Збереження пам’яті

«Арт-пантеон» походить від «арт"-мистецтво і «арт"-артилерії, адже культура також є нашою зброєю. Цей проєкт Центру Курбаса об’єднує створення, видання, популяризацію, театральні, або екранні втілення текстів про видатних митців України. Невипадково він виник у час лютої війни, коли руйнуються театри і музеї, а діячі культури гинуть на фронті і від обстрілів, живуть у небезпеці, чи стають біженцями. Адже і в минулому долі українських митців часто були драматичними у постійній боротьбі з імперіями за свою свободу та ідентичність. Протидія нищенню — збереження пам’яті. А драма, театр і кіно оживляють і актуалізують, вводять героїв минулого у сучасне й майбутнє. Антологія «Арт-пантеон» презентує сучасний погляд на митців, як добре відомих, так і тих, чиї імена були забуті. Це художники і літератори, співаки і музиканти, діячі театру і кіно, такі як: Соломія Крушельницька, Леся Українка, Лесь Курбас, Олександр Мурашко, Володимир Івасюк та інші. Важливо, що в антології є п’єси про українців, які були вимушені творити в еміграції, як-от Олена Теліга, або Квітка Цісик, а також митців на межі культур різних національностей: Шолом-Алейхем, Сіді Таль, Альберто Ерделі та інші. У проєкті зібрано тексти авторів, які знані не лише в Україні, а й закордоном. Це Анна Багряна, Олександр Вітер, Олександр Гаврош, Інна Гончарова, Ігор і Любов Липовські, Марина Каранда, Оксана Танюк, Ігор Юзюк.

Ось що розповіли люди, які безпосередньо причетні до створення проєкту:

Неда Неждана, авторка, модератор, упорядниця:

«Сьогодні у нас дуже цікава подія — презентація проєкту, який називається «Арт-пантеон». Це вже наш 13-й проєкт від початку російсько-української війни від 2014 року, все це антології сучасної української драматургії. Перша з цієї серії «Таїна буття» також була пов’язана з біографічною драмою. Зараз починаємо новий цикл, розширюємо формат. Були написані нові п’єси, і не тільки про українців, а й про представників інших національностей і про тих, хто емігрував. Цього разу більше сфокусувалися на митцях, а раніше у нас була більш широка біографічна драма.

У цьому проєкті є п’єси про художників, літераторів, артистів, музикантів, кінематографістів. Сьогодні нас намагаються не тільки знищити фізично, а й знищити нашу пам'ять. І наша зброя — це повернення цієї пам’яті.

В антології представлено дванадцять п’єс, одинадцять авторів. Розділ «Слово — зброя» про літераторів, «Палітра долі» про художників, «За межею часів» — перетин різних мистецтв, «Пісня лине» — дві п’єси про митців, пов’язаних із «Червоною рутою», «Заквітчані Оскаром» — про людей, які отримали Оскар.

Поки що це віртуальна антологія. Але кожен наш проєкт починається саме з електронної, віртуальної антології, а потім перетворюється на друковану і мандрує Україною та по світу. Можемо вже зібрати величезну кількість вистав у різних театрах по містах нашої країни і закордоном, які були поставлені за п’єсами наших книг.

В цій антології представлена моя перша п’єса, яка була поставлена на сцені «І все-таки я тебе зраджу». Вона про культову людину, яка мені особливо близька, Лесю Українку. І близька саме її поезія та драматургія. Першу виставу за п’єсою поставив Олександр Мірошниченко у Київському Камерному театрі. Згодом її втілили у Львівському театрі Лесі Українки, а в Луганському українському театрі її ставили двічі, вдруге у Сєверодонецьку. Це історія про Лесю Українку через театральну призму. А ще розповідь про три її кохання з Нестором Гамбарашвілі, Сергієм Мержинським, Климентом Квіткою.

