Вистава про владу жінок

«„Весілля Фігаро“ — калейдоскоп заплутаних ситуацій, що відбуваються протягом одного шаленого дня та своєю абсурдністю викликають сміх. Історія, де хитрощі стають пасткою та порятунком. Відомий сюжет розгортається у рамках коміксу, а знайомі персонажі набувають нових рис у намальованому світі, де можливо трошки більше несподіванок ніж зазвичай: зупиняти час, не відчувати болю, керувати предметами і навіть співрозмовниками. На які вчинки готові люди заради особистого щастя? Як знайти вихід із безвихідної ситуації? Провчити чи пробачити? Справжні почуття та емоції вирують на сторінках вигаданої реальності», — розповідає сайт театру.

— Опера «Весілля Фігаро» — це вистава про жіночу владу, — переконаний режисер-постановник Віталій Пальчиков. — Познайомився з цим твором ще під час навчання у Національній музичній академії України. Вивчали творчість Моцарта, яка є фундаментом оперного мистецтва. Від його творчості в оперу прийшло багато цікавих речей. Зізнаюся, що тоді я майже нічого не зрозумів. Дійсно, дуже заплутаний сюжет. Довелося перечитати п’єсу Бомарше. Вона відрізняється від лібрето опери, що було створене Лоренцо да Понте. Проте саме Бомарше допоміг мені розібратися у змісті.

Ідея здійснити цю постановку у Київській опері з’явилася у нашого директора-художнього керівника Петра Качанова. Один сезон опера йшла у постановці Оксани Тараненко, її жанр було визначено як «еротичний трилер». Потім було концертно-сценічне виконання. І врешті вирішили зробити повноцінну постановку.

Переклад українською мовою зробив Максим Стріха. Як відомо, це стратегія нашого театру, ми всі опери виконуємо українською. Завдяки цьому для сучасного глядача оперне мистецтво стає доступнішим.

Почали шукати якісь нові ідеї. А втілити їх у життя можна було лише в повноцінній постановці. Зазвичай завжди досить довго вивчається музичний матеріал — цей процес може затягнутися на пів року. А тут партії вже були вивчені усіма співаками. Тому ставити «Весілля Фігаро» було значно простіше, ніж створювати щось нове. І ми здійснили постановку буквально за місяць. Бо, коли все готове, є можливість експериментували і швидко втілювати свої ідеї.

Виконавець ролі Фігаро Олександр Киреєв — чудовий, думаючий актор і співак. Добре працювати з людиною, яка може додати до твоєї ідеї трішки «перчику», і зробити свою роль ще яскравішою. Саме це притаманно Олександру і всім іншим учасникам постановки. Співаки дуже відповідально поставилися до того, що задумала постановча група, і весь час намагалися зробити ще краще.

Спершу я придумую якусь ідею, і мені потрібно перевірити, як вона буде виглядати. Потім приходжу до акторів з цією ідеєю і даю їм завдання. Вони мають рамки, в яких можуть імпровізувати. Після цього можна щось відрізати, або щось додати — це взаємна творчість. Кожен актор пропускає цю ідею крізь себе і може щось придумати, чого не придумав я. Виконавець проіснував у моєму задумі, а наступного дня приходить і каже: «А якщо тут зробити ось таке?» Коли ідея підходить концептуально, то погоджуюсь. Люблю, щоб актори почувалися вільно. Я не тиран у плані якихось сценічних рішень. Коли акторові зручно, вистава набуває дихання, вона живе.

Серед виконавців є артисти, які вперше з’явилися на нашій сцені. Це було приємною несподіванкою. А ті співаки, які вже виявили себе в різних проєктах нашого театру, цього разу виступили як ніколи гарно. Працювала потужна команда акторів. Це живий організм, який набирав з кожною репетицією і «вибухнув» на виставі.

Сценографічне рішення вийшло дуже несподіваним і цікавим. Ми вперше робили таку декорацію у нашому театрі, принаймні за моєї пам’яті. Раніше не було варіанту трьох стін. Для європейських театрів це розповсюджена практика, а ми зробили вперше. Для мене, як для музичного режисера, у цьому був кайф, тому що такі декорації покращують акустику, а співаки почувають себе вільніше. Придумали трьохстінник, а потім стали думати, як його наповнювати. Під час однієї з нарад Петро Качанов висловив думку, що це міг би бути комікс, тобто може вийти цікава журнальна історія.

З цього почалася сценографія. Художник-постановник Пилип Нірод намагався зробити її рухливою, динамічною, з входами та виходами. Нам дуже сподобався чорно-білий варіант, тому що на цьому тлі дуже яскраво виглядали костюми.

Відразу вирішили, що костюми будуть дуже яскравими. Яскравим мав бути і грим, аби глядача радувала цікава картинка. Потім, коли Дмитро Курята (художник з костюмів) почав працювати, в нього з’явилася ідея, що можна брати деталі з картин сучасних українських художників. Там немає конкретних цитат, але, якщо уважно придивитися до костюмів, то можна знайти аналогічні візерунки та кольори.

