Сповідь актриси

Вистава — сповідь актриси, яка працювала в театрі. Заради кохання вона покинула глядачів, пожертвувала кар’єрою і поїхала за своїм коханим, відомим математиком, борцем за Свободу, в іншу країну.

— Актори добре продумали свою гру, а далі ми вже допомагали одне одному, — розповіла Ірина Кліщевська, директор-художній керівник театру, народна артистка України. — Гадаю, що вийшла хороша вистава.

З Олександрою Тарновською познайомилися вже під час повномасштабного вторгнення. Вона дуже активна людина і прекрасна актриса, може працювати в різних за жанрами виставах. Думаю, що у перспективі зможемо зробити ще одну виставу за її участю.

А В’ячеслав Шеховцов не тільки грає у цій виставі, він ще й помічник режисера. Працює у нас більше року. Прийшов з Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. Теж прекрасний актор. Бере участь і в інших наших виставах.

Як і всі, сьогодні наш театр переживає не найкращі часи. Троє наших провідних акторів зараз служать в Національній гвардії України. Але попри все ми продовжуємо роботу над новими виставами. Зараз працюємо над постановкою за повістю Леопольда фон Захер Мазоха «Місячна ніч». Багато хто знає його «Венеру у хутрі», а цей твір маловідомий. Якщо все складеться, тоді прем’єру варто чекати восени. Думаю, що буде цікаво.

Також намагаємося допомагати нашим колегам — акторам з Херсона, які сьогодні опинилися у непростій ситуації.

Також ми поспілкувалися з виконавицею головної ролі, заслуженою артисткою України Олександрою Тарновською.

— Спершу вистава народилася у Херсоні. Пригадайте, будь ласка, як це було.

— У 2015 році головний режисер нашого театру, заслужений діяч мистецтв України Сергій Павлюк поставив моновиставу за участю народної артистки України Лариси Кадирової «Не плачте за мною ніколи», яка мала великий успіх як у Херсоні, так і в Києві. Після цього він став ставити моновистави з нашими акторами. Якось він мені сказав, що у нього є начерки п’єси, хоче її допрацювати і взяти за основу історію мого життя. Вірші написала Тетяна Коломоєць, також до роботи долучилася завідувачка літературно-драматургічною частиною Херсонського театру. Так народилась моновистава за моєї участі «Монолог актриси».

Вистава здобула велику популярність у Херсоні. Завдяки своїм друзям я поїхала з нею на фестиваль «Перехрестя» у місто Друскінінкай (Литва), який проводила Марія Танана. До цього пані Марія приїздила до нас на фестиваль «Мельпомена Таврії». Двічі показали цю виставу у Німеччині, чотири рази в Ізраїлі. Також приємно згадувати, що Лариса Кадирова запросила з цією постановкою взяти участь у Міжнародному фестивалі жіночих моновистав «Марія», що багато років поспіль відбувався у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. До речі, того року цей театр святкував своє сторіччя.

Вистава «Монолог актриси» мала йти у Херсоні 25 березня 2022 року з нагоди Міжнародного дня театру. Зрозуміло, що ця та інші вистави не відбулися. А 13 березня у Херсонському театрі Куліша був запланований показ ще однієї вистави за моєю участю «Осінній рок-н-рол» (режисерка заслужена артистка України Тетяна Аркушенко, художник-постановник Ольга Гоноболіна, заслужена художниця України). Зараз ця вистава йде у Київському академічному театрі «Колесо» під назвою «Надвечір'я з рок-н-ролом».

— А як Вас звела доля з театром «Колесо»?

— Зізнаюся, що мені щастить навіть під час цієї жахливої війни. Більше двадцяти років до Херсона приїздили відомі люди на Міжнародний фестиваль «Мельпомена Таврії». Бачили у театрі і мою роботу. Тут я працювала завідувачкою трупою та з багатьма здружилася.

