Перший День народження

Саме цього дня головному герою Матвію виповнюється двадцять. І він вперше у житті святкує свій День народження так, як завжди мріяв… Нарешті у нього є смачний торт зі свічками, і навіть дурацькі ковпачки, все як у кіно. А головне — поряд близькі друзі, з якими є про що згадати. Проте чи варто згадувати? Адже омріяний «найкращий день» легко може перетворитися на вечір болісних спогадів та пошук давно загубленої справедливості.

І все ж у душі живе віра, що розділена радість примножується, а розділений біль — стає меншим. А ще з’являється можливість звільнитися від тягаря минулого та знайти сили йти далі. Ця болісна, але водночас світла історія має на меті нагадати всім нам, що навіть після найважчих випробувань є місце для надії та змін, особливо коли ми не самотні на цьому шляху.

Вистава створена за ініціативи та підтримки Міжнародної благодійної організації «Благодійний фонд «СОС Дитячі містечка» та присвячена важливості реформування системи догляду та підтримки дітей (деінституціалізації), що має на меті забезпечити право кожної дитини на люблячу сім’ю.

— З нашим театром зв’язалася Міжнародна благодійна організація «Благодійний фонд «СОС Дитячі Містечка», — розповіла авторка п’єси Марина Смілянець. — У них виникла ідея створення вистави, яка розповідала б про реальну ситуацію українських інтернатах і спонукала людей на такий крок як всиновлення або хоча б інформувала, як вони можуть допомогти по-справжньому.

До цього вони вже створили подкаст «Заглушені голоси», для якого зібрали дев’ять інтерв’ю з колишніми вихованцями інституційних закладів і вже на основі цих документальних історій мені було запропоновано написати п’єсу. Я прослухала більше десяти годин абсолютного різного, але доволі страшного досвіду і відштовхуючись від цього створила художній твір. Далі режисер Віталій Кіно разом з командою нашого Театру на Михайлівській поставив за цією п’єсою виставу. На створення твору у мене пішло приблизно півтора місяці. Відразу після цього почалися репетиції.

Кожен з учасників інтерв’ю згадував, що у них ніколи не було такого Дня Народження якого вони б хотіли. Зазвичай в інтернатах святкують день народження відразу всіх, хто народився у цей місяць — просто даючи кожному по цукерці. Тому, виходячи з інтернату людина часто навіть не знає в який день саме народилась. Саме тому я вирішила, що події нашої вистави будуть відбуватися в День, коли головний герой нарешті зміг сам собі влаштувати справжнє свято. Свій «найкращий день».

Враховуючи що ця вистава є соціальним проєктом і говорить на доволі болісну актуальну тему, ми намагалися її зробити такою аби вона мала шанс стати популярною, адже ми зацікавлені у тому, щоб про ці історії дізналось як можна більше людей. Тому вистава вийшла яскрава, з гумором, сюжетом який тримає інтригу і затягує, навіть з піснями і танцями… Але при цьому з надзвичайно важливою ідеєю. І мені здається це той випадок, коли нам все вдалося. Глядачі плачуть, сміються, замислюються, а головне після вистави мають бажання робити добрі справи — тож спеціально для цього ми розмістили корисну інформацію на наших програмках.

Весь час була на зв’язку з режисером і всією командою, разом редагували та допрацьовували текст. А що стосується самого процесу підготовки спектаклю, то тут я повністю поклалася на режисера. Мені здається, що вийшла хороша вистава і вона виконує покладену на неї місію, як ми й планували. Якщо за рік чи два в залі знайдеться хоч одна людина, яка наважиться всиновити дитину, це все одно буде великий успіх. Було б дуже добре, якби кожен театр підіймав подібні теми.

Запрошую киян до гостей столиці на цю та інші вистави Театру на Михайлівській та Театру на Троєщині.

Фото з соціальних мереж.

Дуже сподіваємося почути коментар про цю виставу від режисера-постановника Віталія Кіно.