Чайковський, прощавай!

— Київська опера пропонує нове прочитання відомої казки — прем’єру балетної вистави «Лускунчик Гофмана»! Знаний український композитор Іван Небесний створив оригінальну музику, надавши легендарному твору свіжого сучасного звучання.

Наш балет «Лускунчик Гофмана» поєднує класичні мотиви з новітніми тенденціями, відкриваючи глядачу незвідані глибини історії, знайомої з дитинства. Це унікальна можливість побачити казку Гофмана у неочікуваному ракурсі — із хореографією у неокласичному стилі, яскравим сценічним дизайном та музикою, що проникає у саме серце.

Запрошуємо вас у світ, де класика оживає заново, а мистецтво дарує нові сенси, — зазначив напередодні прем’єри Артем Шошин, автор лібрето та хореографії балету.

Також про нову виставу ми попросили розповісти директора-художнього керівника театру, заслуженого працівника культури України Петра Качанова:

— У кого виникла ідея цієї постановки?

— Це була моя ідея поставити балет «Лускунчик Гофмана». Якщо дивитися з боку менеджменту та маркетингу це був виклик. І цей хід дав свій ефективний результат. А насправді ми цією дією чітко акцентували на рішенні більше не повертатися до Чайковського. Деякі колективи сподіваються, що, коли закінчиться війна і пройде якийсь час, ми почнемо дискутувати над тим варто нам повертатися до російської культури чи ні. Для себе ми цю дискусію вже припинили. Не будемо повертатися до неї у своїх виставах.

Сама ідея у мене виникла відразу після початку повномасштабного вторгнення. А на початку минулого року домовилися з Іваном Небесним, що він напише музику. Не випадково запропонували саме йому. Іван Небесний — відомий, талановитий композитор. Думаю, що рішення було прийнято правильне.

Зізнаюся, що у 2020 році неокласичний «Лускунчик» був поставлений у нашому театрі Артемом Шошиним. Тоді ще на музику Чайковського. Але цього разу постановка має іншу назву й іншу музику. Ми внесли зміни в лібрето, особливо в другій дії — ввели нові сюжетні сцени і, відповідно, змінили хореографію. Якщо пам’ятаєте, у балеті «Лускунчик» Чайковського сюжет закінчується у першій дії, вся друга — є суцільним дивертисментом. У нас же розвиток сценічної дії продовжується. Набагато активнішим і хореографічно цікавішим у «Лускунчику Гофмана» став образ Мишильди, яка тепер відіграє надважливу роль у драматургії вистави.

Нам ніхто фінансово не допомагав здійснити цю постановку. Осягнули її власними силами. Якщо ж говорити про наступну виставу — це буде опера «Фальстаф», то ми взяли фінансову допомогу від Департаменту культури Київської міської державної адміністрації за програмою «Поворотна фінансова допомога». Тепер повинні будемо протягом трьох років повернути ці кошти.

Серед людей, завдяки яким вистава «Лускунчик Гофмана» з’явилася на світ, насамперед хотів би згадати Івана Небесного, оскільки балет ставився на його музику. Потім, безумовно, хореографа, заслуженого артиста України Артема Шошина. А ще Оксану Хамровську, яка безпосередньо займалася постановкою; головного балетмейстера нашого театру, народну артистку України Тетяну Боровик, яка очолила весь процес у царині хореографії та постановки балету; диригента-постановника, народну артистку України Аллу Кульбабу, сценографа Тетяну Бєлік, художника костюмів Катерину Маньковську, другого диригента вистави Романа Будзяка. У нас є кілька складів виконавців головних партій. Маленька Марі це Ангеліна Тютєрєва та Діана Шпирна. Марі доросла — Яна Губанова, Емілія Лєгостаєва та Діана Шпирна — талановита юна танцівниця, яка у чотирьох виставах виконала одночасно партії обох героїнь. Принц — Дмитро Завада, Володимир Михайлов та Данило Шостак. Мишильда — заслужена артситка України Оксана Бондаренко та Анастасія Романицька.

