Про перемогу краси і любові

Про те, як створювалася ця вистава, розповіла головний балетмейстер театру, народна артистка України Тетяна Боровик:

«Мене запросив до себе в кабінет директор-художній керівник нашого театру Петро Федорович Качанов і запропонував прослухати музику. Прослухавши, я була просто вражена її надзвичайною красою. Виявилось, що це музика з балету Анатолія Кос-Анатольського «Сойчине крило», написаного за однойменною новелою Івана Франка.

Соромно сказати, але я не знала про цей твір, якось він пройшов повз мою увагу. Повернулася додому й одразу прочитала новелу Івана Франка. Я подумала, настільки це прекрасна тема для балету.

На художній раді театру було одностайно підтримано ідею про постановку цього балету. І постало питання про те, хто ж ставитиме виставу. Я давно мріяла, щоб на нашій сцені якусь виставу поставив чудовий балетмейстер Георгій Ковтун. Це відомий український хореограф, який з 1989 по 1996 роки був головним балетмейстером нашого театру. Поставив тут близько 30 балетних вистав. Згодом Георгій Ковтун ставив у Харкові, Одесі, за кордоном, був вільним художником. Зараз він працює у Казахстані за контрактом як викладач, вчить мистецтву балетмейстера. Знала, що він дуже хотів щось поставити у нашому театрі, але все якось не складалося. А тут зорі на небі зійшлися. Я подзвонила і сказала, що у нас є така чудова ідея. Хочемо аби ця вистава з’явилася до Різдва. На щастя, Георгій Анатолійович погодився, ми узгодили строки, і він зміг приїхати. І все дуже швидко закрутилося. Думаю, що допоміг Господь!

Балет «Сойчине крило» був написаний Кос-Анатольським у 1956 році і того ж року вперше поставлений на сцені Львівського оперного театру. Сценічна історія його була дуже короткою, він йшов всього два роки.

Через 67 років ми загалом почали роботу над виставою ніби з чистого аркуша. На підготовку балету було обмаль часу. Потрібно було відібрати музичний матеріал, створити декорації, зробити величезну кількість костюмів. Коли починали роботу, то мали певний сумнів чи встигнемо. Почали роботу 11 жовтня, а вже 23 грудня відбулася прем’єра повноцінної вистави на дві дії, насиченої хореографічним текстом, різними трюками. В усіх було велике бажання і, слава Богу, все вийшло!

До початку постановки у балетній залі Георгієм Ковтуном було проведено велику підготовчу роботу. Хореограф не скористався старим лібрето, а створив власне, адже, як відомо, час не стоїть на місці, він завжди вносить власні корективи. Нове лібрето вимагало і нової музичної редакції. Відповідно до цього лібрето Георгій Ковтун разом із диригентом-постановником вистави Василем Василенком створили нову музичну редакцію. В результаті замість чотирьох дій (які були у партитурі композитора і у виставі 1956 року) наша вистава має дві, де сценічна дія розгортається дуже динамічно.

У балеті залишили основну канву новели Івана Франка. Трохи змінили розвиток дії, випали деякі персонажі. Хореограф у цій постановці використовує різноманітну мозаїку танцювальних стилів, які органічно поєднуються в одне ціле — драматично насичене полотно. Він застосовує різноманітні балетні прийоми, що допомагають створити образи головних героїв, охарактеризувати тогочасну епоху в масових сценах кордебалету.

У виставі багато яскравих картин. Уже з перших її тактів глядачі поринають у дивовижну танцювальну феєрію святкування Різдва в Україні, відчувають магію радісного настрою святкового натовпу. Подібна сцена розгортається і наприкінці балету, коли героїня повертається до рідного краю. Цим двом сценам протистоїть картина пияцтва і розпусної гульні «У Купця», куди доля заносить Манюсю. Георгій Ковтун тут дуже виразно підкреслює різницю традицій у святкуваннях українців та російського люду, що свідчить про їхній менталітет. Думаю, тут у глядачів є нагода порівняти.

Р оль головної героїні Манюсі у нас виконують три балерини — Оксана Бондаренко, Яна Губанова та Анастасія Романицька. Кожна трактує цей образ пропускаючи крізь себе, через своє ставлення до тих чи інших обставин. Вони різні, і це мені подобається. Виходить, що кожну виставу ти дивишся як нову. Дівчата технічні, виразні. Коли готували цю виставу, балерини дуже стомлювалися, бо репетиції були виснажливі як фізично, так і емоційно.

Балет — симбіоз мистецтв. Хореографія, оформлення, музика — все це необхідно для того, щоб була повна яскрава картина. Якщо щось випаде — буде провал. Успіх «Сойчиного крила» полягає саме в тому, що тут музика, хореографія, сценографія, костюми та виконання органічно поєднуються, слугуючи розкриттю змісту. І, на мою думку, тут все дуже вдало поєдналося.

Сценографію робив відомий театральний художник Андрій Злобін. Він дуже швидко намалював ескізи декорацій. Спостерігав і керував процесом їхнього виготовлення, хоча сам у цей час працював за кордоном. А втілював їх львівський художник Ярослав Бринь.

Костюми створював Дмитро Курята. Київська опера вже зробила з ним кілька вистав. Він має гарний смак, дуже скурпульозний. Кожну деталь робить саме так, як він бачить. Костюми у виставі вийшли дуже елегантні. Зокрема у містян і селян вони яскраві і, разом з тим, стильні, кожен зі своєю родзинкою.

Сподіваюся, що цей балет стане візитівкою нашого театру. Моя мрія — показати цю виставу за межами Київської опери. Дуже хочу аби її побачив світ. Тут надзвичайно красива музика і хореографія. А фінал надихає на віру в те, що краса і любов переможуть у цьому світі. Зараз ця тема потрібна нашим людям у такий складний воєнний час.

Я надзвичайно рада, що в нашому театрі з’явилася така яскрава вистава на музику українського композитора. Адже раніше ми не задумувались над тим, скільки ще невідомих перлин є у скарбниці нашої музичної спадщини. А зараз бажаємо розвивати і популяризувати нашу українську музичну культуру.

І, сподіваємось, що невдовзі буде не одне цікаве поповнення репертуару Київської опери українськими творами".

Наступні покази балету «Сойчине крило» відбудуться 14 і 15 березня. Початок о 18.00.

Фото з сайту театру.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».