Пісенна сповідь капелян

Третього листопада 1918 року у київському театрі Бергоньє (нині Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки) відбувся перший концерт кобзарського хору. Саме так спочатку називалася капела бандуристів. Було в ній семеро артистів, які прийшли за покликом серця і душі. Які були полум’яними патріотами і поклали своє життя на вівтар кобзарства. Відтоді ці риси генетично увійшли до всіх наступних і хочеться вірити й до прийдешніх поколінь капели.

Історія капели, немов ціла вічність, що пролягла від струни до струни. На цьому тернистому шляху були Українська визвольна революція 1918−22 років, епоха січових стрільців і 30-ті роки минулого століття під чорним крилом репресій, які торкнулися кобзарства.

Згадуючи ті далекі роки діяльності капели її засновник і перший керівник Василь Ємець сказав: «Сміливо можу твердити, що ми не дарма жили на світі. Наша гра на бандурі і спів збуджували сліпих, повертали сили знесиленим, повертали мужність зневіреним. Наші концерти на фронтах супроводжувалися бойовим піднесення». Ці слова немов у дзеркалі часу відтворюють сьогодення Капели бандуристів.

Програма концерту мала назву «Козацька сповідь». Мовою змісту пісні, голосом бандури, звитяжною козацькою енергетикою капеляни розповідали про красу і вічність України. Як говорив великий Кобзар «І нема тому почину, і краю немає». Розпочали концерт твором Кирила Стеценка на слова Тараса Шевченка «Гей, літа орел».

Лине час, репертуар колективу збагачується хоровими творами українських композиторів-класиків, фундаторів хорового академічного вітчизняного виконавства. Цього вечора прозвучала українська народна пісня в обробці Миколи Леонтовича «Гаю, гаю, зелен розмаю».

Український народ — народ-будівник, народ воїн, що б’ється як лев за свою волю. Саме таку тематику розкривають композиції Степана Малюти «Гей, степами» та Олександра Тищенка на вірші Степана Галябарди «Козацька сповідь».

У різні часи багато імен солістів Капели бандуристів були під забороною. Вивчаючи історію капели Ярослав Чорногуз знайшов багато цікавих фактів. У 1935 році до капели прийшов випускник Київського музично-драматичного інституту Миколи Лисенка Григорій Китастий. Після початку Другої світової війни він збирає артистів капели, які залишилися в Україні і вони починають концертну діяльність в окупації. 1942 року артистів вивозять до Німеччини. Від жахливих німецьких концтраборів їх тоді врятував гетьман України і козацького війська Павло Скоропадський. До останніх років життя Китастий працював з капелою. Помер у 80-ті роки в США, де й був похований. На світлу згадку про митця було виконано композицію його авторства «Пісня про Юрка Тютюнника».

Капела бандуристів береже не тільки народно-пісенний спадок, а її артисти відроджують та продовжують традиції гри на старосвітській бандурі. Для київської публіки прозвучали «Мелодії до танцю» Гната Гончаренка, у виконанні Сергія Захарця.

Ліна Костенко сказала, що український народ незвичайна нація, бо має багато таких традицій, яких не мають інші слов’янські народи. Свої почуття він втілює в музиці. Варто згадати старовинну картину про козака Мамая. Доки його шабля висить під дубом, козак грає на бандурі. Це відпочинок, та снага, якої він набирається до наступних битв — «Грай музика грай, щоб світ дивувався». Цього вечора справжнім сюрпризом стало виконання інструментального номеру «Косарі», авторства Георгія Черненка, що вкотре доводить багатогранність творчих вмінь артистів капелі, та креативність і музичну нестандартність українців.

Продовжила концерт «Гуцульська фантазія» Анатолія Дубини. Після цього пролунали попурі на теми музичних хітів 50-х — 60-х років минулого століття «Мелодії кохання».

