Хто ж вбивця?

«Що може здивувати авторку бестселерів про вишуканого маніяка-вбивцю?» Так, думала відома письменниця, коли в її затишний будинок в Швейцарії увійшов молодший агент видавництва. Ніхто з живих не зможе переконати майстра створити ще один похмурий шедевр. Та доля вміє обходити наші «ніколи».

«Запусти двох людей у кімнату, лиши їх наодинці на достатньо тривалий час — і якщо дати проявитися їхній натурі, то великі шанси на те, що вийде з кімнати хтось один».

У 40-х роках XX століття під час Другої світової війни виник жанр «нуар». «Чорний фільм» (фр. film noir — «фільм-нуар») — напрям у кінематографі, що відображає атмосферу песимізму, недовіри, розчарування і цинізму.

Ідея жанру — завдяки порівнянню завжди можна віднайти спокій. Глядач не просто відпочиває, він є учасником процесу. Людина емоційно підключається до життя інших. І таким чином розвантажує свою нервову систему та голову.

І оскільки театр не може повноцінно претендувати на майстра жахів, то глядачам запропонували детектив-нуар. Півтори години всі гості театру проводять у зовсім в іншому вимірі.

— Моя співпраця з Театром на Подолі розпочалася у 2018 році, — розповіла режисерка-постановниця вистави Поліна Медведєва. —Тоді я робила виставу «Сніг у квітні» за повістю Теннессі Вільямса «Римська весна місіс Стоун». Мені дуже сподобалася ця повість, сама написала інсценування. Прийшла до Віталія Малахова, який тоді був очільником театру. Він дав добро на постановку. Працювала з художником-постановником Андреасом фон Шліппе з Німеччини, з яким зараз разом робили «Швейцарію». Потім була вдала, як мене, комедія «Вбити не можна розлучитися».

Моєю ідею було поставити і виставу «Швейцарія». Мені здається, що дуже цікава п’єса Джоанни Мюрей-Сміт. Я домовилася з авторкою і вона дала мені текст мовою оригіналу (англійською). Українською його переклала Мар’яна Кияновська. Дуже довіряю цій перекладачці, у 2018 році вона мені робила переклад Вільямса.

У п’єсі «Швейцарія» несподіваний сюжет, дуже багато тем, які можуть зацікавити сучасного глядача. Було цікаво мені і акторам, сподіваюся, що глядачам також.

Звісно, під час репетицій нас відволікали повітряні тривоги, через них актори інколи запізнювалися. Але в цілому репетиційний процес мало чим відрізнявся від того, що був до війни.

Знайома з цим театром вже більше п’яти років. Дивилася вистави, знаю трупу. А з цими акторами працювала вперше.

Марія Рудковська — відома актриса, досвідчена, грає головні ролі у багатьох виставах. З нею було дуже цікаво працювати. Євген Ковирзанов працює в театрі не так давно, але вже став помітною творчою особистістю. З самого початку між нами виникла взаємна довіра, не було ніяких непорозумінь.

Справа навіть не в самій п’єсі, а в жанрі, який ми обрали. Він передбачає особливий спосіб існування акторів на сцені. Це детектив у стилі нуар. Це не побутова драма і не мелодрама. Треба весь час тримати напругу. Робота була непростою, постійно перебували у пошуку. Одна справа кіно, коли ти знімаєш окремі дублі. А тут потрібно півтори години тримати напругу між партнерами і глядачем. Це був досить тривалий і незвичний для актора репетиційний процес. Але, разом з тим, робота дуже цікава.

На сцені довгий стіл, який показує велику відстань, що спершу була між персонажами. Але поступово вона зменшується.

Ми вже зіграли дві вистави. На даному етапі задоволена роботою акторів, як вони виконують той малюнок, над яким ми працювали. Але процес триває і триватиме він стільки, скільки житиме вистава.

Як і в кожного режисера, в мене є свій портфель з п’єсами. Та має прийти час, коли зможу ці задуми втілити в життя.

— Не можна сказати, що після початку повномасштабної війни була якась зупинка у творчості, адже творча натура сублімує все, що переживає, — продовжив виконавець ролі Едварда Євген Ковирзанов. —Так, спершу не працювали театри, але у щоденниках, нотатках, записах, емоційному багажі залишалося багато творчо проробленої роботи. Необхідно була аналізувати цю ситуацію, розуміти, що відбувається і при цьому не втратити здоровий глузд.