І коли я після окупації приїхала до Києва, то друзі запропонували мені поїхати на реабілітацію до Європи. Та я там довго не витримала і вже через два місяці повернулася в Україну, до Києва. Тут знову зустріли друзі, надали мені можливість мешкати у хорошій квартирі, здається мене ніколи так добре не зустрічали як тут. Вони познайомили мене з директором-художнім керівником театру «Колесо», народною артисткою України Іриною Кліщевською. Низькій уклін Ірині Яківні та директору-художньому керівнику Херсонського театру імені Миколи Куліша, народному артисту України Олександру Книзі. Завдяки їхній підтримці 5 та 6 квітня минулого року відбувся наш перший спільний проєкт — вистава «Надвечір'я з рок-н-ролом». А в квітні 2025-го вже другий — «Андріївський узвіз. Ліхтар. П’єро». Завідувачка літературно-драматургічною частиною театру Анастасія Савицька-Шеліга запропонувала, щоб нова прем’єра відбулася саме на день народження Ірини Кліщевської. Так і сталося.

Дуже вдячна всім працівникам театру, особливо В’ячеславу Шеховцову. Він вніс багато пропозицій. Якщо у Херсоні це була моновистава, то тут він запропонував: «А давай я буду у виставі твоїм сином, а в театрі „Колесо“ ми відзначатимемо 50-річчя твоєї творчої діяльності». І дійсно у минулому році було 50 років моєї творчої діяльності. Також 25 років роботи у Херсонському театрі і 22 роки, як я очолюю Херсонський осередок Одеського регіонального відділеня Національної спілки театральних діячів України. Мої колеги у Херсоні й сьогодні працюють під вибухи ракет і дронів, аби херсонці, які залишилися в рідному місті, могли хоча б ненадовго відволіктися і подумки повернутися у мирний час.

— Як відбувалася робота над виставою?

— У нас було обмаль часу, до того ж не завжди мали можливість проводити репетиції на сцені театру. Часто репетирували з В’ячеславом у мене на квартирі на Русанівці. Добре, що той живе неподалік. Він шукав спосіб, як може зі своєю роллю вклинитися у монолог актриси. Думаю, що йому це добре вдалося.

Коли ми вийшли на сцену, то вже Ірина Кліщевська запропонувала щось доповнити, змінити. Цей процес тривав і напередодні першого показу в день її народження. Мені здається, що вистава буде набирати обертів. В’ячеслав як асистент режисера продовжує над нею працювати. У нього з’являються нові ідеї, він додає якісь нюанси.

— А що можете сказати про Шеховцова як про актора?

— Він має великий театральний досвід. П'ятнадцять років працював у Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. Це актор дуже своєрідний, органічний, має великий творчий потенціал. Вважаю, що його можна зачислити у десятку кращих київських акторів.

До цього ми з ним працювали над вже згаданою виставою «Надвечір'я з рок-н-ролом». Коли робили цю виставу, то залишили багато з херсонської постановки, над якою працювала режисерка Тетяна Аркушенко. Але треба було її адаптувати до значно меншої сцени театру «Колесо». Принагідно хочу подякувати Олександру Литовченку, який переклав текст українською мовою і подарував його театру. Глядачі звертають увагу на троянду, що наприкінці вистави перетворюється з чорної на червону.

— Напевно Вам довелося пережити багато випробувань за час війни?

— Моя сім’я зараз знаходиться за межами України. Я їх не бачила вже три роки. Наша херсонська квартира напівзруйнована. Спершу було важко наважатися на переїзд з Херсона до Києва. Мені зателефонувала донька відомих театральних діячів Катерина Горбенко і сказала, що якщо я через три дні не приїду до Києва, то вона поїде за мною. Якби не вона та інші мої друзі, я не знаю, чи переїхала б я до столиці, і невідомо, щоб тоді було б зі мною.

— Що можете сказати про свої творчі плани?

— Вже зовсім скоро у Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір'я» покажуть диплому виставу випускниці Національного університету театру, кіно та телебачення імені Івана Карпенка-Карого Дарини Микитенко (майстерня Вахтанга Чхаїдзе) «Стара Леді показує свої медалі» за твором Джеймса Баррі. До участі у цьому проєкті мене запросив художній керівник «Сузір'я», народний артист України Олексій Кужельний. Також у виставі будуть задіяні відомі актори. Сподіваюся, що вона увійде до репертуару театру.

Крім цього у планах участь в одному серйозному проєкті. Але про це трохи згодом.

Фото надані театром.