Оркестрова група капели грала «Мелодії кохання». Це «Чорнобривці», «Гуцулка Ксеня», «Червона рута», «Водограй». Ці пісні вже є легендарними, а колись вони звучали з радіоточок, були хітами естради, платівки з якими миттєво розкуповували.

В історії Капели бандуристів є чимало сторінок співпраці з відомими співачками — Діаною Петриненко, Марією Стеф’юк, Ніною Матвієнко, Сусанною Чахоян, Валентиною Іваненко. Кожна з них залишила свій особливий творчий відбиток в історії капели. Українську народну пісню «Ой, ходить сон…» в обробці Бориса Лятошинського цього вечора подарувала заслужена артистка України Ольга Засадна.

Музична Шевченкіана сьогодні продовжує розвиватись у піснях сучасних авторів. Однією з таких пісень є «Сирота», на музику заслуженого артиста України Олександра Тищенка, яку виконав сам автор.

Цього року українська музична спільнота відзначає ювілей видатної сучасної композиторки Лесі Дичко, діяльності якої активно пов'язана з Капелою бандуристів. Для капели композиторка створила прекрасні твори, що вже стали класикою. Вшановуючи ювілярку, в якості музичного привітання було виконано «Пісню про пісню» її авторства.

Пісні капели благословляють на майбутнє життя. Серед таких пісень «Їхав козак за Дунай» Семена Климовського. Гарного настрою слухачам надали «Коломийки». Останнім номером програми стала пісня Олександра Тищенка «Браття-українці». А на біс капеляни разом з усіма присутніми в залі заспівали уславлену «Червону калину».

— Ми започаткували дуже гарну традицію, називати одним з творів, що звучатиме в концерті, концертну програму, — розповів після закінчення концерту Генеральний директор-художній керівник Національної заслуженої капели бандуристів України, народний артист України Юрій Курач. — Зазвичай це нова пісня, яку ще мало хто чув, або вона тільки увійшла до нашого репертуару. Цього разу назву концерту визначила пісня «Козацька сповідь», на музику Олександра Тищенка і слова Степана Галябарди.

У програмі концерту були не тільки історичні та патріотичні пісні. Були лірика й гумор. Ми складаємо програму наших концертів так, щоб комплексно та органічно представити всю репертуарну ретроспективу. Як ніколи, через складну ситуацію в Україні, ми прагнемо донести ту головну істину нашої культурної унікальності, яку ми сьогодні у війні виборюємо. Наші концерти є виконанням нашого громадянського обв'язку — популяризувати вітчизняне мистецтво, здійснювати просвітницьку діяльність і піднімати дух гордості та гідності за те, що ми українці з такими традиціями та звичаями.

Загалом за загальноприйнятими нормами має бути два відділення концерту приблизно по сорок хвилин, а ми виступали без антракту півтори години. Це не просто. Ми виступаємо на різних концертних майданчиках. Принагідно хотів би зазначити, що більш ніж тридцять років незалежності України, а у Києві так і не збудували сучасного концертного залу для академічної музики. Але мене більше цікавить публіка і рівень та результат виконання. Вважаю, що вийшло непогано.

-- Чи були крім «Козацької сповіді» ще прем’єри?

-- «Пісню про пісню» присвятили ювілею Лесі Дичко, віддали данину відомій композиторці. Загалом переважно виконували твори, яким люди завжди раді, знають їх та хочуть чути у нашому виконанні. Такими піснями-хітами є «Не стій вербо», «Їхав козак за Дунай». Перший номери «Гей, літа орел» на музику Кирила Стеценка та вірші Тараса Шевченка є теж безперечно хітом, деякі навіть вважають цей твір народною піснею, хоча це не так. Загалом програма будувалася по драматизму і мелодизму. Було непросто і дуже важливо за такий короткий концертний час показати багато нашого матеріалу, що ми вміємо. Хотілося, щоб публіка знайшла своє та отримала насолоду від різноманіття творів.

