На побачення з ювіляром Андруховичем

Цей літературний вечір відбувся у межах спільного спецпроєкту Молодого театру та Stretovych Agency. Раз на місяць у театрі проходять зустрічі з тими, хто творить українську культуру та є її трендсеттерами. Ці вечори є майданчиком для обговорення актуальних питань і викликів, дають змогу ближче познайомитися з письменниками, їхніми неповторними історіями, а також надихають вивчати українську літературу з нової оптики.

***

Юрій Андрухович — письменник, перекладач, есеїст.

Лідер літературного угруповання «Бу-Ба-Бу», один із засновників постмодерністської течії, яка увійшла в історію літератури під назвою «Станіславський феномен». Романи Юрія Андруховича («Рекреації», «Московіада», «Перверзія», «Дванадцять обручів», «Таємниця», «Коханці Юстиції», «Радіо ніч») стали важливими для формування сучасної української літератури, а його творчість багато в чому визначила напрям її розвитку.

Твори перекладені польською, англійською, німецькою, французькою, російською, угорською, фінською, шведською, іспанською, чеською, словацькою, хорватською, сербською та іншими мовами.

***

Пропонуємо уривки розмови з письменником.

— Я надзвичайно вдячний моєму давньому другові — видавцеві, поетові Івану Малковичу за цю нову книжку «Листи в Україну. Версія ХХL», — наголосив Юрій Андрухович. — Страшенно вдячний Іванові, зокрема, за його наполегливість, багаторічне нагадування, що ми колись домовилися видати майже всі мої вірші під однією обкладинкою. Він навіть наполягав, щоб це були всі вірші, але деякі я все ж відсіяв в останній момент.

Також страшенно вдячний Світлані Стретович та Дмитру Стретовичу, які доклали багато творчих зусиль, щоб у Молодому театрі відбулася така незабутня подія. Дякую за можливість знову бути в цьому театрі, на цій сцені. А розпочалося все наприкінці 90-х, коли я почав працювати над перекладом «Гамлета» Шекспіра. У червні 2000-го відбулася прем’єра. Також з Молодим театром мене пов’язує вистава «Московіада», яка роками йшла на його сцені. Крім цього неодноразово читав тут свої вірші, був на сцені поруч з видатними музикантами. Молодий для мене навіть більше ніж театр. Дякую і глядачам, у день свого ювілею приймаю 400 гостей.

— Вихід нової книжки для письменника це певна межа. Чи відчуваєте якусь зміну?

— «Листи в Україну» вперше побачили світ 12 років тому. На перший погляд у цій збірці немає нічого нового крім того, що вона суттєво виросла в обсязі. І це зростання відбулося переважно завдяки найдавнішим віршам, які я не наважився включити до попереднього видання. Йдеться переважно про більшість поезій моєї дитячо-юнацької збірки «Небо і площі», яка побачила світ 1985 року, а також доволі багато з другої збірки «Середмістя».

Зрозумів, що у мене виникає досить спокуслива можливість переробити ці вірші, а можливо, навіть, віднайти їхні первісні версії, з якими тоді звернувся до видавництва. У той час була жахлива ситуація з цензурою — відсіювання текстів, додавання інших, написання додаткових строф. Отож я вирішив, де це можливо, повернути якусь первинність. А там, де вони мені здавалися просто слабенькими, переписати їх сьогодні так, щоб ці вірші стали цікавими.

Ще раз хочу подякувати Івану Малковичу, який мене на це спокусив, надихав, нагадував. Завдяки цьому я минулого літа отримав шанс знову побувати в тих часах, коли вірші писалися.

— Отож, ви немов побачили себе 40 років тому. Які були відчуття?

— Було відчуття, що я просто занурився в ті дні, в ті ночі. З першою збіркою у мене був пов'язаний доволі драматичний епізод життя. Той рукопис я подав до видавництва, коли однією ногою вже був мобілізований до лав радянської армії і переді мною була воєнна служба. Розлучався зі світом, де все ж був вільною людиною. У мене народилася донька, а завтра доведеться стати зовсім іншим. Виконувати чиїсь накази і носити не зовсім те, щоб хотілося носити. Тоді дуже квапився з тим, щоб перш ніж заберуть до війська, я встиг передати цей рукопис до видавництва.

— Як в ідеалі ваша нова збірка мала б сполучатися з читачем?

— Момент виходу у світ першої збірки був вдалим, мені пощастило. Відкривалися нові можливості, зокрема, для молодих поетів. Виходять вірші, які раніше навряд чи були опубліковані. Говорили вісімдесятників, нове покоління. Була увага читачів і критики.

Найбільший розголос мала моя збірка «Небо і площі». Хоча наступні твори, на мою думку, були кращими, поетично багатшими. Але навколишня ситуація нормалізувалася до тієї міри, що поява таких книжок вже не була сенсацією.

Здивувався, що наклад книжки був аж 3,5 тисячі примірників. Думав, що через завеликий наклад збірка буде лежати десь на столах книгарень. Але попри цей наклад вона доволі швидко розлетілася.

- Чи не притупилося відчуття очікування, коли нова книжка піде до читача і має бути якась реакція?

— Думаю, що ця книжка вже певний час існує у книжковому просторі. Мені здається, що її будуть обговорювати. Побачимо.

— Про що для вас глибинно два напрями творчості — поезія і проза?

— Не бачу принципової різниці. Настав день, коли я вирішив, що написання віршів вже не моє заняття. Після тридцяти від тебе очікують чого іншого, а що стосується лірики в житті вже все відбулося. Восени 1990 року зрозумів, що віршів більше немає, вони не приходять.

Натомість у мене руки свербіли до написання прози, одне в друге перейшло безболісно. Сів за друкарську машинку і за два тижні на ній наклацав свій перший роман «Рекреації». Спершу називав його повістю, але потім повість якось зникла з нашого літературознавства. У нас тепер є тільки або оповідання, або роман. Я відчував такий неймовірний політ, як це було на початках моїх літературних справ.

— Чи важливо письменнику випереджати час?

— Мабуть. Але чи можу я собі поставити таке завдання? Ні. Іноді щось вдається. Не хочу применшити трагізм сьогодення, але у 1989−1991 роках теж все було на кону. Тоді не було великої війни з ракетними обстрілами. Але було відчуття, що росія зробить все, щоб нас з цього табору не випустити і що це буде жорстоко. Насправді багато чого з 2014-го і 2022-го року — це прояви війни, яка вже тоді починалася. Але в брутальних московських проявах її було просто відкладено. Агресор її відклав, бо не був спроможний моментально відреагувати.

— Ви писали про музичність власних текстів. А що для вас музика у творчості?

— Насправді музика посідає центральне місце. Напевне я б ніколи не почав писати вірші, якби не грав на музичному інструменті. Хотів бути музикантом і створювати тексти для своїх композицій. На жаль я тоді не зустрів свого гурту, але періодично працюю з різними музикантами. Весь час намагаюся створювати щось нове…

Після цього відбувся концерт гурту «Мертвий півень», який виконав пісні на вірші Юрія Андруховича. З цим колективом він був в інтенсивному турі 2008 року Сходом України. Вони разом проїхали багато кілометрів, провели багато годин розмов.

Іван Малкович подарував ювілярові оливковий вінок і заспівав «Многая літа». А завершився вечір автограф-сесією письменника.

У публікації використані світлини з сайту «Суспільне. Культура».