Колір Сергія Параджанова

Музичний вечір мав знакову назву «Колір Гранату» та відсилав до шедеврів Сергія Параджанова, геніальна творчість якого належить до культурної спадщини трьох народів: вірменського, грузинського та українського. Це були музичні роздуми-рефлексії на вічні філософські теми про плин, сенси життя, які геній Параджанов підіймав у своїй різноманітній творчості.

— Ідея цього концерту виникла у Міхеїла Менабде (він же був диригентом концерту) та Катерини Супрун, — розповіла народна артистка України, художній керівник Національного ансамблю солістів «Київська камерата» Богдана Півненко. — Міхеїл запропонував концепцію, а Катерина — майданчик. Вирішили, що це має бути не просто концерт, а справжнє дійство. Я зробила все, аби допомогти реалізувати цю ідею.

Міхеїл мешкає у Відні, а колись жив у Києві, навчався у Романа Кофмана. Потім з дружиною виїхав за кордон. Він дружив з Гія Канчелі, дуже любить його музику. Хотів зробити концерт саме у Києві, а далі планує презентувати цей проєкт за кордоном. Вважаю, що у нас був гарний тандем і вийшла прекрасна програма.

Під час концерту відбулася світова прем’єра музичного твору Максима Шалигіна. Максим навчався у Києві, але потім теж виїхав за кордон, зараз дуже популярний в Європі. Він, на жаль, не зміг приїхати на прем’єру, але ми з ним постійно спілкувалися під час підготовки концерту. Валентин Сильвестров, твір якого був представлений на концерті, теж зараз мешкає не в Україні. Він побажав нам гарного виступу.

Ми завжди перебуваємо у пошуках чогось нового. Треба розширювати творчі обрії, залучати нову публіку. Катерина Супрун свого часу робила у Театрі на Подолі театрально-музичний проєкт «Маланка». Вона звернулася до художнього керівника театру Богдана Бенюка і він дав добро на цей концерт, за що йому надзвичайно вдячні.

Зараз маємо «зелене світло» на співпрацю з Театром на Подолі. Будемо думати над новими ідеями. Маємо розширювати свій репертуар, освоювати нові жанри.

Вже 27 січня гратимемо концерт, присвячений дню народження Моцарта. Так співпало, що я і ще одна солістка нашого оркестру теж народилися 27 січня. Потрійний день народження відзначимо у Національній філармонії України великим гала-концертом. Мають приїхати мої друзі — Сусанна Чахоян, яка була солісткою Національної опери України, а зараз живе у Відні, також прикрасять концерт Мирослава Которович, Володимир Шейко, Катерина Супрун, а також солісти Київської камерати.

30 січня робимо у Фермонті благодійний концерт, виручені кошти від якого підуть на потреби Збройних Сил України. Маємо на меті створення клубу «Друзів Київської камерати» — людей, які не байдужі до української класичної музики, готові брати участь у житті колективу, сприяти у просуванні нашої музики у світі.

На початку лютого їдемо до Цюріха. Поясню чому. Ще з 90-х років у Харкові проводили Міжнародний конкурс молодих піаністів імені Володимира Крайнєва. Зараз у цьому місті немає можливості для його організації, тому небайдужі люди, серед яких віце-президент Асоціації європейських конкурсів Юстас Дваріонас з колегами-однодумцями організували проведення цього конкурсу у Швейцарії. Нині він матиме назву Kharkiv meets Zurich International Piano Competition. «Київська камерата» гратиме у фіналі конкурсу.

Вже через тиждень після повернення додому частина нашого колективу поїде до Берліна, де разом з оркестром українських біженців «Мрія» дасть концерт з нагоди 2-ї річниці початку широкомасштабної війни з Росією. Відбудеться цей концерт у символічному місці Західного Берліна — в соборі, в який попала але не розірвалася бомба. Це місце нагадує про Другу світову війну. А вже наступного дня виступатимемо у Ляйпцігу, у дуже престижному концертному залі. Гратимемо українську музику. Плануємо, що буде прем’єра скрипкового концерту відомого українського композитора молодшого покоління Олександра Родіна.

4 березня на сцені Національної філармонії України відбудеться концерт присвячений пам’яті засновника «Київської камерати» Валерія Матюхіна, якому б у березні виповнилося 75. Виконуватиме твори, що були йому особливо близькими. Диригуватиме Володимир Сіренко. А вже 7 березня вирушимо на великі гастролі до Німеччини, де плануємо дати 17 концертів. Один з яких, 14 березня, у Берлінській філармонії…

Розпочали концерт «Гуцульським танком» для струнних Мирослава Скорика. Свого часу цей видатний український композитор писав: «Я завжди цікавився народною музикою. Щороку відпочивав у районі Бойківщини, де слухав народних музикантів, моменти з творів та мелодій яких потім включав у власні твори. Тут також цікавий фольклор — гуцульський. Я працював над тим, що збирав разом з групою дуже цікаві наспіви, гру різних цікавих гуцульських інструментів. Це дало мені поштовх до написання інших творів з фольклорними мотивами: концерт до оркестру „Карпатський“, „Карпатська рапсодія“ та багато інших. Цей фольклор органічно увійшов у мою професійну музику».

Продовженням став твір Гія Канчелі «Chiaroscuro» для скрипки та оркестру. Якось композитор зізнався: «Моя музика сумна, а не радісна, і колір моєї особистості робить її зовсім не призначеною для широкої авдиторії. Тут ви не знайдете закликів до боротьби, до рівності, до світлого майбутнього. Те, що тут зафіксовано, це гірка скорбота за неперфектністю суспільства, яке не може взяти науку з найжахливіших історичних прикладів. Ці думки висловлюються надзвичайно простою мовою. Сподіваюсь, що слухачі не залишаться байдужими до моєї музики і не вважатимуть її наміреною простотою за те, що, на мою думку, є найнебезпечнішим почуттям: байдужість».

А завершив перший відділ комітас «Журавель». Крунк вірменською мовою означає «Журавель». У пісні ліричний герой бачить журавля, що летить, і звертається до нього «Не поспішай, журавель, ти ще встигнеш наздогнати свою зграю. Скажи, чи немає в тебе звістки з батьківщини? Журавель, я залишив там свій сад. Стривай, дай мені одну мить, і скажи, чи немає для мене звістки з батьківщини?..»

Другий відділ розпочав твір Валентина Сильвестрова «Messenger». Сам маестро переконаний: «У наш час музика повинна переходити в режим тиші, режим молитви і якогось тихого, мирного життя. Музика повинна показувати з усією силою, яка тендітна наша цивілізація».

І завершальний акордом музичного вечора стала світова прем’єра «Blue in Blue in Blue» Максима Шалигіна. За словами пана Максима: «Творчість — це несвідомий акт божевілля, у пориві якого народжується істина. Якою б гарною чи огидною вона не здавалася людям, далеким від божевілля, її цінність не викликає сумнівів як для автора, так і для тих, хто здатний відчути її незриму красу. Адже вдячність за нескінченні випробування і страждання приносить радість і блаженну порожнечу…

Бути шокованим музикою — це біль, який перетворюється на красу і проникає під шкіру, захоплюючи подих; про те, що все перестає рухатися. Я хочу, щоб звук подряпав мене всередині і відчув швидкоплинну, невидиму красу".

Фото з соціальних мереж.