У пошуках скарбів

Отож, Театр Лесі Українки разом з цілими родинами найвідчайдушніших глядачів відправляється на пошуки скарбів справжнім піратським кораблем! А все через юну Джим Гокінс, яка однієї темної ночі мала необачність відкрити двері таверни підозрілому постояльцю Біллу Боунсу… Старий моряк притягнув з собою не просто повну скриню моторошних таємниць, але й загін піратів, ласих до грошенят славнозвісного капітана Флінта.

Ця захоплива сімейна подорож не обходиться без авантюрних подвигів, чорного гумору, підступних нападів, підслуханих таємниць, погроз, викрадень, зрад, втеч, погонь, стрілянини й навіть мерців… Проте найцінніший скарб — пригоди, пережиті всією сім’єю, того варті!

Режисерка-постановниця вистави Ольга Гаврилюк у театральних колах відома, зокрема, як автор «недитячих дитячих вистав». Її хіти «Чарівник» та «Ой!.. Андерсен! Казки» люблять діти та обожнюють дорослі. Нарешті, батькам у глядацькій залі не доводиться нудьгувати в очікуванні завершення казки, адже постановниця щедро здобрює відомі тексти заманливими підтекстами для батьків. Поки діти слідкують за перипетіями сюжету, дорослі насолоджуються розкішним гумором, феєричними музичними номерами й блискучими акторськими знахідками. Новий проєкт режисерки ламає геть усі стереотипи, виходить за рамки будь-яких жанрів та вікових обмежень.

— Взятися за цю постановку мені запропонував директор-художній керівник нашого театру Кирило Кашліков, — розповідає Ольга Гаврилюк. — Ми бачили цю виставу в постановці Лондонського королівського театру. Вона справила на нас величезне враження. Подумали, якщо вже написана п’єса за романом Стівенсона, то чому б не зробити цікаву виставу для нашого глядача на цьому матеріалі. Театр купив франшизу і на певних умовах ми створили виставу за цією п’єсою.

Зізнаюся, я не розділяю людей за віковими категоріями. Іноді діти мають більш мудре, розумне сприйняття світу, ніж дорослі. Будь-який мистецький твір містить певні ідеї, змісти, що стосуються людини загалом, незалежно від віку, тим паче, коли йдеться про тексти класичні. «Острів скарбів» -захоплюючі пригоди дівчини на ім’я Джим Гокінс. Саме так, авторка п’єси, створеної за романом Стівенсона, взяла до уваги запит сучасного суспільства на рівність, гендерну зокрема, і вирішила, що тендітна дівчинка впоралася б з піратами аж ніяк не гірше за хлопця, і нам ця ідея сподобалася. Це історія про те, як головна героїня проходить свій життєвий шлях і набуває досвіду, про те, як дорослішає її душа, проходячи крізь надбання і втрати, захоплення і розчарування… Цей життєвий шлях у кожного свій, проте кожен з глядачів кожну мить продовжує його долати — і дитина, і батьки, — це робить виставу важливою і цікавою для різних поколінь. Окрім того, є різні рівні сприйняття. Згадайте класичні казки: усі вони засновані на біблійних сюжетах, і в той час, коли діти слідкують за яскравими подіями сюжету і мимоволі зчитують змісти, батьки сприймають це вже свідомо і бачать глибинні підтексти.

Проте, ми окреслили вікові обмеження для перегляду вистави. Адже «Острів скарбів» — не просто пригодницький роман, це справжнісінький трилер, де стається 13 смертей! Так, українців (зокрема українських дітей) сьогодні мало чим можна нажахати, проте ми й не збиралися. Наше завдання — не лякати. А показати, як пройти через свої страхи, здолати тригери — з гідністю, залишившись про цьому людиною — чуйною, люблячою, відкритою, і це знову ж таки — про шлях людини, про дорослішання душі…

Непросто було проводити репетиційний процес через декорації, які робили не в театрі. Це величезний корабель, який неможливо відтворити на репетиційних сценах. Отож під час цього процесу уявляли собі, яким він може бути на сцені.

Зараз театральне життя насичене, театр випускає багато прем’єр, в яких задіяна майже вся трупа. І зібрати 40 людей (у нас два акторських склади), щоб створити виставу теж було складно. Ми вийшли з відпустки у серпні ще до початку театрального сезону. На сцені з декораціями займалися тільки цією виставою. Вдячні очільнику нашого театру Кирилу Кашлікову, який зробив зелену дорогу для цієї постановки.

Для мене зустріч з акторами, яких вважаю митцями сцени, завжди цікава. Зокрема, мені дуже цікаво як виконавець бачить свого персонажа, як він відчуває матеріал. У цьому плані дуже довіряю акторам і в надзвичайному захваті, якщо вони пропонують якісь цікаві речі. Якщо ці пропозиції співпадають з задумом, то я майже завжди спрямовую їх у виставу.

Було багато пропозицій і цього разу. Матеріал дуже великий, безліч різноманітних сцен, яскраві персонажі. Чимало з того, що придумали актори увійшло до вистави. Навіть початок вистави придумала головна героїня. На одній з репетицій вона так зімпровізувала, що це увійшло до спектаклю.