Цьогоріч ми запросили до участі в концерті заслужену артистку України, солістку капели «Думка» Ольгу Засадну (сопрано). Вона змогла прекрасно передати красу жартівливої української народної пісні «Очеретом качки гнала». Надзвичайно професійно заспівала складний для виконання твір «Ой, ходить сон.» в обробці Бориса Лятошинського.

А ще нашим гостем був заслужений артист України Олександр Тищенко. Крім загаданої пісні «Козацька сповідь» прозвучали його твори «Сирота» та «Браття українці». До речі, пісню «Сирота» на слова Тараса Шевченка Олександр Тищенко виконував на першому фестивалі «Червона рута», який став для молодого виконавця знаковим.

Інші солісти з нашого колективу, е заслужений артист України Олексій Савчук (тенор), Дмитрій Годенюк (бас), Максим Воловоденко (бас), Олексій Колюх (тенор), Тарас Мазур (баритон), Ярослав Великий (тенор), Денис Кузін (тенор), Максим Мельник (тенор), Сергій Захарець (старосвітська бандура), а також тріо косарів у складі: Віталій Чернишук, Микита Кондренко та Дмитрій Годенюк.

--Напевно не випадково Ви запросили вести концерт Світлану Корецьку?

-- Вона завжди радо відгукується на наші запрошення, коли має на це можливість та час. З нею разом вже одинадцять років співпрацюємо тільки у Капелі бандуристів, а до цього у мене були спільні з нею проєкти з Чоловічою капелою імені Левка Ревуцького. Це надзвичайно витончена та інтелігентна творча особистість, ерудована конферансьє з великим досвідом. Ми зустрічаємося приблизно за тиждень до концерту, обговорюємо програму та всі деталі. Відшукуємо разом різні цікаві факти, намагаємося зробити так, щоб слухачам було цікаво.

-- Мабуть вже не вперше обрали для свого концерту Велику залу імені Василя Сліпака?

-- Я вже майже тридцять років викладаю у Національній музичній академії України. Серед моїх викладачів був колишній ректор, тоді ще консерваторії Олег Тимошенко. Він запросив мене сюди на викладацьку роботу. Головна режисерка Оперної студії Лариса Ліванова — моя випускниця. У них насичений графік, але нам пішли на зустріч, та допомогли організувати проведення сьогоднішнього концерту. Публіці на концерті було комфортно, добре чути. Прекрасна атмосфера, центр міста. На жаль з Національною філармонією України зараз такої співпраці немає. Вона нами не зацікавлена.

-- Очевидно не вперше виконуєте під час концертів «Червону калину»?

-- Останні два роки закінчуємо нею майже всі наші концерти в Україні і за кордоном. Запропонував її співати разом з залом. У людей залишаються приємні спогади. Відчувається патріотична і музична єдність між виконавцями та публікою. Цю пісню всі знають. Вона сьогодні актуальна, вона об’єднує.

-- До початку повномасштабного вторгнення більшість колективів співали «ворожі кайдани» або «турецькі кайдани», а коли Ваш колектив став співати саме слова «московські кайдани».

-- Це слова оригіналу. Як тільки взяли цю пісню до репертуару, так і співаємо оригінальний текст.

-- Яким було повернення колективу до творчості після початку повномасштабної війни?

-- Ми не припиняли нашої творчої діяльності. Нам запропонували їхати за кордон. Виступати перед людьми, які виїхали з України і там нас чекають. За цей час у нас було одинадцять закордонних поїздок. Держава не дає на це ні копійки, та ми й не просимо ні на транспорт, ні на проживання. Їздимо за свої гроші. І за цей час жоден з наших артистів не залишився за кордоном.

Єдине, після кожного концерту звертаємося до слухачів з проханням підтримати наших артистів, які зараз на фронті та задонатити. Ми завжди підтримуємо наших хлопців, та купуємо їм те, чого вони потребують. Збирали кошти і під час сьогоднішнього концерту.

