Молодший син Франка

Події стрічки розгортаються у червні 1941 року в маєтку Франків у Львові. До родини прибуває несподіваний гість — старий друг Петра Франка Андрій Грищук. Вони разом стояли біля джерел скаутської організації «Пласт», боролися за кохання однієї жінки, рятувалися з літака, охопленого полум’ям, тікали з полону, у радянському Харкові не дали загинути від голоду дітям. А тепер зустрічаються в розпал Другої світової війни.

Петро був одним із засновників організації «Пласт», пілотом, засновником авіації в Галицькій армії, науковцем, який мав 36 наукових патентів на винаходи, депутатом Верховної Ради УРСР. Молодший Франко був репресований радянською владою, вивезений у Сибір та дорогою загинув за загадкових обставин.

Зйомки відбувалися у Києві на одному з павільйонів заводу «Кузня на Рибальському», та у місті Львові у Стрийському парку та меморіальному музеї «Дім Франка». Автори фільму проводили консультації з онуками Петра Франка та працівниками музею. Для фільму було збудовано репліку літака Першої світової війни моделі «Альбатрос». Літак позначений бортовим номером LVGC-15960, з таким самим бортовим номером літав і Петро Франко.

Українська прем’єра стрічки «Інший Франко» відбулася 11 вересня 2021 року у національній конкурсній програмі Хмельницького кінофестивалю, а робота виконавця ролі Петра Франка В’ячеслава Довженка була відзначена на фестивалі як краща акторська робота.

- Спершу мені надіслали початковий варіант сценарію стрічки, — пригадує заслужений артист України В’ячеслав Довженко. — Потім була зустріч з продюсерами, на яку також запросили Ахтема Сеїтаблаєва, що теж потім грав у фільмі. Коли дійшли певної згоди щодо сюжетної лінії і сценарію, потиснули один одному руки і почали працювати.

Зізнаюся, що на роль в історичному кіно важко погоджуватися. Але в цьому випадку мене зацікавила акторська робота з Ахтемом. Я хотів з ним разом попрацювати, дуже цінно, коли таке акторське плече поруч.

Також зацікавила постать мого персонажу, до цього я не знав хто такий Петро Франко. Коли став дізнаватися про цю постать, то мої очі розширювалися все більше й більше. Хотілося про це сказати, хотілося, щоб про нього дізналося якомога більше людей, особливо молоді. Отож, у мене були всі підстави прийняти цей виклик.

Період роботи був складний, копіткий і безсонний. Але були й приємні моменти. Серед них — поїздка у Львів. Я дуже люблю це місто, а ще ми спілкувалися з цікавими людьми. Серед них — Наталія Тихолоз, директорка Інституту Франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка та Богдан Тихолоз, директор Львівського національного меморіального музею Івана Франка. Ми багато розмовляли, вони зробили нам екскурсію.

Я вже згадав про Ахтема. Ми з ним стикалися ще в гуртожитку, під час навчання. Після цього брали разом участь у серіальному проєкті, фільмі «Кіброрги». Але тоді не було такої співпраці, як того хотілося б. Адже серіал — це телепродукція, де обмежений час у спілкуванні. У «Кіброргах» він був режисером, я — актором. А тут з’явилася можливість попрацювати разом як актори в кадрі.

Вже не вперше працюємо разом з Надією Левченко, яка зіграла Ольгу. Вона дуже надійна і приємна партнерка. А з Іриною Кудашовою працювали вперше. З молодшими поколінням ми не пересікалися на знімальному майданчику, в них була зовсім інша історія. А ще були львівські актори, з якими працювали разом. Це була хороша команда хороших артистів. Всі були заряджені на роботу, дуже уважні.

Тепер щодо своєї ролі. Як і кожну іншу роль звісно ж пропускаю через себе. Петро був третім сином Івана Франка, він був досить непосидючим. Це дуже відгукнулося в мені. Я теж був у сім’ї наймолодшим і за свою непосидючість часто «отримував на горіхи». Це стало для мене зерном. Петро однозначно був людиною, яка не оминає пригод і постійно в них потрапляє.

Сюжет фільму можна переказати трьома реченнями, але цю постать переказати трьома реченнями неможливо. Це людина, яка створила авіацію в Галицькій армії, він був науковцем і викладачем. Його дружина Ольга Франко створила першу кулінарну книжку. Можна багато чого перераховувати, але ти ж не помістиш усе це в художню стрічку.

Найскладніше грати історичних постатей, тому що треба з їхніх пам’ятників скидати всю цю бронзу, робити з них простих людей з простими бажаннями. Щоб глядач з тобою цей шлях пройшов, щоб у нього відгукнилися їхні кохання, дружба, якісь батьківські прояви.

Фільм мав з’явитися і кінотеатрах ще у 2021 році. Але тоді на заваді став карантин, а потім — повномасштабне вторгнення. На другій рік війни на підконторольній частині України продюсерська група змогла запустити стрічку в прокат. На сьогодні треба робити українське кіно, глядач готовий до цього і прагне.

Особливо сьогодні відгукуються історичні стрічки. Бо ми знову, як і в минулі століття переживаємо навалу Російської Федерації, яка раніше називалася чи Радянський Союз, чи Російська імперія. Такі фільми дуже актуальні, їх треба дивитися.

Зізнаюся, що особисто я не дивлюся фільми, в яких знімаюся, а слухаю розумних людей, що вони про них скажуть (усміхається). Мені здається, що не дуже правильно гудити свою роботу. До того ж у даній ситуації я не можу бути повністю об’єктивним. А коли ти бачиш процес роботи зсередини, то бути об’єктивним ще складніше. Тому намагаюся оминати перегляди.

Зараз у мене тайм-аут. Чекаю нових пропозицій щодо роботи в театрі і кіно. Треба час від часу робити перевірку своїх творчих сил. Необхідний перепочинок, аби набратися нового досвіду, емоцій для того, щоб потім з новими силами входити в якусь нову роботу.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».