Слово — основа основ!

Вперше на велику сцену Анатолій Несторович вийшов у віці 8 років, тож його творчий шлях триває вже понад 75 років!

У репертуарі Анатолія Паламаренка незчисленна кількість класики української літератури: від «Фата Моргани» Михайла Коцюбинського, «Кайдашевої сім’ї» Івана Нечуя-Левицького, творів Остапа Вишні та Павла Глазового до Шевченкового «Кобзаря». Шевченкіана займає особливе місце у творчості артиста, над якою він працює усе своє життя.

За роки своєї творчої діяльності Паламаренко дав сотні концертів у концертних залах і в сільських клубах, на польовому стані і в цехах заводів та фабрик, робітничих гуртожитках, перед учнівською і студентською молоддю.

Сьогодні легендарний Артист залишився в Україні практично єдиним представником жанру, який він сам для себе і визначив — «Слово».

Анатолій Паламаренко: «Ми не можемо бути народом України. Мусимо стати українським народом. Тому що народ України — то населення, а український народ — це нація. Поки нація справжня не народиться, не буде міцної держави»

Майстер слова називає себе націоналістом та протягом усього життя поширював українське серед… українців.

У Національній філармонії України працює як майстер художнього слова з 1962 року!

Цього вечора відбулася неймовірна подорож через його мистецтво, яке слухачі чули не один раз. А хтось можливо почув уперше і побачив цю людину зовсім з іншого боку.

Для того, щоб створити магію цього дійства на сцену запросили Маріупольський камерний оркестр «Ренесанс» (диригент Василь Крячок). У виконанні цього колективу проникливо звучали твори В. Косенка, Т. Гаврилець, Д. Бортнянського, Б. Березовського, Є. Станковича, М. Скорика, С. Гулака-Артемовського, А. Кос-Анатольського, М. Шведа та інших композиторів.

А сам ювіляр розпочав свій виступ з безсмертного Шевченкового слова. Далі в його виконанні зазвучали уривок з «Зачарованої Десни» Олександра Довженка, «Ярмарок» Остапа Вишні, «Українське братство» Вадима Крищенка, «Я єсть народ» Павла Тичини, «Світу ані доброго, а ні злого…» Анатолія Матвійчука. А завершив маестро перший відділ «Усмішками» Павла Глазового.

Удругому відділі Анатолій Нестерович трішки розповів про таємниці своєї творчості:

«Доля розпорядилася так, що з другого класу (1 квітня 1947 року) я на сцені. Вчителька попросила мене вивчити уривок з повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Пам’ятаю як вперше його виконував у піонерській кімнаті. Там тоді зібралися вчителі та учні. Можливо було у мене щось від природи, бо слухали, як сьогодні слухає ця прекрасна, рідна для мене авдиторія. І я пішов далі читати. Мене використовували скрізь — у корівнику, свинарнику; для людей, які скирдують, перебирають буряки. У 10-му класі проявився у мене і співочий талант, наслідував Лемешева, Козловського. Потім сказали, що відбудеться мутація голосу, але добре, що лишилася розмовна мова.

Вважаю, що слово є основою основ. Природа нагородила вокаліста голосом. Але його мистецтво триєдине — музичний слух, голос і слово. Я переганяю слово через своє бачення, своє нутро. Вкладаю у слово свій голос і дикцію.

Мені дуже поталанило у театральному інституті. Вчився на курсі Володимира Олександровича Неллі. Це була прекрасна людина, він мав мабуть найбільшу бібліотеку в Україні. У 1957 році він не дозволяв нам розмовляти російською. Наш педагог знав, що мова, з якою людина виходить на сцену, має бути для неї рідною у найвищому значенні. Як драматичний актор я взяв з його науки все те, що мені було необхідно. Рік пропрацював у Хмельницькому театрі, полюбив цей театр. І ось вже 62 роки — у Національній філармонії України. По суті це вже мій другий дім…"

У другій частині концерту переважно виступали учні Анатолія Паламаренко. Гучними оплесками вдячна публіка нагородила Зореславу Хшановську (арія Оксани з опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», «Твої листи» Лесі Українки), Івана Макарова (читав власний вірш «Реквієм по пташці»), Сергія Бортника (українська народна пісня на слова М. Старицького «Ніч яка Господи», пісня «Чорнії брови, карії очі»), Катерину Ясенчук (пісні «Два потоки з Чорногори» та «Ой я знаю, що гріх маю», монолог Маріам з поеми Лесі Українки «Одержима»), Олександра Рудька («Ні! Цей народ із крові і землі» М. Вінграновського). Також у гості до ювіляра завітали Володимир Щур, Олексій Паламаренко, Наталія Насікан, Анжеліна Швачка, Сергій Ковнір, Ярослава Руденко та інші шанувальники його творчості.

Подію не зупинила навіть повітряна тривога, тож продовження дійства відбулося у Музичному салоні філармонії — найвишуканішому укритті Києва. А завершила концерт «Величальна ода» Дж. Верді та А. Матвійчука, яку виконали всі його учасники.

Отож, залишається чекати нових творчих зустрічей з неповторним майстром слова.

Фото Едуарда МЕЖУЛА