Не приховуватиму, що ніколи не буваю до кінця задоволеним жодним проєктом, який з’являється у нас в театрі. Адже досконалості немає меж. Кожна вистава може потребувати вдосконалення. А наш «Лускунчик Гофмана» потрібно оцінювати ширше, ніж просто виставу у театрі. Це новий тренд у культурних процесах України. Ми не можемо віддавати світову культуру російським загарбникам. Робимо це різними методами. Раніше всі асоціювали «Лускунчика» з Чайковським, а після нашого балету глядачі не будуть цього робити. І мені здається, що глибинні культурні процеси тут важливіші від маркетингових ходів.

— Будь ласка, розкажіть про творчі плани Київської опери.

— 24 січня на сцені нашого театру запланована прем’єра останньої опери Джузеппе Верді «Фальстаф», яка сьогодні ніде не йде на території України. Глядач побачить трішки іншу форму оперної постановки ніж ту, до якої звик. Режисер-постановник — Георгій Ковтун, якого більше знають як хореографа-постановника. Але він робить з виставою те, що можна порівняти з кіношедевром. Всі дії будуть спрямовані на те, щоб реалізувати ідею опери-буфа, де все рухливе, живе та динамічне. Ми звикли, що головне заспівати і не настільки важливо все це добре зіграти. А видовище повинно бути абсолютно рівноцінним. Сподіваюся, що глядач оцінить його намагання зробити оперу живою та цікавою.

Плануємо завершити цей сезон, або розпочати наступний рок-оперою «Патріот». Ми покажемо покоління п’ятдесятилітніх — справжніх патріотів своєї країни. Використаємо музику Марійки Бурмаки, Кузьми Скрябіна та гуртів «Брати Гадюкіни» і «Кому вниз».

— У минулому театральному сезоні у Вашому театрі відбулася прем’єра маловідомого балету «Сойчине крило» на музику Анатолія Кос-Анатольського. А чи є такі плани щодо українських опер?

— З головним диригентом Київської опери, народним артистом України Василем Василенком ще до війни задумали поставити оперу «Ярослав Мудрий» на музику Юлія Мейтуса. Це надзвичайно відповідальна постановка, яку треба зробити ефектно і дуже монументально. Шукаємо можливості і ресурси для реалізації цього задуму.

Ми не знаємо багатьох українських опер і раніше просто не хотіли їх знати. Мовляв італійська, французька, російська опери — це високоякісний продукт, а української начебто немає. Це була хибна політика, яка призвела до того, що на сьогоднішній день ми не маємо можливості продемонструвати справжні глибокі зразки нашої академічної української культури. І це дуже погано.

— З Київською оперою співпрацюю вже давно, — продовжив розмову композитор Іван Небесний. — Раніше переважно не як композитор, а як музичний продюсер. Здебільшого це стосувалося новорічних проєктів, таких як «Фабрика Санти», «Мелодії Різдвяної ночі» та інших.

Було зрозуміло, що назва «Лускунчик Гофмана» не пройде повз увагу українського глядача, особливо зараз. Що буде реакція. І ми свідомо на це пішли. У суспільстві точиться чимало розмов, дискусій з приводу того, що треба робити свій культурний продукт. Отож, сумнівів не було.

Створення вистави — це спільна робота. Бачив, як працював балетмейстер, ми обмінювалися думками, щось змінювали, щось додавали від сцени до сцени. Це була рутинна постановча робота. З Артемом Шошиним знайомі давно. У нас був спільний досвід роботи у Львівській національній опері, разом працювали над балетом «Тіні забутих предків». Якщо у процесі роботи над новою постановкою виникали якість питання, то ми їх швидко вирішували. Немає окремо балетмейстера чи композитора. І коли всі пазли сходяться, маємо якісну виставу.

У цілому результатом задоволений. Звичайно, є якісь нюанси. Але головна мета досягнута — ми створили новий український продукт.

Маю достатньо планів на наступні два роки з різними жанрами. Через певний час зможу їх конкретизувати.

Фото з соціальних мереж.