Живописний реквієм Валерія Франчука

За цей відбулося близько п’ятдесяти виставок художника у Національному художньому музеї, Національному музеї літератури України, Національному Шевченківському заповіднику, музеях Хмельницького, Сум, Рівного, Херсона, Дніпра та інших міст України. А також Музеї Берлінської стіни, Польському сеймі, виставкових залах Угорщини, Італії, Греції та ін.

На новій виставці представлені 22 роботи. Серед нових робіт триптих «Косарі з пітьми», картини «А мальва цвіте», «Пієта». Отож, слово Валерію Франчуку:

«Проріс із зерна Святого письма», — так свідчив Григорій Сковорода про свій «Сад Божественних пісень». А от що проросло з пам’яті моєї мами Марії Броніславівни Кобилянської-Франчук — пам’ятні витоки річечки Комори, моєї малої батьківщини — рідного Поділля, мій цикл «Розгойдані дзвони пам’яті».

Сповідаюся перед тобою і дякую тобі моя мамо. Жодного слова, якого малому мені відкрила в середині 50-х років ХХ століття про голодовку я не забув. І як зумів передав у своїх творах, щоб не вмерла людська пам'ять.

Та чи здійснилася б ця моя праця без жертовної благості до мене моєї сім’ї. Прошу пробачення у дружини та дітей, що не зміг як чоловік і батько приділяти їм стільки уваги, на стільки вони заслуговують. Бо творчість забирає весь мій час без остатку. Але повірте, дорогі мої, ваше терпіння, часом відчай, варті того, що у палітрі мистецьких творів України ХХ — початку ХХІ століття буде записано скорботною, тривожною нотою живописний реквієм з циклу Валерія Франчука «Розгойдані дзвони пам’яті». Він будитиме пам'ять роду українського про страшний злочин-геноцид, вчинений одвічним нашим ворогом московитами. І спонукатиме майбутні покоління українців завжди бути на сторожі та ревно берегти нашу рідну землю, нашу національну культуру, нашу ідентичність.

Дякую Всевишньому, що поклав на мої плечі таку ношу! Я не зламався, не впав у відчай. Та чи міг би створити майже триста творів живопису, графіки та скульптури, якби не відчував плече підтримки моєї дружини, порадниці і помічниці Полі. Це вона відріклася від своєї творчості, щоб я міг так активно працювати. Уклінно дякую за жертовність, за терпіння моя доле!

Окрема сердечна повага та подяка голові Національної асоціації дослідників голодомору-геноциду українців Олені Олександрівні Стасюк за сприяння та допомогу у виданні так довго мною очікуваних сигнальних примірників альбому про найстрашніший злочин комуно-деспотів проти України. За її вагомий внесок у дослідження і ознайомлення світового співтовариства з цим нечуваним в історії планети актом людиновбивста у мирний час окремої нації. Адже десятки мільйонів українців і на 91-ші роковини все ще не відспівані по-християнські і з небес благають — пам’ятайте про нас!

Чи зміг би я пройти цю дорогу, якби всі ці довгі та складні роки і десятиліття не було зі мною друзів, побратимів і славної «Просвіти» — Павла Михайловича Мовчана, Любові Василівни Голоти, Георгія Георгійовича Філіпчука та багатьох інших щирих і відданих сердець на сприйняття нашої єдиної трагедії. Тепло ваших рук додає мені наснаги і впевненості, що я йду правильною дорогою та роблю важливу справу.

А чи знайдеться серед заможних українців хоча б один лицар висоти благодійників Семеренків, Терещенків тощо, який не пошкодує малу дещицю і погодиться видрукувати хоча б сто примірників хоч одного з варіантів альбомів «Розгойдані дзвони пам’яті» чи «Кобзар» у творах Валерія Франчука?"