Багатогранне обдарування Ігоря Шамо

Ігор Наумович залишив глибокий слід у вітчизняному мистецтві. Його музику благословили емоційність, щира лірика та драматизм. Він залишив нам у спадок понад триста пісень. І ці пісні увійшли до золотого фонду української класики. А пісня «Києве мій» стала музичною емблемою столиці України.

Але пісенна творчість це лише одна з граней творчого обдарування Ігоря Шамо. До цього треба додати оперні, симфонічні, камерно-вокальні і камерно-інструментальні твори. А ще музику до театральних вистав і кінофільмів. І цього вечора були виконані твори, що презентують різні сторони таланту композитора.

Ігор Наумович був учнем Бориса Лятошинського. Від свого вчителя успадкував серед багатьох інших складових творчості великий інтерес до українського і загалом слов’янського фольклору. Іноді Борис Лятошинський казав своїм учням: «З історією композиції ми з вами ще встигнемо. А поки що шукайте натхнення у фольклорі, пийте з його життєдайного джерела». І ці настанови стали для Ігоря Шамо заповітними.

Хорова фольк-опера «Ятранські ігри» — перший твір такого жанру в українській музиці. Для багатьох колективів ця опера стала антологією хорового виконавства. А для композиторів, які писали хорову музику, цей твір став справжнім дорогоцінним набутком виразних засобів хорового співу.

Цього вечора прозвучали частини фольк-опери: «Маринонька», «Ой, Ятране», «Купальська ІІ», «Тирлич, тирлич» і «Троїсті музики». А виконав їх Камерний дівочий хор Київського державного музичного ліцею імені Миколи Лисенка (хормейстерка Віра Шемчук, художня керівниця та диригентка — заслужена діячка мистецтв України, професорка Юлія Пучко-Колесник.

Продовжили концерт творами, в яких Ігор Шамо звертався до виразних можливостей струнного оркестру у поєднанні з голосами інших струнних інструментів.

«Концерт для кнопкового акордеона зі струнним оркестром» — останній завершений твір Ігоря Шамо. Прожиті роки, пройдений шлях. А, як відомо, для талановитих особистостей творчий шлях не часто встелений трояндами. Твір був написаний у дуже важкий період життя композитора, коли доля винесла йому вирок про невиліковну хворобу. Однак композитор не закрився на одинці, він не втратив у собі духовну красу.

Написана ця музика у творчому спілкуванні з видатним музикантом, який геніально відтворював усі барви, настрої, динаміку кнопкового акордеона — Володимиром Бесфамільновим. Цей твір Ігор Наумович написав як ювілейний подарунок Володимиру до його 50-річчя. 28 листопада 1981 року Володимир Бесфамільнов виконав цей твір на своєму ювілейному концерті.

В одному з інтерв’ю (це інтерв’ю зараз зберігається у фондах Українського радіо) Ігор Шамо сказав: «Я сподіваюся, що напишу ще декілька творів, які будуть так само талановито інтерпретовані Володимиром Бесфамільновим». На жаль цим задумав не судилося збутися. Через вісім місяців 17 серпня 1982 року Ігор Шамо залишив цей світ і його душа полинула кудись до зірок Чумацького шляху.

«Концерт для кнопкового акордеона зі струнним оркестром» складається з чотирьох частин: «Прелюдія», «Фуга», «Арія» та «Токата». Є авторська ремарка. Ігор Шамо написав, що Фуга має бути злою, як одна зі сторін нашого життя. Третю частину часто виконують як окремий концертний номер. А про Токату Ігор Наумович сказав: «Четверта частина коротка, швидкоплинна як саме життя». До виконання на сцену запросили Національний ансамбль солістів «Київська камерата» (диригент Ігор Маринченко, соліст Ігор Саєнко, кнопковий акордеон).

Ведуча концерту зазначила, що сторіччя від дня народження Ігоря Шамо відзначається в Україні на державному рівні. Відбулося багато знакових концертів програмних творів композитора. Національний банком України у серії «Видатні особистості України» випущено ювілейну монету «100 років від дня народження Ігоря Шамо» у сувенірному оздобленні. До Дня Києва Укрпоштою за проєктом «Власна марка» випущено поштовий конверт — маркований блок та аркуш, проведено спецпогашення.

Камерно-оркестровий струнний склад був представлений у творчості Ігоря Наумовича дуже по новаторському. Композитор сказав: «У великому симфонічному оркестрі звучить все. Я ж прагну, щоб „усе“ звучало в малому». Представлений «Концерт для флейти і струнного оркестру» складається з трьох частин: «Діалоги», «Мадригал» та «Рондо капричіо» (соліст Дмитро Кузьмін, флейта).

І ще один твір був виконаний того вечора. Тема Другої світової війни наскрізним лейтмотивом проходить через усю творчість Ігоря Шамо. Війна зруйнувала все, що він любив. Батько і старший брат пішли на фронт. Ігор, вчорашній десятикласник, перебуваючи з мамою в евакуації вирішив піти добровольцем. Йому було сімнадцять років. Закінчив курси фельдшерів і пройшов до Берліна та Відня.

Тамара Невінчана — авторка однієї перших ґрунтовних монографій, присвячених творчості Ігоря Шамо, відома мистецтвознавиця, докторка мистецтвознавства. Вона пише: «До речі, Ігор Шамо страшенно не любив згадувати воєнні роки. Всі намагання розговорити його на цю тему завжди натикалися на стриманий відпір. Цього табу він дотримувався завжди, у будь-якій розмові. І лише в музиці він давав волю своїм почуттям, пов’язаним з пережитим на війні. Втім єдине з цього періоду, про що Ігор Наумович розповідав із задоволенням, це його весілля, яке відбулося у Відні після перемоги. Там він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Людмилою, яка до останнього супроводжувала його життєвим шляхом».

Музика, що звучала далі, дала можливість кожному присутньому в залі відчути образний мотив, що пов'язаний з нашою сучасністю, з нашою війною проти російської окупації. Симфонія № 3 «Пам'яті героїв» для струнного оркестру з чотирьох частин: «Прелюдія», «Інтермедія», «Фуга токата» та «Постлюдія».

Цей концерт відбувся насамперед завдяки колективу, який був і залишається лідером у виконанні творів українських композиторів — Національним ансамблем солістів «Київська камерата». На біс він виконав найбільш знаний твір Ігоря Шамо — «Києве мій».

Фото Едуарда Межула.