Сни на полотнах Дмитра Коваля

— Задум цієї виставки виник досить спонтанно, — згадує Дмитро. — Одного разу, коли повертався до своєї майстерні у Чернівцях, зустрів земляка, теж художника Анатолія Житарюка. Розговорилися і він мені запропонував зробити свою персональну виставку в Музеї Володимира Івасюка. Сприйняв цю пропозицію з великим ентузіазмом, відразу подумав, а чому б і ні. Далі було знайомство з директоркою музею Наталією Мороз, яка теж підтримала цю ідею.

Назвою «Сни моєї любові» прагнув найхарактерніше окреслити зріз мого життєвого шляху, серії творів, які представлені на виставці. Думаю, що вона підводить риску під певним етапом моєї творчості. Хоча приміщення музею досить камерне, лише трохи більше 40 квадратних метрів, але тут розмістилося 27 моїх творів починаючи з 2021 року і закінчуючи найсвіжішими напрацюваннями, роботу над якими я нещодавно закінчив у своїй київській майстерні. Представлені різні серії, які об’єднані єдиним змістом, настроєм і духом.

Центральну частину в експозиції посідають образи жінок. Ці образи приходили до мене у різний спосіб. Це були як сни, так і реальні події нашого часу. Над цими образами працюю вже досить давно, всі вони пов’язані національною автентичністю. Звісно, виставкові площі не дали можливості показати весь творчий наробіток, який є в мене на сьогодні. До того ж багато робіт з жіночої серії вже знайшли своїх пооціновувачів серед колекціонерів у різних куточках України та за кордоном. Підбірка робіт створювалася таким чином, щоб кожна наступна картина доповнювала попередню. Це дозволило створити гармонійний, органічний ансамбль творів цієї виставки. Такий принцип стосується не лише жіночої серії, а й серій пейзажів та натюрмортів. Також вважаю, що мої твори гармонійно вписалися у стіни цього музею.

Відкриття виставки відбулося у теплій, щирій атмосфері. Хоча погодні умови були не дуже сприятливі, йшов сильний дощ, завітало багато гостей. Серед них — діячі культури, представники місцевої влади, співробітники інших музеїв, зокрема, Чернівецького обласного художнього музею. Насамперед хотів би згадати про Миколу Шкрібляка, етнографа, викладача, колекціонера, мецената, засновника Буковинського центру культури. Пан Микола дуже тепло відгукнувся про мою творчість, високо оцінив фаховість робіт, національний дух, який в них закладений. Також серед гостей був вже згаданий Анатолій Житарюк, який є «хрещеним батьком» цієї виставки й інші члени Чернівецької організації Національної спілки художників України, які долучилися до відкриття. Дуже приємно, коли такі шановані люди захоплюються моєю творчістю, вважають її помітним явищем в українському мистецтві. Радує й те, що мене вже знають не тільки як київського, а ще й як буковинського художника.

Буковина — це моя мала і, водночас, дуже велика батьківщина. Я народився у славному місті Хотині, прожив у цьому краї перші дванадцять років. Під час відкриття представники місцевої влади мене удостоїли почесної відзнаки від адміністрації міста за сумлінну працю, високу фахову майстерність, і вагомий внесок у розвиток образотворчого мистецтва Буковини. Приємно, що земляки високо оцінили мою творчість. Я, у свою чергу, намагаюся всіляко підтримувати нашу буковинську громаду. Це вже моя друга персональна виставка у Чернівцях, я та мої студенти беремо участь у багатьох культурно-мистецьких проєктах, які відбуваються в області. Вже є пропозиції щодо наступних виставок.

Нині беру участь у проєкті Київського музею-майстерні Івана Кавалерідзе «Сталь Перемоги». Це благодійний проєкт, мета якого зібрати кошти для наших воїнів, що нині оберігають рідну землю. Один з них — заступник директора цього музею Данило Гурін, який від початку повномасштабного вторгнення захищає країну у складі Національної гвардії України разом зі своїм братом Антоном.

Дуже сподіваємося, що спільно з музеєм знайдемо тих меценатів, які будуть готові купити цю, без перебільшення чудову колекцію. Це буде наша підтримка українським захисникам. Представляю на виставці дуже символічну для себе картину, яка була створена у 2019 році. На ній зображений славетний куточок Донецької області — місто Слов’янськ. На створення картини надихнула одна з останніх моїх поїздок у це місто, де я мав можливість відвідати легендарний слов’янський курорт. За мотивами етюдів, написаних у цьому краї, намалював твір «Береги Словкурорту». Для мене він вирізняється характерною манерою написання, досить свіжою на той момент художньою формою. Ця картина стала унікальною у пошуках пластичних засобів вираження, які стояли переді мною. Цей твір драматичний, трагічний і, водночас, романтичний. Це пейзаж, що розкриває, як на мене, минуле і сьогодення цього краю.

Хочеться відзначити професійну організацію цього проєкту з боку Музею-майстерні Івана Кавалерідзе. Особлива подяка директору музею Олександру Юніну, який долучився до нього як меценат. Він вклав власні кошти, аби забезпечити інформаційне та рекламне забезпечення виставки. Серед робіт, які представлені на цій благодійній виставці, твори студентів Київського фахового коледжу мистецтв та дизайну. Це мої вихованці та одного з моїх колег — Поліна Степанська, Олександра Ярмоленко, Дар’я Пустовіт, Юлія Падалка, Тетяна Козлова, Олександра Козлова та Ганна Ємельяненко.

Нещодавно ваше видання писало про благодійний проєкт зі збору коштів для талановитої молоді Київського фахового коледжу мистецтв та дизайну «Мир та війна», що протягом місяця проходив у Київському культурному кластері «Краків». За його підсумками вдалося зібрати, окрім власне авторських гонорарів, для підтримки юних талантів 20 тисяч гривень. Таким чином допомагаємо обдарованим молодим людям, які попри все залишилися в рідній країні і своєю творчістю збагачують нашу культуру. Хотілося, аби таких акцій було якомога більше. І далі працюємо в цьому напрямку.

Фото з соціальних мереж.