Новий творчий виклик від «Берегині»

— Нова вистава — своєрідний експеримент, — зазначила Ільїна Генсіцька, директор-художній керівник театру. У нас є грузинський спектакль, зараз — єврейський фольклор, а ще далі буде постановка про Роксолану, що побудована на українсько-турецькому матеріалі. Отож розширюємо свої творчі можливості, обрії, межі.

На території України проживає велика кількість різних народів, які не мають у нас своїх театрів, а їхній фольклор мало відтворений у театральному мистецтві. Вирішили таким чином показати етнічне розмаїття України як держави.

Не випадково обрали саме творчість Шолом Алейхема. Він жив в Україні, зокрема, у Києві. Це один з найвідоміших єврейських письменників, який знаний, насамперед, за своїм романом «Тев'є Тевель». В його творах єврейська громадськість показана не шаржево і карикатурно. Ми бачимо інтелігентних, освічених людей зі своїми традиціями, фольклором, філософією.

Наталія Лінник ставить у нас вже третю виставу, мені подобається як вона працює. У неї вже склався певний контакт з акторами, вони їй довіряють. Це дуже важливо. Далі у нас працюватиме Максим Добролюбов, потім — Тетяна Авраменко. Чим більше режисерського різнобарв’я, тим краще працювати акторам, набувати нового досвіду.

Інсценізацію робила сама режисерка. Ми обговорювали деякі моменти, вона щось питала. Ще на початку роботи зрозуміли, що буде зменшена кількість персонажів. У нас їх дванадцять, а в романі більше двадцяти. Інсценізація почалася, коли вже зрозуміли яким буде акторський склад.

Вірю, що вистава набиратиме обертів, стане динамічнішою, трішки компактнішою. Зізнаюся, що ця постановка далася нелегко для наших акторів. Тому, що не було від початку повноцінної п’єси зі зрозумілими, яскраво прописаними характерами. Це проза і вона непроста. Не зовсім звична режисерська постановка, тому що актори майже весь час на сцені і вони мають чітко відпрацювати свої мізансцени. Можливостей для імпровізації не так багато, як в інших наших виставах. Все має бути дуже чітко відпрацьовано. Для акторів «Берегині» це був справжній виклик. Такої форми вистав у нас ще не було. Якщо глядач цього не помічає, прекрасно. Цього вчать у театральних інститутах, а для наших акторів це було трішечки незвично.

Тепер щодо планів. Інсценізацію до вистави про Роксолану робить Максим Добролюбов, головний режисер Дніпровського національного академічного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка. Вистава матиме назву — «Роксолана. Сходження зірки». Жанр визначено як битва гаремів. У виставі гратимуть тільки дівчата. До співпраці запросили фольклорний ансамбль «Кралиця». У нас буде дві Роксолани. Одну, більш досвідчену гратиме Лілія Мілевська, а зовсім юну — Дарина Бородій. Дівчата не будуть клеїти бороди і зображати з себе чоловіків. Використаємо інший сценічний хід, у нас буде нестандартний сценічний простір. Оскільки сценічний кабінет буде не чорного, а білого кольору.

Також зіграємо дитячу виставу «Коляда. Таїна Нового року». А вже у січні приступимо до роботи над новою виставою, яку робитиме Тетяна Авраменко. Сподіваємося на прем’єру у березні. Це буде сучасна українська драматургія. Теж буде виклик — нестандартно і незвично. П’єса написана два роки тому.

— Це вже моя третя вистава у театрі «Берегиня», — розповіла Наталія Лінник, режисерка-постановниця. — Мені комфортно працювати у цьому театрі з вокалістами, балетом, оркестром. Дуже поважаю директора-художнього керівника театру Ільїну Генсіцьку, вдячна їй за довіру. Вона мені запропонувала здійснити цю постановку, що до певної міри було авантюрою. До цього не була знайома саме з цим твором Шолом Алейхема. Але коли мене запитують: «Можеш?», то завжди намагаюся відповідати «Так!». (Усміхається).

Не люблю читати в електронному вигляді, віддаю перевагу звичайним книжкам. Знайшла старе видання роману (шкода лише, що не було українського перекладу). Почала читати і побачила, що тут дуже багато листів. З такого матеріалу важко робити інсценування. Проте у мене такий девіз по життю — йди туди, де страшно. Взялася за цю роботу, вона зайняла досить багато часу. Не скажу, що все давалося легко. Скоротила персонажів, важливо було утримати сюжетну лінію. Події відбуваються на курорті. Хтось хоче тут відпочити від своїх половинок, намагається закрутити роман.

Непростою була робота над вокальними номерами. Хотілося, щоб це були єврейські пісні в перекладі українською мовою. Шукали матеріал разом і Іриною Бонковською, багато передивилися, переслухали.

Пропозиція здійснити цей проєкт була мені зроблена у лютому. Прем’єру спершу планували на кінець минулого театрального сезону — у червні-липні. Але кількох акторів театру мобілізували, тому прем’єру довелося відкласти. Відновили роботу в середині серпня.

Намагалася провести думку, щоб не відбувалися у нашому житті, куди б ми не їхали, ми завжди повертаємося додому, до своєї половинки, свого кохання. А сім’я залишається на першому плані.

