Віктор ЯРЕМЕНКО: «Балет „Жізель“ — вінець мого творіння!»

-- У репертуарі Національної опери України був представлений балет «Жізель». Чому Ви вирішили зробити нову постановку?

-- Насамперед це було бажання японських імпресаріо. Вони хотіли бачити «Жізель», але в іншому вигляді. Маю на увазі саму постановку, декорації, костюми. Прем’єра мала відбутися саме в Токіо. Я ще не почав ставити виставу, а костюми та декорації вже поїхали до цієї країни. Адже маємо сьогодні воєнний стан, інші проблеми, отож весь реквізит їхав до Японії три місяці. За свою творчу кар’єру я зробив багато оригінальних вистав — «Весілля Фігаро», «Раймонда», «Корсар». «Шахерезада». Балетні сцени в оперних виставах, зокрема, у «Фаусті». Але саме «Жізель» вважаю своїм вінцем творіння. Під час роботи саме над цим балетом я відчував таке душевне та емоційне піднесення, якого не було на жодній моїй виставі до цього! Тут зовсім інша лексика жестів, інше сприйняття. Відкрив дуже багато нового. По відгукам і по касовості цей балет сьогодні у лідерах у нашому театрі.

-- Як сприйняла постановку японська публіка?

-- Просто на ура! Вже підписаний контракт на наступний рік. Покажемо в Японії два рази гала-концерт і двадцять разів — «Жізель». Японці — балетомани. Вони коли йдуть на виставу, то добре знають на що йдуть. Знають персонажів, їхні долі. Бачили багато поставок «Жізелі» і можуть порівнювати. А на нашому балеті вони просто ридали.

-- Пам’ятаю за сюжетом балету у фіналі сходить сонце і Альберт залишається живим. А у Вашій версії він зустрічається з коханою у потойбіччі.

-- Мабуть маєте на увазі пострадянське лібрето. Зараз багато що по іншому і в першому, і в другому актах.

-- А що можете сказати про виконавців?

-- У нас їх кілька складів. В українській прем’єрі виступали: Ілона Кравченко (Жізель), Микита Сухоруков (Альберт), Анастасія Шевченко (Мірта), Володимир Кутузов (Ганс). Також вже танцювали Наталія Мацак, Ян Ваня, Ольга Голиця, Олександр Габелко, Юрія Кулик. На жаль, чи на щастя, коли поїхали декорації, то вже була певна кількість людей, певні прізвища, хто поїде на гастролі. Я мене були певні рамки, мав ставати на тих людей, які їдуть.

При створенні балету розповів нашій головній художниці Марії Левитській, які б хотів бачити костюми. Зокрема, я був проти білого трико, бо це ознака палацу, або того, що навколо нього. Мені нагадали, що вони були у «Весіллі Фігаро», але ж там також знать. А селяни не можуть носити одяг такого кольору. Він може бути сірий, або червоний. Вважаю, що картинка вийшла чудова.

З моєю дружиною, народною артисткою України Тетяною Білецькою у нас з самого початку роботи над балетом були дискусії. Спершу вона не сприймала мій фінал, деякі інші речі, а зараз говорить, що це просто геніально. На попередньому показі танцювала її учениця Ілона Кравченко. Вона виконала сцену божевілля так, що моя дружина плакала. Надзвичайно вдячний долі, що мені була доручена ця робота. Можливо повторюся, але на сьогодні це найкраще з усього, що поставив до цього. Навіть зробив собі на руці татуювання «Жізель», а після попередніх постановок навіть і не думав про це.

При створенні балету пережив такий душевний те емоційний кайф, якого не було в жодній іншій виставі.

-- Любов до балету Вам мабуть передалася по генам?

-- Моя мама Єлизавета Яківна Литвиненко — випускниця Київського хореографічного училища. Коли вона виступала у звітному концерті училища на сцені оперного театру, то вже була вагітна мною. Можна сказати, що я народився на цій сцені. І як всі балетні діти практично щовечора, кожної вистави був у театрі. Знав всі ходи-виходи, всі знали мене. Можна сказати, що я з Національною оперою вже 61 рік.

-- Вісім років Ви навчалися у Москві. А чи не було бажання залишитися в Росії?

