Почути одне одного

У центрі подій — Пʼєр, успішний адвокат, який починає своє щасливе життя з чистого аркушу, але чи вдасться йому залишити минуле позаду…

Чому рідні люди інколи не чують і не розуміють одне одного? Чому те, що вчора приносило задоволення, сьогодні втрачає смак? І як врятувати найріднішу людину, якщо не можеш розібратись зі своїми внутрішніми демонами? Ці та інші непрості питання ставлять перед собою герої виставив і намагаються знайти на них відповіді. А мали можливість поспілкуватися з режисером-постановником Євгенієм Резніченком.

— Як відбулося Ваше знайомство з цим твором, чим він Вас зацікавив?

— Вперше я познайомився з цією пʼєсою під час публічного читання в театрі на Лівому березі 1 червня 2023 року. Це була спеціальна подія, присвячена Дню захисту дітей, де глядачі могли послухати у виконанні акторів пʼєсу «Син», а після долучитися до обговорення теми «кордони дитини». Кураторкою обговорення і режисеркою читання була Тамара Трунова. Це був цікавий досвід. А потім, приблизно за рік, я отримав пропозицію від театру реалізувати цей твір на сцені. Мені здаєтьс, я що теми крихкості людини та ментальних розладів є дуже актуальними зараз, особливо коли ми з вами живемо в умовах перманентного стресу, який вже став навіть не помітним для нас. І я з особистого досвіду знаю, як важливо вчасно звернутися по допомогу, щоб запобігти можливим наслідкам, і як важко на це наважитися. Тому вважаю, що театр має сьогодні говорити на такі теми.

— Це вже Ваша друга режисерська робота у Театрі драми і комедії. Що спільного і що відмінного у репетиційному процесі цих вистав?

— Робота над кожної новою виставою не схожа на попередню. Це нова цікава подорож, на початку якої ти не знаєш, що тебе очікує в фіналі. Ти можеш уявляти, фантазувати або хотіти чогось конкретного, але все одно в фіналі буде щось зовсім неочікуване. І навіть якщо з тобою поруч актори, з якими ти вже працював, це все рівно буде новий досвід взаємодії. Тому мені здається немає сенсу порівнювати процеси роботи над різними виставами.

— Що можете розповісти про сценографічне рішення?

— Зі сценографкою Оленою Штепурою шукали художній образ, який міг би якомога яскравіше зобразити переживання Ніколя. Вивчаючи тему депресії і базуючись на особистому досвіді ми прийшли до образу акваріуму, в якому знаходиться персонаж. Замкнений в своїх переживаннях. І він споглядає життя через скло, але відмежований від нього. І ця скляна стіна створює майже непомітний барʼєр між рідними людьми.

— А щодо музичного оформлення?

— Особливе місце у цій виставі для мене посідає музика, створена композиторкою Анастасією Хижняк. Це був цікавий процес пошуку звучання майбутньої вистави. Мені здається Анастасії вдалося створити дуже цікавий багатошаровий акустичний світ, який транслює внутрішні переживання і створює правильну тривожну атмосферу, яка резонує з моїм відчуттям матеріалу…

— Напевне вклав у свого персонажа якісь власні риси характеру, — продовжив розмову актор Максим Рягін, виконавець ролі Ніколя. -Одна з них неврастенія, до певної міри я теж такий. Герой характерний, хоче багато дізнатися, у нього є свої питання до батьків. Він запитує конкретні речі, які його бентежать — про стосунки між батьками, про ті правила, що існують в цьому світі.

Мені здається не можна сказати, що у п’єсі є негативний персонаж. Всі люди з різним досвідом. Але всі вони не змогли врятувати хлопця. Саме в цьому й полягає трагедія.

З режисером Євгенієм Резніченком у нас склалися професійні і дружні стосунки. Складно було працювати з самим матеріалом. Там є речі, які непросто зрозуміти. Треба було глибоко пірнути в матеріал, аби стали зрозумілими причинно-наслідкові зв’язки.

Під час роботи над виставою скоротили частину тексту. Репетиційний процес тривав два місяці. Репетирували з ранку до вечора. Коли репетирував роль мого персонажа, то намагався грати людину з депресією, яка до кінця не буде визнавати, що у неї депресія. До останнього буде собі казати: «Ні, ні, це не так. У мене її немає». Бо насправді це дуже складна хвороба. Ти можеш не знати й не розуміти, що хворий. Бо немає симптомів, як скажімо при застуді. Люди можуть сприймати, що у тебе просто втома чи немає настрою. А інколи навпаки люди з депресією можуть просто «світитися». І це найстрашніше. Так будував роль, щоб і собі не зізнаватись у тому, що вона в нього є. Так цікавіше його розкривати.

Команда працювала прекрасно. Дуже поважаю всіх цих людей. З Костянтином та Наталією Корецькими, які грають моїх батьків, у нас і раніше були близькі стосунки, а тепер наче з’явилися сімейні відчуття.

Важко судити про нашу роботу, бо я не бачу її з боку. Але відчувалося, що в залі люди і сміялися, і плакали. Потім до Костянтина Корецького підходили глядачі і говорили, що їм захотілося подзвонити дочці або сину. Здається, це найвища оцінка нашої праці. А робота над виставою триває. Кожного разу, коли ти виходиш на сцену, то привносиш щось нове.

Режисер Євгеній Резніченко підіймає важливі теми сім’ї, сімейних цінностей. У нього виходять такі душевні вистави…"

На великий сцені театру нещодавно почали роботу над виставою «Король Лір». Я гратиму чоловіка старшої доньки Ліра Олбані, який потім стане королем. Запрошую глядачів на вистави нашого театру".

З нетерпінням чекаємо продовження розмови про виставу з режисером-постановником Євгенієм Резніченком.

Фото з сайту театру.