Символи Ольги Кобилянської

«Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці,

Бо на вечорницях дівки чарівниці…"

Хто з нас не чув рядки цієї пісні? Та історія, яка ховається за ними, приголомшує і дивує. Кохання і зрада, магія і реальність — усе переплелося тугими нитками на полотні долі.

Гонорова і красива, мов русалка, Тетяна покохала Гриця — спраглого до свободи парубка, який надто впевнений у своїх чарах.
«Стережися, Тетяно! Бо хто, донько, любить, той не раз і губить!» — попереджає її стара ворожка Мавра. Та хіба закохані слухають порад?

Тетяна очікує сватів від Гриця, не підозрюючи, що він уже має наречену Настку. «Жаль одну покидати, а шкода і другу лишати», — зізнається хлопець старому циганові.

Та чи відпустить Тетяна Гриця? Чи знайде зілля, яке змінить їхні долі назавжди?

— Вистава «Зілля» — це моє друге звернення до української класики. Першою була вистава «Острів любові» за повістю Марка Вовчка «Павло Чорнокрил», — розповіла режисерка-постановниця. -Там теж був любовний трикутник. Я знайшла свої знакові моменти у цій повісті, спробувала їх підняти, розширити. У Марка Вовчка соціально-побутова історія, а я спробувала перетворити її на містичну — про двох жінок та чоловіка, який кохає і не може вибрати.

Сьогодні все українське набуває особливого значення. Впевнена, що кожен українець має пам’ятати своє коріння, має пишатися ким він є. Українська класика, культура загалом, нічим не гірші за культуру будь-якого іншого народу. Вона значно глибша і потужніша, ніж ми звикли її сприймати.

Ідея поставити виставу «Зілля» була моя. Люблю все містичне, а саме такою є історія Ольги Кобилянської. Запропонувала цю ідею художньому керівникові нашого театру Андрію Білоусу, він підтримав мій задум. Створила інсценізацію. Намагалася зробити так, щоб ця історія зацікавила глядача. Загалом театр це спільна історія, тому актори для мене співавтори. Була важлива їхня участь у створенні вистави.

Звісно, ідея на поверхні — не можна кохати двох одночасно. Але думаю, що кожен глядач, який прийде на виставу, побачить свої знаки, свої символи.

Намагалася робити не українську шараварщину, яку нам часто доводиться бачити. А прагнула підняти українську культуру, українські звичаї, символізм всього написаного Кобилянською. Її творчість ще одне підтвердження того, що наша література не гірша за будь-яку іншу у світі.

Всі персонажі для мене головні. Без кожного з них не могла б відбутися ця історія.

З художницею Олесею Стрельбіцькою разом працювали вперше. Зробили епічну, монументальну трагедію. Копали через вишивку, візерунки. На сцені величезний ткацький станок і величезний рушник. І під час цього дійства відбувається історія світобудови.

На костюми надихнула творчість Ольги Кобилянської, яка виступала за рівні права чоловіків та жінок. Тому дівчата у нас одягнути в штанях. Присутні елементи українського костюму, але без прив’язки до певного часу. Загалом у творах письменниці можна не прив’язутися до якогось періоду.

Звісно, має значення і пластика. Хореограф Андрій Дикий вже працював над створенням не однієї вистави. Але це перша робота над такою українською епічною історією, де ми шукали мову пластики. Думаю, що нам це вдалося.

Композиторка вистави Наталія Цуприк. Вже працювали з нею разом над «Островом любові». Взяли історію з народних пісень, довго працювали над кожною мелодією. Наталія зараз мешкає у Великобританії, присилала музику, під яку ми мали співати. Звісно виникали якісь робочі питання. Загалом це була досить складна і велика робота. Вважаю, що вийшов справжній витвір мистецтва. Вона прекрасна композиторка.

Вистава непроста, складна мова. Під час роботи над постановкою багато радилася з художнім керівником театру. Він дуже допоміг.

Думаю, що оцінку нашої роботи дасть глядач. Він до нас йде. Вистава відбувається при аншлагах. Зробили кілька додаткових показів.

Сподіваюся, що ще звернуся до української класики. Зізнаюся, що це непросто, бо не хочеться повторюватися. До речі, у новій роботі важко було не повторювати «Острів любові».

Зараз працюємо над новим проєктом. Думаю, що після цього ще знайду якусь цікаву п’єсу або повість для постановки.

Фото з сайту театру.