-- Я обожнюю рідний Київ, Дніпро, озера, нашу природу. Завжди пишався, що я киянин. А Москва мені ніколи не подобалася. Відмовився від пропозиції директора Большого театру Юрія Григоровича, який запрошував мене до себе після чергового конкурсу. Багато з тих людей, з якими я вчився та дружив у Москві, не підтримують того, що зараз відбувається в Росії. Вони зараз працюють в Америці, Європі та принципово не дивляться і не слухають російську пропаганду, підтримують Україну і ми продовжуємо спілкуватися. Але серед тих хто лишився в росії є зазомбовані — от з ними точно не хочу спілкуватись. Наприклад, з донькою мого педагога та її чоловіком, до речі українцем, родом з Прилук. Ми раніше були як одна сім’я, а зараз у нас ніяких стосунків.

-- Ви згадали про конкурси.

-- Що таке міжнародний конкурс артистів балету? Я б назвав це чемпіонатом світу з балету, на якому змагаються кращі виконавці з усієї планети. Тричі здобував перемоги на таких конкурсах, було це ще у 80-ті роки. А в 1986 році став наймолодшим народним артистом України.

-- Чи не було запаморочення від успіхів?

-- Абсолютно ні. Я думаю, що це залежить від людини. Ніколи не намагаюся видати себе за когось іншого. Завжди такий, яким є насправді. За це мене цінять, люблять і поважають.

-- Пам’ятаєте свій перший вихід на сцену?

-- У мене навіть зберігся запис. До речі, це було в балеті «Жізель». Я танцював паде-де з Ганною Кушнеревою в першому акті, а до цього на сцену вийшли 2 дударі постояли хвилинку і пішли. Моя бабуся Ніна Євстафіївна Яременко вирішила, що одним з них був я… Вона прийшла на виставу зі своєю подружкою. А коли побачила мене на сцені, то в неї був передінфарктний стан. Потім сказала: «Оце треба було вісім років навчатися, щоб потім у дудку дудіти»… Завжди з теплотою згадую свою бабусю, яка надсилала мені гроші, аби я міг приїхати на канікули до Києва, передавала якість посилки потягом.

-- Ви вже згадували про свою дружину. Чи важко двом творчим людям жити в одній сім’ї?

-- Ми багато разом гастролювали. У нас цілі і бачення абсолютно однакові. Можливо вона конкретніше ставить завдання: «Ти повинен зробити це!» А я можу розповісти анекдот, пояснити з гумором. Вважаю, що так до людей швидше доходить і стає зрозуміліше. Тобто цілі у нас одні, а підходи різні. Щось може не подобатися їй, щось мені, але ми завжди знаходимо спільну мову. Тетяна — репетитор усіх моїх вистав. Вважайте — вона моя Муза! А одружилися 30 квітня 1986 року, відразу після Чорнобилю.

-- Як прийшли до постановок балетів?

-- Сталося це несподівано. На той час я керував балетною трупою театру. До нас прийшов запит від німецького імпресаріо, який висловив побажання, аби наступного року в нашому репертуарі був балет «Корсар». Генеральний директор театру Петро Чуприна запитав у мене, хто б міг його поставити. Відповів, що я. З цього все й почалося. Потім захотілося до ювілею Моцарта поставити балет на його музику. З диригентом Олексієм Бакланом знайшли майже невідому його музику (крім увертюри до опери) і я зробив авторську гумористичну виставу «Весілля Фігаро». Так само було і з «Раймондою». Розвиток йшов від того, що був запит. Ніколи не приходив і не говорив, що у мене є ідея, я хочу щось зробити. Завжди стояв перед фактом і ставив те, що потрібно.

-- Зверталися до творчості українських композиторів?

-- Поставив балет «Володар Борисфену» на музику Євгена Станковича. Зізнаюся, що його музика непроста для балетних постановок. Але сам композитор сказав, що з усіх балетів, які були поставлені на його музику, це найкращий. Щоправда йшов він не так довго. Можливо через те, що не зовсім вдало була вибрана назва. Вважаю, що вона має дуже велике значення.

-- Чи виїздили після початку повномасштабної війни?

