Що приховує Медея?

— Це вже моя друга робота у Театрі на Липках, — розповідає режисерка та художниця вистави Катерина Чепура. — Першу створювала за творами Івана Франка «Фарбований лис» та «Лис Микита». Це був творчий експеримент, розрахований на дорослого глядача. Працювали над постановкою вже після початку повномасштабного вторгнення. Вона й зараз представлена в репертуарі театру.

Ідея поставити «Медею» виникла давно. Зачепила проблематика цього твору. Я сама мама, маю двох дітей, розлучена. Звичайно, моє життя не таке трагічне, як у головної героїні вистави. Але проблеми, які там порушуються, актуальні і близькі мені. Більшість моїх подруг теж мають дітей, у декого з них проблеми у подружньому житті. І я це постійно спостерігаю. А якщо говорити про Україну в цілому, то після початку повномасштабного вторгнення багато жінок із дітьми опинилися в еміграції, стикнулися з корупцією, відсутністю підтримки. Ця тема дуже актуальна. Маю подруг за кордоном, які виживають у непростих умовах.

Зізнаюся, що постійно відкладала цю роботу, бо тема складна і братися за неї було трішки страшнувато. Адже тема насильства над дітьми складна для глядача, для суспільства, для нас усіх. Врешті почала працювати над цим задумом у своєму незалежному театрі, але тоді встигла зробити дуже мало. Почалася війна. Повернулася до свого задуму вже у Театрі на Липках.

Звісно, репетиційний процес під час війни відрізняється від того, що був раніше. Ми переривали роботу на час повітряних тривог. Доводиться переконувати, що теми, які безпосередньо не стосуються війни, сьогодні теж можуть бути актуальними. А те, що раніше здавалося простим і зрозумілим, сьогодні набуває нових сенсів. Відміна також полягає і в тому, що маленький незалежний театр і великий державний мають свою специфіку і функціонують по різному.

Зайняті лише дві акторки, з якими я спершу працювала над цим проєктом, решта — актори Театру на Липках. Багато в чому змінилася стилістика вистави і художнє рішення. У первісному варіанті вона повинна була бути більш класичною в постановочному сенсі. А в цьому театрі є більше постановочних можливостей. Вигадали подіум, на якому все це відбувається, інші моменти. Працювали над виставою двадцять днів, потім були півтора тижні прогонів. Всі актори спрацювали дуже професійно.

За авторським задумом Богиня, Медична сестра і Мама мають бути три різні персонажі. А Ганна Сухомлин сама виконує ці ролі. Мені було важливо аби глядач зрозумів, що все це вигадані персонажі, які живуть в голові головної героїні, а не в реальному житті. Тому треба було рухатися в бік більшої образності. Ганні ця роль давалася нелегко, потрібно було перевтілюватися, створювати різні емоційні настрої.

Виконавиця ролі Медеї Ксенія Васильєва повністю співпадає за віком заявленим авторкою. Як на мене велике значення також відіграли особистісні моменти. Вона теж має дитину. У шлюбі в неї, хвалити Бога, все гаразд. Але акторка свого часу зіткнулася з багатьма проблемами, пов’язаними у суспільстві з материнством. Як почалося повномасштабне вторгнення, вона також виїжджала з дитиною за кордон, Надовго там лишала дитину зі своєю матр’ю. Тож має багато особистих моментів.

Коли добирала актрис на ці ролі, то мала певні вимоги. Для мене було важливо, аби вони володіли драмою, могли виходити на сльози, мали харизму, темперамент. Це дуже важливі речі.

Третя жінка у виставі — Принцеса (Ганна Казаченко). До неї йде Ясон. Для мене важливо, щоб ця героїня мала свій внутрішній стрижень. Вона може задатися меркантильною та примітивною, але насправді це сильна жінка.

Частина мого режисерського задуму полягала в тому, аби наштовхнути глядача на думку, що жінка може бути сильною і щось вирішувати у своєму житті. Якщо суспільство від неї відмовляється, то все може скінчитися фатально.

Тепер щодо чоловіків. Олександр Зінєвич грає Ясона. Для мене було важливо, щоб це був привабливий актор — високий, вродливий. Хотіла показати, що жінки часто захоплюються на зовнішньою харизмою, а в результаті отримують невтішну історію. Герой залишає дитину, не контактує з нею. Сашкові було непросто втілити цей образ, бо він сам батько.

Актор Віталій Дерев’янчук грає батька Принцеси. Мені здається, що ця роль йому далася порівняно легко. Він повністю відповідає типу свого персонажу.

Повторюся, що тема вистави дуже складна. Ми не можемо виправдовувати головну героїню, бо вона вбила своїх дітей. Водночас, зауважували, що провина суспільства не менш важлива у цій історії. Небайдужість до цієї теми мотивувала в роботі.

Сценографія та костюми придумані мною. Скоріш це було необхідністю, аніж бажанням. Треба було все робити швидко. Костюми і декорації підбирала так, щоб показати плинність епох. Приміром, одяг Медсестри нагадує минуле, а Медея в сучасному вбранні. Теж саме можна сказати і про декорації. Немає різниці в який час відбуваються ці події. Щось схоже могло бути 500 років тому і зараз. Як і раніше, сьогодні роль матері та жінки недооцінена.

Музика до вистави була написана раніше. Її створила сучасна композиторка Олеся Онікієнко. Я щось вибирала, компанувала. Як на мене, цей музичний матеріал дуже добре доповнив виставу. Також хотілося б згадати художницю зі світла Ірину Мельниченко. Коли починало «працювати» світло, створювалася магія театру.

Постановка була великим експериментом для мене і театру. Радію, що виконуюча обов’язки директора-художнього керівника театру Марія Кривенко «пірнула разом зі мною в цю ополонку». Це був неповторний досвід.

Свою роботу оцінювати не буду. Ще помічаю моменти у виставі, де варто дещо змінити. Зокрема, більше уваги приділити темі любові Принцеси та Ясона. Натомість роботою акторів задоволена сповна, особливо Ксенією Васильєвою, яка виконує роль Медеї. Дуже важко витримати весь драматизм цієї ролі. Важливо було сказати, що Медея сильна особистість, а не просто жертва. Вважаю, що Ксенії вдалося це зробити. Відрадно, що склався міцний акторський ансамбль.

Нині працюю над дитячою виставою за казкою сучасного українського письменника Сашка Дерманського «Різдвяна крамничка тітоньки Мальви». Вже почалися репетиції.

Згодом хочу втілити підліткову виставу. Зараз це неопрацьований сегмент театру. Для віку 13+ дуже мало матеріалу. В цей період діти дуже тонко відчувають неправду. Розглядаю «Матильду» Роальда Даля та «Гаррі Потер і прокляте дитя» Джоан Роулінг.

Фото театру та Анастасії Савицької-Шеліги.