Як я вже сказав, ми вирішили, що це буде комікс, комікс супер-героїв. У кожного героя є якісь свої пластичні рухи. Це нам спростило роботу над нашою історією. Головне було дати правильні завдання акторам, а далі вони вже вигадували самі. Чудовою вважаю роботу хореографині Дарії Возняковської, яка поставила у «Весіллі Фігаро» кілька танцювальних номерів і зробила дуже виразною пластику наших героїв. Моєю незамінною помічницею у постановці цієї вистави була режисерка Анна Янчук.

«Весілля Фігаро» — наша перша спільна робота з унікальною диригенткою Аллою Кульбабою, і я вважаю цю співпрацю неймовірно вдалою, ми розуміли один одного з пів слова.

Наступний показ опери відбудеться вже у жовтні. Над цією виставою ми будемо продовжувати працювати. У нас є співаки, які ще не увійшли в цю виставу та дуже прагнуть. Це творчість, а вона ніколи не закінчується.

— Роль Фігаро — це вже моя третя нова робота після початку повномасштабного вторгнення, — продовжив Олександр Киреєв, заслужений артист України, виконавець головної ролі. — До цього був Кара-Босс у мюзиклі «Піноккія» (Київська опера) та Король в опері «Кіт у чоботях» (Національна опера України).

У концертно-сценічній версії «Весілля Фігаро» я співав партію Графа. Спершу планувалося, що так само буде й у новій постановці. Мабуть мені більше імпонує саме ексцентричний Граф, а Фігаро тут більш розсудливий. У Національній опері я співаю Фігаро у «Севільському цирульнику» Дж. Россіні, там він саме такий ексцентричний. А події у «Весіллі Фігаро» відбуваються приблизно через десять років після цього. За цей час мій герой став більш дорослий, розумний і, як мені здається, спокійніший. Отож, спочатку я був сконцентрований на ролі Графа. Але не знайшлося співака, який у режисерському баченні підійшов би на роль Фігаро. Тому запропонували мені. У наступних показах цю партію буде співати і молодий талановитий бас-баритон Володимир Щур.

До образу кожного героя підходжу так, як би я вчинив на його місці. Тому іноді виходить, наче граєш сам себе. Але так буває не завжди, бо не всі образи тобі такі близькі, над деякими треба працювати більше.

Брав участь у багатьох виставах, які поставив Віталій Пальчиков. Це «Школа року», «Viva la mamma (Нехай живе мама!), або Театральні порядки та безлад», «Травіата», «Піноккія», «Богема». Це режисер, який дозволяє тобі робити практично все, що ти хочеш, тільки б це не порушувало задуму, який придумав режисер. Якщо він хоче, щоб на сцені був безлад, то так і говорить: «Хлопці, робіть безлад, мені це потрібно». Ми це робимо, а він говорить: «Тут трішечки приберіть, а тут — залиште».

По суті на репетиції в нас був лише один місяць. Хоча на оперу Моцарта цього мабуть замало. Його опери насичені нюансами, особливо ігровими. А ігрові сцени переходять у вокал. Тут треба все ретельно проробляти. Але в цілому ми були готові.

На сьогодні «Весілля Фігаро» лише в Київській опері йде українською мовою, і це робить зміст зрозумілим для глядача. В деяких операх є арії, які не мають змістового навантаження, а в Моцарта кожне слово важливе. Я б сказав, що українською мовою співати навіть легше.

Згадую концертно-сценічну версію опери. Тоді оркестр сидів позаду виконавців, і ми все розігрували на авансцені на закритій оркестровій ямі. А тепер маємо повноцінне світло, повноцінні декорації (до речі, досить складні). Це — великий плюс. Це дає значно більше можливостей і викликає набагато більший інтерес у глядача.

Результатом роботи я в основному задоволений. Відпрацював обидві прем’єрні вистави, а це непросто. Зізнаюся, що втомлювалися. Думаю, що той результат, який ми видали, вийшов десь відсотків на 95.

Незабаром візьму участь у проєкті Національної оперети України «Шафранова троянда. Сарсуела». У Київській опері розпочинаємо працювати над оперою «Фальстаф» Дж. Верді. А ще з нетерпінням чекаю постановки опери «Конотопська відьма» на музику Олександра Родіна в Національній опері України.

— Образ Графині у новій постановці Віталія Пальчикова мені дуже імпонує, — продовжує розмову Катерина Ясенчук. — Розіна в цій виставі не є плаксивою, депресивною, як у деяких класичних постановках. Вона не опускає руки, вірить у краще, знаходить спосіб, як повернути кохання свого чоловіка.

Переконана, що в людині закладений абсолютно весь спектр емоцій. Тому, кого б ти не грав, ти все одно це береш з себе. Наче вибираєш з палітри кольорів те, що підходить тому чи іншому герою. Це наче одна з фарб, що є в твоїй власній скарбничці.

Нова постановка дуже ігрова. А я багато років займалася драматичним театром, викладала акторську майстерність. Дуже люблю драматичні вистави. Ще працюю в Національній опереті і мені близький жанр, де можна пограти і погратися. Опера «Весілля Фігаро» дозволяє це робити. Тут багато речитативів, які можна обігрувати і щоразу привносити щось нове. У нас не було суворих канонів, ми мали свободу для творчості. І надалі працюватиму над своїм образом, знаходитиму в ньому щось інше.

Як і Олександр Киреєв, вже зовсім скоро почну брати участь в роботі над постановками «Шафранова троянда. Сарсуела» та «Фальстаф».

Фото з сайту театру