Творчість, що не припадає пилом

— До цього у мене такої об'ємної роботи ще не було, — розповідає солістка Національної філармонії України Наталія Насікан (художнє слово). — Це перша моновистава. Тут я від початку і до кінця вистави на сцені. Ні на секунду не виходжу за куліси. Це був другий був показ моновистави. Перший відбувся 28 квітня.

Спершу я написала сценарій. Дуже довго його виношувала, переписувала. Колись ми робили постановку про Лесю Україну в концертному варіанті. Хтось співав романси на її вірші Лесі, а я читала поезії. Мабуть саме тоді у мене виникла ідея щодо постановки такої моновистави в філармонії з музикою. Леся була піаністкою, хотіла продовжувати грати на цьому музичному інструменті, але доля зіграла з нею злий жарт.

Минулого року до Національної філармонії України прийшла працювати Марина Рижова. У нас вже були спільні роботи. Я показали їй свій сценарій. Почитали, дещо змінили. І вона сказала: «Давай будемо працювати». Я вносила свої ідеї, а всю концепцію режисерської постановки Марина взяла на себе.

Леся Українка — це моя муза ще з театрального інституту. Хоча коли навчалася у школі, то не розуміла її поезії. А вже коли стала студенткою до рук потрапив її твір «Я не кохаю тебе і не прагну». «Боже, який цікавий вірш! Це що, Леся Українка?», — здивувалася я, бо раніше знала письменницю лише за шкільною програмою. Після цього занурилася в її біографію, в її життя. Мені подобається творчість Ліни Костенко, Олени Теліги. У нас також були цікаві проєкти по поезії Олени Теліги. Але все ж таки Леся стоїть для мене на першому місці.

З Мариною Рижовою прекрасно працювалося. Ми розуміли одна одну. Не було ніяких суперечок. Вона приймала всі мої ідеї, вносила свої. Зокрема, ідею з валізами. Також образ чорного кохання, яке Леся собі наворожила і чекала його. Здається, в японців є прислів'я — бійтеся своїх бажань, бо вони можуть збуватися.

Леся Україна дуже близька мені за характером, вона вольовнича. Іван Франко сказав, що єдиний на всю соборну сучасну Україну, мабуть, мужчина це Леся. Вона сміливо висловлювала свої думки. І водночас, була жінкою. Вона хотіла подобатися. Подобалися їй і чоловіки. Леся хотіла кохання і прагнула його. Любила модно вдягатися, не була аскеткою. Вона дуже близька мені за світоглядом.

Підбором музичного матеріалу займалася Марина і наша чарівна піаністка Анні Поліщук. Я була ініціаторкою того, щоб запросити Анну до нашого проєкту. Вона теж як і Марина не так давно прийшла працювати до філармонії. Вже проводили багато концертів разом. Я як ведуча, Аня як концертмейстер. Запропонувала їй разом з нами пірнути у творчість Лесі Українки. Вона відповіла: «Так, без проблем. Давайте кажіть, що я буду шукати, вчити».

Як я сказала, відбулося два покази моновистави. Вони різні. І так, здається буває завжди. Третя вистава теж буде не такою як дві попередні. У мене виникають нові думки, з’являються зовсім нові інтонації. Не скажу, що це або добре, або погано. Вона просто інша. До того ж ми не очікували аншлагу. Це дуже приємно. Особливо приємно, що постать Лесі Українки не припадає пилом, як шкільна програма, людей зачіпає ця тема.

Можливо, щось додамо до наступного показу. Адже саме в процесі репетицій виникають нові емоції, нові враження, можливо, навіть тексти додаються, якісь нові.

Я задоволена своєю роботою. Згадую свого вчителя з режисури. Він казав: «Завжди відштовхуйся від себе. Комусь сподобалось, а комусь ні. Але якщо ти отримала задоволення, мурашки, пішли від тебе, значить, ти йдеш в правильному напрямку. А якщо просто технічно все сказати, але не отримати душевного такого задоволення, варто подумати про професію».

Є думки щодо нової моновистави. Але поки що це лише думки. Що з цього вийде, покаже час.

— Не можу сказати, що дуже багато працювала з українською класикою, — продовжує розмову Марина Рижова, режисерка-постановниця. — Переважно маю справу з сучасними українськими композиторами і сучасними авторами. Коли закінчувала навчання у Національній музичній академії України, то поставила там монооперу «Одержима» за Лесею Українкою. Це була опера, де провідну роль займала жіноча постать. Наразі це другий мій досвід роботи з класикою.

Ідея нового проєкту відразу зацікавила. Мені близький цей матеріал, до того ж подобається працювати разом з Наталією Насікан. Це авторський проєкт Наталки, куди вона запросила мене режисером. У неї вже були якісь ключові рішення. Їх треба було тільки допомогти технічної втілити, допомогти вирішити якісь епізоди. Це була прекрасна репетиційна робота і вона продовжується. Зазвичай ми дуже натхненно і радісно проводимо репетиції. Тому, напевно, результат виходить досить непоганий.

Наталія — прекрасна людина, це головне. Адже коли митець хороша людина, то з ним і творити дуже легко. У Національній філармонії артисти художнього слова ведуть музичні програми. Це дає їм можливість повноцінно проявляти свої акторські таланти. Класно, що вони здатні втілювати в життя авторські проєкти. Це перший великий авторський проєкт і Наталії. У неї вже є купа ідей з приводу того, як розвиватися далі. Думаю, що все вийде, як найкращим чином.

Я режисерка музичного театру і займаюсь в основному музичними постановками, оперними виставами та невеликими мюзиклами. А в Національній філармонії доводиться більше працювати з музично-драматичними творами, ставити музично-драматичні композиції. Мені близький формат салону і роботу з Наталією у цьому плані вважаю на сьогодні однією з найвдаліших.

Також працюю в Арт-центрі імені Івана Козловського Національної оперети України. Там трошки інший формат, інший напрям. Ми теж там робимо музично-поетичні вечори, але вони більш розважального плану, оскільки це оперета і дещо інший напрямок спілкування з публікою. Різні запити в людей, які приходять на камерну сцену Козловського і салон Національної філармонії.

Зараз працюємо над новорічним блоком. У нас планується дуже насичена новорічна святкова програма.

Минулого сезону ми займалися переформатуванням салону. У нас тут відбулася низка спецподій. Зокрема, вистава Наталії. Зараз плануємо такий самий процес з нашим фойє. Вже зробили там багряний етюд за етюдом Івана Багряного. Будемо повторювати цей проєкт трішки в іншому форматі, до нас доєднається акордеоніст Ігор Саєнко.

Власне, в фойє я хочу до кінця сезону поставити ще низку музично-драматичних композицій. Також плануємо постановку камерної опери Мирослава Волинського у Колонному залі імені Миколи Лисенка. Ольга Табуліна запросила мене поставити її монооперу.

У кінці сезону плануємо інший формат двох моноопер Віталія Губаренка. Ми ставили їх минулого сезону до ювілею композитора. А на завершення цього музичного сезону плануємо вечір пам'яті Марини Романівни Черкашиної-Губаренко. Ми спілкувалися в останні місяці її життя. Вона завжди мріяла спробувати поєднати ці дві моноопери в один твір. Власне спробуємо це зробити.