З багатьма виконавцями ставлю вже не першу виставу. Намагаюся так підбирати акторів, що це було попадання в ціль на всі сто. Щоб роль була для кожного з них абсолютно природною.

Принагідно хотіла б згадати актора Олексія Черняка. До цього у нього були переважно комедійні ролі, а тут треба була діставати з глибини душі ліричного героя. Мені здається, що він дуже добре впорався з цим непростим завдання. Остання пісня в його виконанні зачіпає. А я й прагнула, щоб у цьому місці глядачеві захотілося заплакати.

Також хотілося б відмітити Едуарда Кіхтенка, якого глядачі запам’ятали як героя-коханця у виставі «Коханий нелюб». Тут у нього зовсім інше амплуа. Змінили йому зачіску і навіть візуально його важко пізнати у цій ролі. Він багато працював, сам придумав собі цей образ. Було приємно здивована, як в Едуарда це вдало вийшло.

Героїня Ірини Прядун це жінка, яка постійно підслуховує, збирає й поширює плітки. Вважаю, що вона впоралася зі своєю роллю на всі сто відсотків. Прекрасно працювалося й з усіма іншими акторами. У мене не було ніяких проблем з вокалістами, все відбувалося легко.

Вже третю виставу працюю зі Світланою Заїкіною. З кожною новою постановкою костюми стають ще кращими. Світлана Борисівна добре розуміє завдання режисера. Все придумує красиво, зі смаком добирає тканину до костюмів, аби вони гарно виглядали на сцені. Була в захопленні від її роботи.

А над сценографією працювали разом зі Світланою Заїкіною та Ільїною Генсіцькою. У кожної були свої цікаві пропозиції. Вважаю, що вийшло вдале сценографічне рішення з листами.

Вже другу виставу працюємо разом з Віктором Дмитренком. Для нього це теж був виклик, адже за короткий час треба було зробити аранжування. Особливо насиченими були два останні тижні перед прем’єрою. Як і минулого разу все вийшло чудово.

Балетмейстер вистави заслужений діяч мистецтв України Світлана Дядюн. Це третя спільна робота. Ми зі Світланою Анатоліївною добре розуміємо одна одну. Вона професіонал своєї справи, має великий досвід роботи з різними режисерами. Хореографічні номери для вистави завжди на найвищому рівні. Я вже вкотре, дуже задоволена якістю виконання поставлених завдань балетмейстером. Номери завжди яскраві, ігрові, цікаві і одразу запам'ятовуються.

Вважаю, що досягла того, чого хотіла, виконала всі поставлені завдання. Хотілося, щоб ця вистава мала довге життя.

У мене в телефоні відкладено кілька п’єс, які б я хотіла поставити. Можливо, щось із цього матеріалу запропоную Ільїні Борисівні. Зізнаюся, ця вистава мене виснажила. Це було приємне виснаження, але треба все рівно перепочити. А потім є бажання звернутися до класики, можливо до творчості корифеїв українського театру.

— Після того, як директором-художнім керівником нашого театру стала Ільїна Генсіцька, творчі обрії «Берегині» розширилися, — підкреслив Олексій Черняк, виконавець ролі Шлойми Курлендера. — Освоювати професію драматичного актора було складно, але дуже цікаво. З’явилася можливість спробувати себе у чомусь новому, чого ти раніше ніколи не робив. А музика з вистав теж не зникла, тепер вона доповнює драматичне дійство. У мене амплуа комедійного актора та давно хотів зіграти драматичну роль. Нарешті моя мрія здійснилася.

У будь-якого персонажа вкладаєш щось своє. Адже кожна людина багатогранна, має доброту і порядність, але, водночас, злість та жадібність. Тому в кожній ролі актор трішки грає сам себе. І я, також, не виняток.

Наталія Лінник — прекрасна режисерка, з нею цікаво працювати. Вона не забороняє додавати щось своє. Навіть чекає, щоб актори ділилися своїм баченням, своїми знахідками. До кожної постановки вона підходить з душею. Спочатку довго продумує, виношує в собі. Запрошує до участі в роботі над виставами музикантів, художників. Вважаю, що вистава — це дітище режисера.

Репетиційний процес завжди непередбачуваний. Така цікава штука, що затягує. Інколи цей процес йде швидко й легко, а інколи — тяжко. Ти щось у собі шукаєш, а не виходить. Тоді підходиш до режисера і намагаємося розібратися разом. Я б сказав, що цього разу було тяжко, але не важко (Усміхається).

Після початку повномасштабного вторгнення люди почали більше цікавитися українським — нашими акторами, режисерами, музикантами. У театрі майже завжди аншлаги. Звісно, це добре. А саме життя змінилося у кожного з нас. І, на жаль, не в кращий бік.

Якщо повернутися до розмови про виставу, то хотілося б зазначити, що чудово працювала вся команда — прекрасні хореограф, композитор, аранжувальник. З вивченням музичного матеріалу дуже допомогла Ірина Бонковська.

Коли ж говорити про свою роль, то хотів би дещо поміняти, дещо доробити. Вже після прем’єри побачив свої недоліки і помилки. Щось підказали рідні. Треба трішки видихнути, відшліфувати цю роботу і потім йти далі. Якщо запропонують якусь нову роль, то буде цікаво.

Світлини Вадима Гнідаша.