Нові пригоди Голохвостого

Знайома історія — сучасний погляд. Київ. Наші дні. Заможна сім’я Сірків мріє вдало видати заміж свою єдину дочку Проню. Ідеальний кандидат знаходиться сам. Це імпозантний та статний барбер Свирид Голохвостий. Він швидко вводить в оману Сірків та переконує Проню, що буде кохати її так, як ніхто не кохав.

Та от халепа. В день знайомства з Пронею Голохвостий зустрічає красуню Галю, дочку місцевої перекупки Секлети. Недовго думаючи, він вирішує свататися і до неї. Чи вдасться Свириду всидіти на двох стільцях? Для того, щоб це взнати потрібно подивитися нову виставу.

— У театрі «Особистості» вже маю дві ролі — у виставах «Мина Мазайло» та «Як кум до куми», — розповідає режисерка-постановниця Ольга Оноприюк. — До десятиліття театру мені запропонували поставити виставу. Вибір був за мною. Умовою було, щоб це був відомий класичний твір, назву якого всі знають.

Обрала для постановки п’єсу «За двома зайцями». Тут є дуже багато нашого, національного. Ми, українці, народ мелодраматичний. А цей твір включає в себе все: драматичні моменти, дуже ніжні, комедійні, а ще тут є пісні та танці.

Сьогодні люди йдуть на вистави в яких є щось яскраве, гумор, дуже люблять концерти. Ми постійно існуємо у напруженому стані і психологічно це дуже важко. А веселі вистави та концерти на якийсь час дозволяють відволіктися. Звісно, тему війни потрібно піднімати і пам’ятати про неї. Але людям потрібно хоч трохи світла, надії, веселої пісні у цей темний, напружений час. Все це може подарувати театр.

Над інсценізацією почали працювати у серпні, а репетиції розпочалися наприкінці вересня і вони тривали місяць та один тиждень. Це дуже швидко. Для мене це був виклик. У виставі зайнято чимало медійних акторів, які багато знімаються, працюють в інших театрах. Зібрати всіх їх разом було дуже складно. На репетиціях панувала тепла атмосфера, ми працювали командно. І завдяки злагодженій колективній роботі всі складнощі відійшли на другий план.

Хотіли, щоб п’єса заграла новими барвами, тому події перенесли у наш час. Прагнули показати Київ. І художниця знайшла круту ідею сценографічного рішення, що це метро. Хто потрапляє до метро вперше, це як супер атракціон, для інших — рутина, буденність. Проте для будь-кого столиця асоціюється саме з метро.

Всі зайняті у виставі актори — багатогранні творчі особистості. Вони віддавалися у роботі на всі сто відсотків і, навіть, більше. Взагалі не було складнощів у роботі з ними. Ми разом шукали, робили, але все це було без непорозумінь, при тісному контакті. Були наче одна сім’я, мовби знаємо одне одного дуже давно і створили разом не одну виставу. Хоча насправді з багатьма працювала вперше.

І начебто другорядні ролі насправді не менш важливі, ніж головні. Тому хотілося б розпочати саме з них. Це Дар’я Хорошун (Наталка, кума), Юлія Шестопалова (Настя, кума). Прекрасні хлопці — студенти Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого Даниїл Зіберт (Роман), Тимур Сметанін (Алекс) та Олексій Кравчук (Степан). Ми були у них на дипломній виставі і запросили в наш проєкт.

Тепер щодо головних персонажів. Леся Самаєва (Секлита) — це глиба несамовитої енергії, природного гумору. Вона вміє бути яскравою та комічною, і, водночас, глибокою і чутливою.

З об’єктивних причин перед самою прем’єрою мусили змінити акторку на роль мами Проні. Її у нас грає Світлана Штанько. Вона так само як і Леся Самаєва служить у Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. Хоча бувала на виставах за її участю, але Світлана стала для мене справжнім відкриттям. Красива жінка, талановита акторка. У ній стільки світла і доброти. Ця людина торкається мого серця і сподіваюся, сердець глядачів.

Дмитро Оскін — Прокіп Сірко (батько Проні). Надзвичайно позитивний і дуже смішний. Ми разом з ним шукали різні варіанти поведінки персонажа.

Анастасія Євтушенко у нас виконує роль Проні. Коли ми тільки почали підбирати акторів, то я відразу сказала, що вона має грати цю героїню. Акторів з таким типажом як Анастасія в Україні мало. Вона комічно-драматична героїня. На роль Проні підходить за візуальними даними і внутрішнім світоглядом. Думаю з нею я попала в десятку.

У ролі Голохвостого актор Київського театру на Липках Даниїл Маржець. Він харизматичний, пластичний і співочий. До цього персонажу було найбільше вимог. Даниїл багато імпровізував, старанно опрацьовував свою роль, ретельно виписував кожну репліку. Вірю, що в нього попереду велике майбутнє.

Роль Химки у нас виконує Інна Скорина-Калаба. Це просто феєрверк емоцій. Знаю її дуже давно, навіть не сумнівалася, що вона добре зробить Химку. Під час роботи над образом дещо змінили лінію її поведінки. Вона вийшла веселою та яскравою.

Галю грає Альона Якименко, яскрава молода акторка — співоче серце вистави, її голос зігріває і створює неповторну атмосферу. А Голос метро у виставі Михайло Войчук.

На початку розмови я вже згадувала про роботу сценографа. У нас немає цехів, як в державних театрах, все доводиться робити самим. Багато праці вклала художниця Вероніка Риженко. Глядачам особливо сподобалася її крута ідея з хлопцем-церквою.

Спершу хотіли працювати з професійним композитором. Але це виявилося дуже дорого, тому підбором музики теж займалися самі. Була ідея зробити мікс сучасного і минулого, стик різних часів та епох. Хочеться популяризувати рідну музику, рідку культуру. Нашим завданням було показати, що українське класне.

Робота над виставою триває. Особисто я хоча ще попрацювати над самим текстом. Вже думаю над наступною постановкою. Швидше за все це буде драматичний українського письменника. Дуже люблю українську класику. Вважаю, що сьогодні вона актуальна як ніколи. Її можна переносити в різний час, в різні обставини, в різні місця. Є багато перевірених часом творів, а також з’являються цікаві нові.

Хочу попрацювати з різними театрами, різними акторами. Це дуже корисний досвід для мене і для самих виконавців.

Фото Анастасії Мантач.