилася талановитою дівчиною. З’ясувалося, що вона добре знає Корчинського, брала участь у культурних акціях.

Роман Магрицький — професійний актор. Ми в один час навчалися в Університеті імені Карпенка-Карого. Після закінчення навчання він тривалий час мешкав у Росії. Там йому запропонували роботу в театрі. Він грав з відомими людьми, в тому числі з Сергієм Безруковим. У нього були досить серйозні перспективи, але через свої патріотичні погляди Роман вирішив повернутися в Україну, хоча його батьки залишилися у Москві. Він грає у різних виставах, знімається в кіно. У нього невелика за обсягом роль, але насправді маленьких ролей не буває. За ті десять хвилин, що актор перебуває на сцені, він добре запам’ятовується публіці.

Вже встигли зіграти виставу багато разів. Більше десяти показів відбулося у Києві, також гастролювали з нею в Івано-Франківську, Львові, Вінниці. Всюди приймають доборе. Багато людей не знають про що п’єса, а йдуть на автора.

Кожного разу вистава змінюється. Актори продовжують приносити цікаві ідеї. Ці ідеї «вистрілюють» на глядача. Постановка й далі обростає якимись імпровізаційними барвами. І ці імпровізації доповнюють контекст п’єси.

Дмитро Корчинський нещодавно написав дві нових п’єси. Одна з них називається «Поетична вистава» і ставитиме її актор Театру Франка Олег Терновий. Другу, що має назву «Штучний інтелект», ставитиму я і думаю, що зіграю в ній одну з ролей. Сподіваюсь, що ця наша робота розірве театральні платформи.

Також відновлюємо постановку за п’єсою Корчинського «ВОП (взводно-опорний пункт). Зіграємо її на честь Героя України Дмитра Коцюбайла (позивний Да Вінчі). Показ заплановано на кінець жовтня.

Віримо, що після перемоги українське кіно і український театр набудуть величезного значення.

— Колись мав знайомого Дмитра Видріна, який був радником другого президента України Леоніда Кучми, потім політологом, — продовжив розмову автор п’єси Дмитро Корчинський. — А після Революції Гідності він дременув до Криму. Не так давно один зі знайомих дав мені послухати на YouTube, що той говорить. Я був дуже розлючений і мріяв про те, що коли ми будемо заходити в Крим, аби він дістався саме мені, а не комусь іншому.

У зв’язку з цим вирішив написати п’єсу «Колаборант» про цю людину. Взяв його як збірний образ, такого «ватника-колаборанта», який служить ворогові. Писав десь місяць.

Роботу над виставою довірив Назару Борушку, з яким досить давно разом працюємо. Вже у виставі за моєю першою п’єсою він грав головну роль, практично в усіх наступних так само. Вважаю його одним з найталановитіших молодих українських акторів. За останній п’ять років він встигнув розвитися, незрівнянно зросла майстерність. Назар — це людина, яка схильна постійно вчитися і вдосконалюватися.

Можна сказати, що у процесі підготовки вистави я був помічником режисера. Дещо підказував, наполягав на якихось нюансах. За жанром це легенька комедія. Інші мої п’єси більш важкі для сприйняття, то інтелектуальна драматургія. А тут вирішив написати у стилі Чехова та Булгакова. Вдалося обійтися без жодного позитивного героя. Персонажі негативні і на щастя всі вони помирають".

Фото надано театром

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».