-- Не на один день не залишав Києва. Згадую ті дні, коли на вулицях майже не було людей. А повернення до творчості було непростим. Хтось під час початку повномасштабного вторгнення був за кордон. Інші виїхали туди в перші дні. Приблизно 70 відсотків наших артистів балету зараз прикрашають американські та європейські оперні трупи. Набрали багато молоді. Звісно, до певної міри втрачається якість. Але якщо в людини є бажання, то навіть якщо вона не має супер-школи, то всерівно зможе багато чого досягти. Дехто почав повертатися. Спочатку стали роботи невеликі концерти, маленькі вистави. А зараз вже повернулися до глобальних робіт.

-- Настільки важливо артисту балету мати драматичний талант?

-- Не будемо виключати фізіологічні дані, але саме акторська складова надзвичайно значима. Це те, що чіпляє. Глядачі можуть не розуміти якихось тонкощів пластики, але вони бачать, що зображує актор і вірять йому. Знов згадую крайній показ «Жізелі». Це була потрясаюча вистава завдяки тому, що була доведена до максимуму крім технічної, ще й акторська сторона.

-- Що можете сказати про гастрольну діяльність?

В Японії був п’ятнадцять разів. У Франції мав з дружиною турне більш ніж по півроку дванадцять років поспіль. Це вже була як рідна сцена. А ще Італія, Іспанія, Греція, палітра просто фантастична. Був майже всюди крім країн Балтії. Звісно, публіка різна, але всюди високо цінує справжнє мистецтво. Насправді артист ніколи не думає перед ким виступає. Він думає про те як він виступає. А щодо реакції публіки, то десь аплодують, десь кричать, десь свистять. Це вже в кого яка традиція. Поставив п’ять балетів у Македонії. А кілька років тому мені зателефонували з Токіо і сказали, що бачили безліч версій балату «Корсар», але хочуть, щоб я поставив них свою версію. Разом з дружиною працювали над цим балетом трохи більше сорока днів. Побачили, що так як працюють японці, не працює ніхто.

-- Яке значення мають балетні сцени в оперних виставах?

-- Вони дуже важливі. Балетна сцена — окраса будь-якої опери. Я їх робив багато. Це опери «Кармен», «Манон Леско» та ін. Особливо запам’яталася робота над оперою «Фауст». Там сцена під назвою «Вальпургієва ніч» триває 25 хвилин. Вона зроблена з любов’ю і користується популярністю серед глядачів.

-- Маєте захоплення?

-- Насправді їх багато. Можливо цей звучить не зовсім скромно, але талановита людина талановита в усьому. Дуже люблю готувати. Вигравав турніри з баскетболу, більярду. Якщо граю в якомусь спорті, то намагаюся це роботи краще за всіх. Я вигравав серьозні турніри зі сквошу, пінг-понгу, більярду, а також на високому рівні граю в баскетбол, футбол, волейбол та ін. Основні мої захоплення, які мені змалечку прищепили дідусь та бабуся — це риболовля та гриби. До війни часто ходив по гриби, звісно зараз у лісі не буваю. Так само вже більше двох років не був на рибалці, а раніше ловив рибу мішками. На балконі в мене чебрець, розмарин, лаванда, квіти. Під будинком грядки з цибулею, часником, укропом, руколою. Посадив десять кущів помідорів та п’ять огірків. Всі квіти біля нашого шістнадцятиповерхового будинку теж посадив я.

-— Чи є балети, які Ви мрієте поставити?

-- Може я повторюся, що люблю все роботи не тому, що я цього хочу, а тому, що це необхідно. Це те саме, що ніколи не буду для себе готувати вишуканих страв, а лише коли до мене прийдуть гості. Можливо у театру виникне потреба поставити балет «Кармен» Жоржа Бізе без вставок Щедріна чи «Есмеральду» Цезаря Пуні, або якісь інші поставки. Робитиму, якщо це буде потрібно.

-- Що б Ви хотіли сказати на завершення нашої розмови?

-- Хочу, щоб у нас було мирне небо, а Україна була незалежною державою. Щоб до нас ніхто не ліз, а якщо хто хоче допомогти, то завжди будь-ласка. Хочу, щоб ми зі своїми родинами та друзями могли спокійно ходити по гриби, на рибалку, їздити відпочивати до нашого Криму…

Дуже хочу аби люди були щасливі, ходили до театру, а життя продовжувалося.

Фото з сайту театру та особистого архіву Віктора Яременка.