Знайомтесь — Василь Оренчук

Історична драма «Останній консул» описує Мюнхен 1918 року. Головний персонаж — Василь Оренчук — консул Української Народної Республіки налагоджує торгові відносини з Німеччиною. Тим часом у Києві вже відбувалися жорсткі бої з більшовицькою ордою, а в Німеччині зароджуються нациські ідеї. Український консул стає «ласим шматком» для вербування політичними силами. Оренчук постає між двома вогнями до останнього пропагуючи незалежність українського народу. Сила духу, незламність, боротьба до останнього подиху — усі ці якості останній український консул пропагував до останнього подиху. Василь Оренчук — це політична постать, яка сьогодні знаходить своє відродження на сцені та на сторінці нашої історії.

— Ідею створення пʼєси надав мені народний артист України Олексій Павлович Кужельний, пригадав автор п’єси Богдан Гнатюк. — Він порадив прочитати монографію Ірини Борисівни Матяш. Вона є українським науковцем у галузі архівознавства, біографістики, джерелознавства, історії дипломатії. Доктор історичних наук, професор. Звісно монографія стосувалася Василя Оренчука (1890−1958) — українського дипломата, генерального консула Української Держави з 1918 по 1921 роки. Я побачив у цій постаті повноцінного героя історичної драми. Тож розпочав роботу над пʼєсою. Допомогли у роботі численні книги з періоду визвольних змагань та історії УНР. Головна думка та історична правда твору полягає у тому, що Україна існувала завжди, а українці — це освічена, аристократична, буржуазна нація, яка має хороший смак та високий інтелект. Пʼєсою зацікавився театральний продюсерський центр «Голден Таурус», тож вони взялися за постановку. Я був присутнім на репетиційному майданчику як сценарист-консультант. Щиро задоволений результатом і тією реакцією, що дав нам глядацький зал. Це звісно викликало в мене азарт написати ще щось історичне. Але наразі я ставлю містичну комедію. Подивимось.

А ось що розповіли творці вистави:

Петро Ільченко, керівник постановки, заслужений діяч мистецтв України:

«Під час роботи над виставою прагнули, аби в ній був присутній документальний елемент. Тому, що Василь Оренчук — історична постать, а драматург використовує історичні факти. Звичайно, тут також присутній художній вимисел та авторська фантазія.

А ще була потрібна легка форма. Це вистава, яку можна грати на різних сценічних майданчиках, тому був запропонований відповідний візуальний і подієвий формат.

Пригадую свого часу був на виставі Богдана Гнатюка. Він тоді висловив побажання, аби я поставив одну з його п’єс. Відповів, що буду не проти, якщо трапиться така нагода.

П’єса мені сподобалася. Це вже не перший драматичний твір Богдана. Він зумів знайти у цій п’єсі образну структуру. Перевага його твору полягає в тому, що тут відкривається цілий історичний пласт. А можливий недолік, що всі події йдуть в одному порядку. Але переваги художності покривають цей недолік. Було важливо підтримати нашого талановитого драматурга.

Виконавців підбирали разом з Анатолієм Гнатюком. Більшість з них — це актори Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Люди, які мають рухливу, імпровізаційну природу. На репетиції відводилося небагато часу, бо в кожного актора є своя основна робота. Тому вистава робилася в одному складі і виконавці вже були зіграні між собою. Це Лесь Задніпровський, Володимир Ніколаєнко, Анна Осадча, Ірина Сопіт — люди, які зробили не одну виставу не лише в театрі, а й у форматі антрепризи. Зараз треба виходити з ситуації. Потрібно ризикувати, імпровізувати. Тому, що театр стає все більш мобільним, динамічним. Вже немає три-чотири місяці на репетиції.

Відео у виставі додає документальне тло. Як я вже згадував, тут всі події документальні, немає нічого вигаданого. Персонажі також реальні, окрім епізодичних.

Підбором музики також займалися всі разом. Це була колективна імпровізація, я брав на себе принципові речі.

Робота над виставою триватиме й далі. Перед наступними показами будуть репетиції, які ми використовуватимемо для смислового, художнього та пластичного поглиблення вистави. Всі ми сподіваємося, що з часом ця річ увійде до репертуару одного з провідних театрів Києва.