Дуже чекав повернення до театру. У перші місяці працювати була важко, непросто і тепер через повітряні тривоги.

Перша нова роль прийшла до мене у серпні 2022 року у виставі «Колискова для лисиці, яку ще ніхто не бачив» у постановці литовської режисерки Андри Каваляускайте. Потім ввівся у виставу «Льовушка», де граю головного героя. А ще був «Цар Едіп» у постановці Давида Петросяна.

Поліна Медведєва запропонувала взяти участь у цьому проєкті. Прочитав п’єсу, обговорили і почали працювати. Твір дуже цікавий, відразу почало виникати багато питань. Це як конструктор, або ребус. Насправді дуже мало таких п’єс. Особливо вразив фінал. Було дуже приємно отримати таку роль.

Уперше ми зіткнулися в театрі з жанром нуар. Це дуже специфічний спосіб існування, який потребує сили думки і сили передчуття. У цьому жанрі було цікаво шукати, працювати.

З Поліною було дуже приємно створювати виставу, бо вона дала нам можливість спробувати кожен з можливих варіантів. Ми не знали, куди нас далі поведе ця п’єса. Було дуже цікаво працювати в такому жанрі, такому стилі. До того ж на сцені лише дві людини. У моєму репертуарі на сьогодні таких вистав більше немає.

Поліна, треба віддати їй належне, дуже довіряла нам з Марією, прислухалася до нашої думки. І ми їй довіряли. На майданчику склалася приємна і затишна атмосфера, панувало взаєморозуміння.

З Марією Рудковською до цього разом грали лише один раз. У мене була зовсім маленька роль у виставі «Звідки беруться діти», яку ставив Віталій Малахов. Мріяв разом попрацювати з цієї акторкою ще зі студентської лави, саме тоді вперше побачив її на сценічному майданчику. Як говорить мій персонаж у новій виставі: «Я відчув зв'язок між нами». А я відчув зв'язок з Марією. Радий, що ми разом працюємо з таким матеріалом, з такою режисеркою, на сцені імені Ігоря Славінського, яка мені особливо дорога.

Думаю, що так роль як у мене в цій виставі могла б бути цікавою для будь-якого актора. Персонаж проходить довгий шлях перевтілення і перетворення з однієї людини в іншу. Це було дуже цікаво прослідкувати. У чомусь герой схожий на мене як на людину, в чомусь його риси притаманні кожному, хто поруч з нами.

Бачив, що режисерка залишилася задоволеною результатами нашої спільної роботи. Ми впоралися з поставленим нею завданням. Але насправді, як кажуть в театрі, робота тільки починається. Вистава робиться на глядачеві, тому не можна сказати, що я зупинився у цій ролі. А як це в мене виходить, висновок зробить той, хто прийде на виставу.

— Спершу я хотіла б подякувати чудовій, професійній команді, яка працювала над виставою «Швейцарія», — завершила розмову виконавиця ролі Патриції, заслужена артистка України Марія Рудковська. — І особливо, талановитим Поліні Медведєвій та Євгенію Ковирзанову. Це вже не перша вистава Поліни у Театрі на Подолі. З успіхом йдуть її постановки «Сніг у квітні», «Вбити не можна розлучитися». У виставі «Швейцарія» вона запропонувала мені зіграти Патрицію. Зізнаюсь, що спершу не уявляла, як буде виглядати нуар-детектив на малій сцені, де глядач буде сидіти навколо, а декорація — величезний стіл. Але після зустрічі з Поліною всі побоювання зникли.

Великим подарунком для мене стала робота з надзвичайно талановитим Євгеном Ковирзановим. Поліна запропонувала нам шлях пошуку, але я підозрюю, що вона вже уявляла, якою буде вистава. Мені подобається результат нашої роботи. Вистава, окрім того, що це детектив, ставить багато запитань, на які відповіді може знайти тільки глядач сам у себе.

Що стосується мого персонажу… Відповідально грати людину, про яку можна прочитати у Вікіпедії, подивитися інтервʼю з нею, прочитати її книги і подивитися фільми за її сценаріями. Маю надію, що глядачеві буде цікаво дізнатися подробиці життя жінки, яка створила образ вбивці, якому співчувають і, навіть, як не прикро це визнавати, наслідують. Маю надію, що вистава сподобається глядачеві, дасть змогу зупинитися і подумати, а також дізнатися — хто ж вбивця?