Друга п’єса «Сіді Таль. Танго над прірвою», яку я написала у 2021 році. Коли після початку повномасштабного вторгнення потрапила до Чернівців, то жила у будинку на перехресті вулиць Лесі Українки та Сіді Таль. Цікава доля цієї артистки: вона була між трьома культурами — українською, єврейською та румунською. Хотіла разом із чоловіком — антрепренером Пінхасом Фаліком -займатися театром і естрадою, але обоє вони опинилися під загрозою спершу румунських фашистів, потім — німецьких, а після закінчення війни почалися сталінські репресії проти євреїв. Усі єврейські театри в СРСР були закриті, лишився лише один маленький театр на трьох акторів при філармонії у Чернівцях. Серед них була і Сіді Таль. У неї була можливість емігрувати, але вона залишилася у рідному місті, де продовжувала творити. Цю виставу поставили у Чернівецькому обласному театрі імені Ольги Кобилянської на початку повномасштабного вторгнення.

У розділі «За межею часів» є віртуальна, вигадана історія «Лесь Курбас і Пауль Клеє. Репетиція майбутнього». Це п’єса Оксани Танюк. Була версія постановки у Паперовому театрі, де використано мистецтво на межі живопису і театру.

У розділі «Заквітчані Оскаром» драматурги Ігор і Любов Липовські розповідають про Квітку Цісик, дочку українських емігрантів, яка не знала України, але любила її. Коли дізналася, що їй залишилося жити лише три місяці, вирішила присвятити цей час, аби записати диск українських пісень. Після цього доля подарувала їй ще сім років, і вона народила сина. Оскаром була відзначена пісня, яку співала Квітка Цісик.

Варварі Каринській присвячена п’єса Інни Гончарової, яка йде у театрі «Маскам Рад». Це розповідь про жінку з Харкова, яка емігрувала до США, була знаменитою модельєркою, художницею Голлівуду. Саме за костюми вона отримала «Оскар».

Олег Миколайчук, автор, модератор, упорядник:

«Перший розділ антології присвячений театру і відкривається моєю п’єсою «Троянда біла — троянда червона». Тут чотири сюжетні лінії. Перша і найголовніша — стосунки між Миколою Садовським та Марією Заньковецькою. Друга — як створювався Театр Корифеїв. Третя — люди, дотичні до цього театру. Тут іде мова про художника Іллю Рєпіна та генерала Драгомирова, з якого художник писав головного персонажа кошового у своїй найвідомішій картині «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Четверта — Арлекіни, він і вона, червоний і біла. Ця п’єса зацікавила студентський театр «Борисфен» при Київському університеті імені Бориса Грінченка. Роль Марії Заньковецької зіграла Андріана Мисишин, вона ж і режисерка. Першу виставу грали на сцені Центру Леся Курбаса. Не думав, що студенти зможуть її так зробити. За цими людьми майбутнє.

Автор п’єси «Панна, що возить фортепіано на возі» Ігор Юзюк — прекрасний драматург. Це людина, яка постійно працює над собою. Чим далі його п’єси стають цікавішими, сильнішими та більш неочікуваними. В антології є його моноп’єса про Соломію Крушельницьку. За основу було взято нерозділене кохання між Соломією Крушельницькою та Василем Стефаником. Два театри з Коломиї — Франко-Театр і «Соломія» поставили цю п’єсу. У цих постановках зовсім різне бачення цього матеріалу.

Анна Багряна написала п’єсу «Сум і пристрасть» про Олену Телігу. Головні персонажі тут дійсно Сум і Пристрасть, а не сама Олена Теліга. Вони її підштовхують до тих чи інших вчинків. На жаль ця п’єса ще не поставлена.