Анатолій Гнатюк, народний артист України, виконавець ролі Василя Оренчука:

«Цю п’єсу Богдан написав ще до початку повномасштабної війни. Це історична драма про Василя Оренчука — українського консула. Події відбуваються 1918 року в Баварії, місті Мюнхені. В Україні у цей час була Українська Народна Республіка і він відстоював інтереси УНР за кордоном. Вистава вийшла на сьогодні дуже актуальна.

Хочу подякувати художньому керівнику Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір'я», народному артисту України Олексію Кужельному, який подав ідею написати цю історичну драму та історику Ірині Матяж. Вона надала Богдану матеріали про цю постать.

Художній керівник постановки — заслужений діяч мистецтв України Петро Ільченко, режисерка вистави Наталія Шаркевич. Ролі виконують народні артисти України Лесь Задніпровський та Володимир Ніколаєнко, а також Анна Осадча та Ірина Сопіт. А мені пощастило зіграти головну роль.

Як я вже сказав, мій персонаж — постать історична. Він був людиною високоосвіченою, патріотом України, дуже хоробрим і, разом з тим, надзвичайно винахідливим, мав талант дипломата. Грати таку роль не лише почесно, а ще й цікаво.

Вистава вийшла дуже сучасна. Люди аплодували стоячі, навіть дехто плакав, коли у фіналі лунав Гімн України.

Є в нас цікаві думки щодо цієї постановки, про які глядач дізнається трішки пізніше".

Лесь Задніпровський, народний артист України, виконавець ролі прем’єр-міністра землі Баварія Айстера:

«Вперше граю у виставі за п’єсою Богдана Гнатюка. До цього дивився його вистави у Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір'я», на які мене запрошував Анатолій Гнатюк. Мені цікаве його бачення світу, його філософська відстороненість і сучасна українська мова. Тому коли виникло питання про постановку «Останнього консула», яка була написана ще до початку війни, я відразу погодився взяти участь в цьому проєкті. Зараз вистава особливо на часі, бо тут йде мова про становлення України, перші кроки нашої державності. Текст мені дуже сподобався.

Я граю у виставі невелику, але дуже важливу роль прем’єр-міністра землі Баварія, який впливає на долю українського консула. Це трагічна постать. За поглядами він був трохи соціалістом, ненавидів більшовицькі та імперські замашки.

Щойно закінчилася Перша світова війна. Німецькі війська ще перебували на території України. Німці були союзниками Петлюри і допомагали в боротьбі з більшовиками. Але через події, що тоді відбувалися в Німеччині, ця країна змушена була вийти з війни і відкликати свої війська з України.

Мій герой відстоював самостійність Баварської республіки. Події в Німеччині до певної міри були схожими з тими, що відбувалися в Україні. Прем’єр-міністр Айстер говорить: «На жаль існує думка, що Версальський договір це не мир, а тільки перепочинок між двома світовими війнами, років на двадцять не більше. Буду боротися з цими думками, але це реальність. Тому, що є певні сили, які відстоюють шовіністичні та реваншистські ідеї».

Ця роль впливає на сюжет, на характери інших персонажів. Після того як Айстера вбиває монархіст, на жаль дуже погіршилася ситуація навколо нашого головного героя консула України. Тому, що той втратив підтримку з боку баварського уряду і залишився сам на сам у боротьбі з ворогами у Мюнхені. Як я вже зазначив, без таких ролей неможливий розвиток сюжету, тому мені було цікаво.

Ми працювали швидко, мобільно. Моя роль зайняла в мене буквально кілька репетицій. Також був присутній при творчому процесі колег, мені сподобалося, як вони працюють. Приємно, що у виставі грають франківці Анатолій Гнатюк, Володимир Ніколаєнко, Анна Осадча, ваш покірний слуга, а ще талановита дівчина Ірина Сопіт.

Сподіваюся, що ця вистава викличе цікавість в українського глядача. Тим більше, що це нова хвиля української драматургії. Ми вже зацікавили певні українські діаспорні організації і можливо поїдемо до Німеччини.

Генеральний директор-художній керівник Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Євген Нищук висловив план, що стосується камерної сцени театру. Зокрема сказав, що у цьому театральному сезоні тут буде віддана перевага молодій українській драматургії. Ведуться перемовини з нашими драматургами. Хотілося, аби вистава «Останній консул», що була поставлена за п’єсою сучасного українського драматурга, увійшла до репертуару Театру Франка.