І де б ми не виступали, в Україні чи за кордоном, завжди робимо нову програму. Така робота потребує часу, який у нас обмежений. Уявіть собі, під час останніх гастролей за 33 дні дали 29 концертів. Побували у Польщі, Франції, Іспанії, Португалії, Словенії. Проїхали 12 тисяч кілометрів.

-- На концерти переважно приходять українці?

-- Звісно, вони приходять, а як же. Проте переважну більшість складає місцеве населення. Європейці мають високу культуру і цікавляться такими речами. Інколи одні й ті ж люди приходять на два концерти, слідкуючи за нами різними містами. А українці приходять на концерти аби підтримати нас, згадати Україну, поспівати.

Ще одна особливість наших гастролей, то обов'язково готуємо музичний подарунок — коли їдемо в Польщу, то готуємо пісню польською мовою, у Францію — французькою, в Іспанію веземо іспанську пісню. Люди цього не чекають і виходить приємний сюрприз.

-- А Україною гастролюєте?

-- Нещодавно були на Західній Україні, виступали разом з Анатолієм Паламаренком. Загалом такі гастролі зараз проводити непросто. У великі міста, в яких ми виступали раніше, сьогодні такий великий колектив не пускають. Вся ця робота ведеться на особистих контактах. Держава цим не займається, бо не на часі.

-- Можете розповісти про Ваших артистів, які зараз на передовій?

-- Олексій Соколовський, заслужений артист України, лейтенант. В капелі грав на бас-бандурі, на контрабасі, учасник оркестрової групи, де грав на тромбоні. Він професійний тромбоніст (закінчив по класу тромбону Криворізьке музичне училище). Брав участь у звільнені Херсонської області.

Володимир Трибель, заслужений артист України. Перша бандура в капелі, соліст-вокаліст, бас. Пішов добровольцем. Дуже довгий час перебував на службі у Харківській області.

Старший лейтенант Слободян Олег. Перша бандура, розкішний бас-октавіст. Був мобілізований у лютому 2023 року. Зараз на службі на Херсонському напрямку. Екс-учасник гурту «Тінь сонця».

Козьменко Тарас. Пішов добровольцем. Перша його спеціальність зварювальник. Має золоті руки. Проходить службу у місті Яворів, на Львівщині, де займається ремонтом техніки різного виду. Також це прекрасний соліст капели (тенор) і професійний бандурист.

Нечаєв Георгій. Пішов добровольцем. Досить довгий час працював на Куп'янському напрямку. В капелі грав на кобзі, лірико-драматичний тенор. Харизматичний та різнобічно розвинений артист, який окрім капели є актором сучасного театру VERITAS центру Леся Курбаса.

Дмитро Романчук. Був мобілізований у березні 2023 року. В капелі Друга бандура, баритон. Відповідальний та дуже активний учасник нашого колективу. Зараз, перебуваючи на проходженні служби, активно дає концерти та популяризує бандурне та кобзарське мистецтво.

Бойченко Андрій. В капелі виконував партії другої бандури, баритон. Це чесна і справедлива людина та дуже трудолюбивий. Був помічником звукорежисера в капелі. Гарно тямить в техніці. Мобілізований у грудні 2022 року. Зараз в гарячих точках на Донбасі. Оператор дрону.

Володимир Чепіль, артист оркестрової групи, віртуозно грає на ударних інструментах. Мобілізований у липні 2024 року, зараз проходить службу у військовому оркестрі ЗСУ.

Руденко Дмитро. Артист-капели, друга бандура, який завжди допомагав монтажникам сцени. Зараз проходить службу на Чернігівщині.

-- А щодо творчих планів що можете сказати?

-- Планувати зараз дуже складно. Починаємо вчити колядки. До тих, що були в наших попередніх програмах хочемо додати кілька нових. Часто ідеї концертів виникають спонтанно. Приміром було десять років як рашисти захопили Луганськ. До нас прийшли представники луганської громади і попросили зробити для них концерт. Спеціально готували програму, яка відрізняється від інших. І такі випадки бувають нерідко.

Фото Едуарда МЕЖУЛА