Всі працювали дуже чесно, не хотіла б когось виділяти. Хіба що виконавиць у різних складах ролі головної героїні Ангеліну Текучеву та Мирославу Літвинську. Обидві працювали самовіддано. А для Мирослави це ще був і дебют на великій сцені. Це було для неї дуже відповідально. Вся історія розповідається її героїнею, матеріал надзвичайно складний. Мені здається, що вони розповідають цю історію дуже щиро, обидві переконливі у цій ролі.

Христина Корабельникова (костюми) — дуже досвідчена і талановита художниця. Вже не вперше працювала з нею. Вона дуже глибоко заглибилася в англійську культуру та історію. Так створила костюми, що кожен навіть у маленьких деталях відображає характер героя. Поєднала історичний та сучасний костюми. Думаю, що в неї вийшло яскраво і досить стильно.

Музика для цієї вистави була спеціально написана Марією Гаврилюк. Також вона авторка музики і текстів до всіх пісень. Музика тут існує як живий організм. Музиканти сидять на сцені і відображають звуки та шумові ефекти.

Була пророблена вся тематична музика. Тобто всі теми всіх героїв, всіх подій. Задоволена музикою, тим настроєм, який вона дає, яку атмосферу створює. Вона мені дуже близька, дуже театральна. Вважаю, що була створена талановито.

Велика значення має і пластика хореографа Олексія Буська. Олексій не просто прекрасний танцюрист і хореограф. Він надзвичайно тонко відчуває театр. Дуже чутливий до матеріалу, багато підказував під час роботи над виставою.

У мене були справжні соратники. А таке в театрі трапляється не часто. Художник-сценограф, художник по костюмах, хореограф, композитор — ми були справжньою командою соратників. Ми підтримували одне одного, створювали загальний образ вистави, наш всесвіт. Від цього процесу я отримала справжнє задоволення.

Робота над виставою не закінчується ніколи, поки йде сама вистава. Задоволена, що наш корабель знайшов свій курс, підняв вітрила і поплив. Сподіваюся в далекому плаванні, в якому буде багато пригод, ми знайдемо нових друзів. Думаю, що ця подорож буде яскравою і неперевершеною.

У виставу було вкладено багато енергії, сил, часу, нашої уваги, серця та любові. Хотілося, аби вона жила довго. І мені здається, що сьогодні ця вистава потрібна нашим глядачам і загалом, для нашої театральної культури.

— Згідно з умовами франшизи ми не мали права викинути бодай який епізод, — продовжує розмову сценограф Юрій Ларіонов, — скажімо — сцену на мостику, чи в капітанській каюті, і, логічно, все це мало взаємодіяти між собою, як на справжньому кораблі, а не з’являтися на сцені по черзі. Тому зупинилися на так званій симультанній декорації — при такому способі організації сценічного простору усі місця дії вибудовані на сцені з самого початку вистави. Я вигадав кістяк корабля, що обертається і таким чином «переносить» глядачів у ту чи іншу локацію. Спочатку декорація стоїть до нас кормою — і це таверна «Адмірал Бенбоу», потім прибирається кілька деталей, і виявляється, що ми вже у Брістолі на причалі. Кілька сцен по тому конструкція розвертається знов, поєднується з носовою частиною і стає справжнім кораблем «Еспаньйола», на якому герої вирушають у велике плавання. Тим часом поворотне коло сцени розвертається до нас стороною з велетенськими кам’яними брилами, і стає островом скарбів… Каміння одразу на сцені, і ми задумували, що це має виглядати, як старий розбитий корабель, і ось пружина дії закручується, і все оживає — починаються пригоди! Ніс корабля нависає над партером, і це дає глядачеві відчути масштаб судна, його велич, фактуру… Адже коли просто над тобою — носова щогла, ти можеш простягнути руку і помацати її, падає славнозвісна «четверта стіна» сцени, і події відбуваються вже не десь там, за рампою, а просто перед твоїми очима, і ти вже не глядач, а справжнісінький пірат! Природно, такий масштаб вимагає надзусиль від вантажників декорацій. Наш корабель, як велетенське лего, збирають впродовж 10−12 годин двадцятеро дужих чоловіків. І виглядає це, повірте, як будівництво справжнього корабля на справжній корабельні…

А ось що розповіла Мирослава Літвинська, виконавиця ролі Джима Гокінса:

«Ця роль мені близька тому, що в ні й постійний азарт, постійно щось нове, якісь пригоди, які завжди невчасно. Знаходила багато спільного зі своїм персонажем. Це моя споріднена душа. У роботі над образом допомогли фільми, серіали: «Пірати Карибського моря», «Планета скарбів». Вперше побачила їх у дитинстві, а зараз знову переглядала і надихалася.

Найскладнішим для мене був вихід на основну сцену Театру Лесі Українки. Це був мій дебют.

Репетиції відбувалися у репетиційній залі, у нас не було справжнього корабля. З нетерпінням чекали коли вийдемо на роботу в серпні і побачимо його. Це дійсно ніби справжній корабель. Потім з’явилися костюми, вони обживалися. Це був процес, в якому ми жили. Переконана, що класика вічна, а порушені в ній теми будуть актуальні завжди".

У публікації використані матеріали, надані пре-службою Театру Лесі Українки. Фото з сайту театру.