Театр розпочав свій 105-й сезон. Було б добре, аби він був ознаменований приходом нових українських імен, нових драматургів".

Володимир Ніколаєнко, народний артист України, виконавець ролі Петрика:

«Мій персонаж — щирий друг головного героя. Вболіває за долю консула і долю України, за долю тих українців, які виїхали зі своєї рідної землі. Це суголосно з тими подіями, які відбуваються зараз. Історія циклічна. Можна провести багато паралелей між сьогодення і тим, що було сто років тому.

Взяти участь у цьому проєкті мені запропонував Анатолій Гнатюк. По суті він організував всю нашу команду на чолі з керівником постановки Петром Ільченком. Постало питання — хто б міг створити образ Петрика, аби ця роль була одночасно трагічною і комічною, безпосередньою і зворушливою. Зателефонували мені, погодився спробувати. Зізнаюся, що зіграти цю роль було неважко, бо персонаж мені близький. А як вийшло — судити глядачеві.

Мій герой був секретарем консула і обізнаним в усіх його справах. Такий трагічний образ, коли персонаж гине на сцені, втілюю вперше. Не соромно брати участь у таких роботах. А ще це дуже відповідально. Особливо відчуваєш цю відповідальність наприкінці вистави, коли звучить Гімн України.

На всіх репетиціях Петра Ільченка актори чимало придумують, пропонують, доповнюють. Багато чого до сцен, які були в Анатолія Гнатюка з Анною Осадчою (виконавиця ролі Нори), підказували ми, спостерігаючи збоку. Все йшло від серця. Було щиро, по правді.

Встигли показати виставу лише два рази.

Вже не вперше граю у виставах за п’єсами Богдана Гнатюка. Як драматург він набирає, самостверджується. Йому пощастило працювати з професійними акторами, які доповнюють його тексти. Він прислухається. У Богдана виникають різноманітні теми. Цього разу історична. Його п’єси нестандартні, кожна нова зовсім не схожа на попередню.

Ми весь час йдемо від комедії до трагедії і навпаки. Якщо нова вистава за п’єсою Богдана Гнатюка буде цікавою і мені запропонують, я обов’язково візьму в ній участь".

Ірина Сопіт, виконавиця ролі Хельги:

«Познайомилася з п’єсою «Останній консул» відразу після того, як вона була написана. Це приблизно чотири роки тому. Твір неймовірний, вважаю, що нову виставу має побачити вся країна. Багато хто взагалі не знає, хто такий був Василь Оренчук.

У цій п’єсі описується його життя. Головним для Оренчука був захист прав та свобод українців. Він боровся за те, аби захід підтримував Україну. Так само ми боремося за це сьогодні.

Відразу після прочитання захотіла зіграти у виставі за цією п’єсою. Але постановка мала бути масштабна. На це потрібні були кошти. Довго думали, як реалізувати цю ідею. Слава Богу, вистава народилася.

Спершу хотіла грати роль Нори. Але врешті зійшлися на тому, що за типажом мені більш підходить Хельга. Вона уособлює в собі нацизм як напрямок. Погоджуюсь, що актор повинен бути адвокатом свого героя. У Хельги своя мотивація, вона себе вважає вродливою, блакитної крові. Тому, мовляв, всі її мають любити, поважати, цінити. А вона платить і за любов, і за послуги. Намагалася вийти на достовірність, аби глядач повірив.

Виставу ми створили легко. Всі знали, що повинні робити. Крім самої п’єси прочитали багато книжок, публікацій в інтернеті. Потрібно було вивчити не тільки історію Оренчука, а й історію комунізму, нацизму. Як вони поєднуються. Адже комунізм і нацизм насправді майже тотожні лінії.

Вважаю, що в Хельзі я змогла відпустити себе і показати все те, що хотіла. Не думаю, що там потрібно щось додавати чи віднімати. Роль вже зроблена.

Анатолій Гнатюк — мій прекрасний партнер по сцені. Ми відчуваємо одне одного. Знаємо, що робимо вдвох. Загалом про всіх партнерів по цій постановці можу сказати тільки найкраще.

Зараз працюємо над виставою «У полоні привидів». Дуже сподіваємося, що прем’єра буде в жовтні".