Сучасний погляд на стару казку

Не виключено, що люди не самі у Всесвіті, є в ньому як друзі, що прагнуть допомогти людям, так і вороги, що мають зовсім інші плани, -вважають творці вистави. Подарували друзі Діду і Бабі, що мріяли про синочка, чудову дитину — Івасика-Телесика. Але й ворогам Івасик виявився дуже потрібним, адже в ньому зосереджено силу Всесвіту…

— У нас є дві версії цієї вистави, одна театру, а друга — студентів Національного університету театру кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, які здобувають спеціальність актора-лялькаря, — розповідає режисер-постановник, заслужений діяч мистецтв України Руслан Неупокоєв. — Спершу задумував виставу саме як студентську роботу. Однією з причин такого вибору стало те, що у п’єсі багато персонажів, а в мене на курсі дванадцять студентів. Мали можливість всіх їх задіяти. До того ж було бажання поставити саме українську класику. А потім вирішили зробити і спільний проєкт з театром.

Під час роботи над постановкою стали аналізувати сенси, які закладені у цій п’єсі. А з повномасштабним вторгненням сучасні сенси наклалися на класику Олександра Олеся. Хто має право жити на цій землі — люди чи рептилоїди. І тут ми можемо провести паралелі, хто сьогодні люди, а хто ті самі рептилоїди. Звичайно, у виставі про це не говориться прямим текстом, але до думок спонукає.

Як я вже сказав, у нас було два репетиційних процеси — з театром і зі студентами. Але зі студентами теж репетирували в театрі, оскільки тут знаходиться матеріальна частина. Фактично це дві вистави з абсолютно різною хореографією. Приділяли їй особливу увагу. Зі студентами-лялькарями працювали студенти кафедри пластичного виховання, що навчаються за програмою «Режисура балету», викладачі Іван Заєць та Юлія Денисова, художній керівник курсу — Ксенія Іваненко, а в театральній версії — хореограф-постановник Світлана Карлицька. Тут багато трюків. А ще вокал. Танцювати і співати одночасно складно, але актори театру ляльок вміють це робити. І це не перша наша вистава, де ми робимо трюки, танцюємо і співаємо одночасно.

Також вже не вперше працюємо у творчому тандемі з головною художницею театру Вірою Задорожньою, яка є художницею-постановницею цієї вистави. До цього у нас були спільні роботи «Мюнхаузен» (гран-прі на фестивалях у Польщі та Казахстані), «Лікар Айболить» та «Був собі пес» (відзначена за кращий акторський ансамбль та кращі костюми на фестивалі в Ужгороді, який проходив онлайн). Тобто це вже четверта вистава у цьому театрі, а ще разом створювали спектаклі у Чернівцях, Львові, Хмельницькому та Одесі. Віра Миколаївна дуже добре відчуває колір, завжди має прогресивні ідеї. Мені з неї комфортно працювати, завжди знаходимо спільну мову. Хоча, звісно, у процесі робити виникають і дискусії.

Як і для кожної вистави для цієї ми створили оригінальне сценографічне рішення. У нас тут певний сценографічний експеримент — динамічний планшет, по якому ходять ляльки. З динамічним планшетом працювати дуже непросто, ми його у деяких моментах трансформували з планшету у ширму. Також об'єднали планшету ляльку із лялькою системи «мапет». Тому у нашої планшетної ляльки з’являється міміка на обличчі.

Також спеціально для кожної вистави пишемо оригінальну музику. Працюємо у тандемі з композитором Євгеном Столяром. Наша творча співпраця триває давно, ще з того часу, коли я працював у Чернівцях. Наші спільні вистави у цьому театрі «Мюнхаузен», «Захмарна леді» (гран-прі на фестивалі в Ужгороді та приз дитячого журі, також перемога в номінації за найкращу виставу для дітей молодшого шкільного віку та режисерську роботу Всеукраїнського фестивалю «Прем'єри сезону», що проводить Український центр Світової спілки діячів мистецтва театру ляльок ГО УНІМА- Україна) та «Був собі пес». Це сучасна музика, як на мене дуже якісна.

Ідею з чорними чоловічками використав ще у виставі «Був собі пес». Люди в чорному водять планшетних ляльок. Це ідея з чорного кабінету. Є таке поняття в театрі ляльок, видно лише ляльок і не видно людей. У виставі «Був собі пес» вони в зірочках, а тут це інопланетяни, в яких у спеціальному освітленні світяться контури. Якщо у театральній версії «Івасика-Телесика» вони чорні, то в студентській синього кольору. Вважаю такий прийом цікавим і хотів би ще експериментувати в цьому напрямку.

Дар’я Григор’єва (виконавиця ролі Відьми), Альбіна Гальчинська (Оленка, дочка Відьми) та Євген Сіматов (Коваль і Домовик) грають і в студентській, і в театральній версії. Ріта Баранова (Баба) провідна артистка театру, теж моя учениця, тільки з попереднього випуску. Сергій Гамзенко, який грав Діда, зараз на фронті і нещодавно у цій ролі дебютував Данило Трофименко. Він також грав у студентській виставі, але іншого персонажа. Вважаю цей дебют вдалим. Влад Франчук (Куций і Водяний) учень з мого курсу в Естрадно-цирковій академії. Ілля Самошост (Куций, Лісовик) випускник Університету Карпенка-Карого вважаю його теж своїм учнем, бо я в нього викладав. Також випускниця нашого університету, а нині провідна акторка театру Юлія Олексієнко, яка грає Івасика-Телесика, дуже люблю працювати з цією актрисою та беру в свої роботи. Все ця для мене близька і рідна компанія.

Сьогодні кафедра мистецтва театру ляльок дуже тісно переплітається з Театром ляльок на лівому березі Дніпра. Деякі роботи йдуть паралельно. Театр любить нашу кафедру, а випускники люблять цей театр і радо йдуть сюди працювати. Тут випускники почувають себе комфортно і дирекція театру намагається також створити комфортними умови роботи, до прикладу нещодавно зробили ремонт глядацької зали, а перед тим відкрили малу сцену для глядача, що в приміщенні неподалік станції метро «Лівобережна». Думаю, що театр буде й далі розвиватися і сюди приходитимуть нові глядачі.

Я б у виставі трохи підредагував світло, а до акторських робіт принципових зауважень немає. Задоволений роботою цього театру і вважаю його одним з кращих театрів ляльок України!

Якщо мене ще заросять щось поставити у театрі, то я маю що запропонувати. Колись з Вірою Задорожньою у нас була вистава «Лілея» за Лесею Українкою, зараз ми працюємо над новою, як на мене, дуже цікавою і несподіваною версією.

Наразі хочу зосередитися на своєму новому першому курсі, який набрали в університеті. Нещодавно ми на кафедрі відкрили черговий сезон навчального театру. Більша частина мого творчого життя проходить в саме університеті. А результат робити в цьому навчальному закладі дуже близький до конкретної роботи в театрі.

Фото Юлії Олексієнко.