Чернігівщина дарує нам цікавих драматургів. Серед них Марина Каранда з п’єсою «Маузер та маки» про київського художника Олександра Мурашка, який загинув від рук червоного окупанта у 1920 році. Цікаво, що Мурашко і Леонтович жили на одній вулиці, були сусідами і насправді часто зустрічалися. Найвідоміша картина Мурашка «Похорон кошового». Цікаво, що кожен розділ п’єси авторка присвятила якійсь його картині. Він планував написати картину «Похорон Шевченка» та, на жаль, йому не дали цього зробити. Авторка втілила цю п’єсу зі студентами в Чернігові. Хотілося, щоб вистави про цього художника з’явилися і в професійних театрах в інших містах України. А хороша п’єса вже є.

«Одна трембіта на двох» — п’єса про дружбу між двома земляками Володимиром Івасюком та Іваном Миколайчуком. Вони мешкали не так далеко один від одного — 8−10 кілометрів. Обидва ніби стрілами пробили собі шлях до вершин олімпу. Будемо сподіватися, що прийде час, коли театри зацікавляться цією п’єсою".

Олександр Вітер, автор:

«В антології у розділі „За межею часів“ вміщено мою п’єсу „Неймовірний сінематограф, або Діти Болівара“. Вона починалася як чиста фантазія. П’єса про двох великих людей, яких народила українська земля, це Леся Українка та Шолом-Алейхем. Ми сприймаємо їх як паралельні світи, а вони бували в одних компаніях, ходили по одних вулицях. Ці люди могли пересікатися, наприклад, в одній кав’ярні. Це фантастична історія про те, як Шолом-Алейхем і Леся Українка вирішили на початку ХХ століття знімати кіно. Намагався закласти у п’єсі важливі речі про ту епоху. На жаль, театри поки ще не наважилися на постановку цього експериментального твору».

У програмі вечора також було представлено кілька фільмів різних жанрів та стилів від студентів Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, майстерня Василя Вітра. Молоді режисери розповіли про те, як створювалися ці стрічки.

Фільм «Симон» (режисерка Анастасія Філімонюк) — це історія Василя Симоненка, який писав про прості, але важливі речі — свободу, кохання та Україну, не боячись говорити правду в часи, коли це було небезпечно.

Стрічка «Блудний син» (режисерка Віта Стойкова) висвітлює історію стосунків відомого українського балетмейстера Сержа Лифаря та його сім'ї. Вимушений емігрант у Парижі, він постійно поривається повернутися до рідного Києва, але щоразу у внутрішній боротьбі переважає бажання творити і здобути визнання на великій сцені…

Картина «Свята Софія» (режисерка Марія Хомутіна) розповідає, що початок ХХ століття ознаменувався визначними та драматичними подіями, які змінили усю Європу. Перша світова війна, принісши багато горя і страждань, народила чимало загартованих особистостей. Головна героїня, незважаючи на дискримінацію щодо жінок, стає однією з найвідоміших лікарок тодішньої Австро-Угорщини.

Фільм «Мам» (режисерка Василіса Безпалько) заснований на реальній історії, про українську жінку Олександру Шулежко, яка під час Другої світової війни створила сиротинець та врятувала від смерті та голоду 102 дітей (25 із них євреї). Вона є праведницею народів світу — звання, що надається людям, які ризикуючи власним життя, рятували євреїв під час війни.

А стрічка «Вишня» (режисерка Софія Василенко) розповідає про видатного українського гумориста. Остап був ще молодою людиною, коли його твори змушували людей реготати на всю Україну. Одного дня його гучний талант почав заважати Радянській владі…

Після перегляду фільмів відбулося обговорення картин. У присутніх було чимало запитань до молодих кінематографістів. Модератором виступив викладач КНУТКІТ імені І. Карпенка-Карого, режисер Маркіян Мірошниченко, який також запросив 18 і 19 жовтня на прем’єру вистави «Антігона» Жана Ануя за участі студентів цього курсу вже в ролях акторів теж у Центрі Леся Курбаса. А у фіналі виступив з аналізом фільмів знаний кінокритик Сергій Тримбач.

У публікації використано матеріали, надані Національним центром театрального мистецтва імені Леся Курбаса.