Історія про непросту любов

Вже на першій хвилині вистави у глядачів виникає питання: а це точно Франко? Так, це Франко від Слави Жили — режисера, заслуженого діяча мистецтв України, який знаний своїм ексцентричним поглядом на класичні твори. Особливо до душі постановка прийдеться тим, хто цікавиться психологією, відкритий до потаємного та цікавиться легкою жорстокістю.

На сцені — двоє франкенштейнів, двоє бідолашних створінь зі своїми святощами й прикрощами. Вони зустрінуться за п’ять хвилин до весни, щоб переповісти історію своїх поневірянь у пошуках одне одного.

«Сойка» — це психоделічне сумʼяття детектива та трилера, мелодрами та хоррору, сліз, любові та поту, одкровень та ще чогось міцнішого. Гості побувають на сеансі психоаналізу та поринуть в інші, широкі, загадкові світи японської художниці Яйої Кусами, творчістю якої натхненне сценічне оформлення.

— Дуже люблю розкривати класичні твори по-новому, — зізнався Слава Жила. — А щодо «Сойчиного крила», то був сильно вражений виставою «Увертюра до побачення», яку поставив Андрій Приходько у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. Це було приблизно двадцять років тому, а я так надихнувся грою Остапа Ступки і Наталки Корпан, що памʼятаю досі. Напевне тоді оселилось у мені маленьке зернятко, яке проросло тільки зараз. Але проросло у зовсім іншій формі.

На сцені двоє, яким насправді кохання не особливо і потрібне. Вони хочуть бути разом, та не можуть собі цього дозволити. Щось подібне зустрічається у багатьох стосунках. Це така вічна і глибока тема. Мені здалося, що буде актуальним поговорити про людські стосунки, про «вивихнуте» кохання, яке присутнє і у сьогоденні. Я був ініціатором постановки і запропонував цей матеріал театру.

Це був пошуковий варіант. Мали приблизно два місяці інтенсивних репетицій, цьому передували два місяці підготовки. Актори зізналися, що були вперше дотичні до такого складного психологічного й умовного театру.

Сам репетиційний процес теж був досить складним. І кожна нова вистава грається по-новому, бо театральне мистецтво живе. Щоразу я бачу зміну персонажів, їхній ріст, трансформацію. Це захоплює, бо кожен новий показ абсолютно не схожий на попередній. І є певна когорта глядачів, які ходять на виставу по кілька разів. Хтось не відразу може все осягнути, комусь цікаво, як вона росте.

Мені здається, що унікальність цієї вистави полягає в тому, що ти можеш прийти і заглибитися. Немов потрапляєш в улюблене кіно, яке можеш передивлятися кілька разів і воно все рівно буде тобі цікавим.

Ігор Іванов (Хома, Генрись, Зигмунт, інженер) — прекрасний актор. Ми познайомилися, коли він працював у Київському академічному театрі юного глядача на Липках, де я був директором-художнім керівником. Ігор пішов у спортзал і чотири місяці відточував свою спортивну форму. Він мене вразив своєю вірою в цю роботу. У нього кілька ролей і ми шукали, щоб він був новим у кожній сцені. У кожному епізоді бачимо різноманіття і різнобарв’я його акторської майстерності. Вже домовилися з Ігорем про наступні проєкти.

Із заслуженою артисткою України Мариною Андрощук (виконавиця ролі Марії) ми теж познайомилися у Театрі на Липках. У неї головна крута роль. Марина виходить на сцену і не сходить з неї годину і десять хвилин. Вона постійно у крупному плані. Тримає глядача, тримає цю історію. Робить це дуже майстерно. Маємо багато позитивних відгуків від глядачів про її пластику та ефектне виконання ролі Марії.

У роботі над сценографічним рішенням (художниця-постановниця Поліна Панченко) нам допомогла творчість японської художниці Яйої Кусами. Вона специфічна людина, періодично лікується у психічній лікарні. І це відображається в її творчості. Ми взяли цю основу за активну зону підсвідомості. Я казав акторам, що ця площа в плямах є одночасно ніби сукнею Марії у червоний горох і запаленою підсвідомістю Хоми, який намріює свою сойку, яка пише йому листа.

У виставі можна побачити трансформацію простору. Він у нас 2D, а в кінці ніби переходить у 3D. Бо за підсвідомістю з’являється додатковий простір. І у фіналі ми начебто бачимо хрест із цвинтаря. Хома його підіймає, виходить за нього в глибину і ніби возноситься. Тут ми намагалися закласти міфічні і символічні сенси (як Прометей з вогнем). Так ми бачимо виставу, а що побачить глядач, то вже інша справа.

Костюми, як на мене, дуже цікаві. Вони не сучасні і, водночас, не історичні. Костюми стилізовані і неомодернові. Марія у червоному викликає реакцію запалення. Червоний грим на очах у акторів — це наша підсвідомість, яка запалена тим, що відбувається у світі.

Музика у виставі повністю авторська. З композитором Юрієм Звонарем працюємо не вперше. Він пише музику до моїх вистав і антреприз. Колись ми разом робили новорічний боржомі-парад Києвом. Юрій — композитор мого серця, написав прекрасну музику і до «Сойки». І вона ідеально лягла на виставу. Ним написані й всі звуки.

Перед виставою глядач потрапляє у темну залу, своє місце шукає навпомацки. Світло в залі не запалюємо навмисне. І чутно як капає вода. Це також частина концепту, занурення в історію. З художницею з костюмів і артдиректоркою проєкту Тетяною Іваночко ми заклали ідею, що дія з Зигмунтом відбувається у підвалі.

Пластикою займалася головний балетмейстер Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, заслужена діячка мистецтв України Ольга Семьошкіна. Творча любов переслідує нас у різноманітних творчих проєктах. Вже маємо спільні плани на майбутнє. Мені дуже приємно з нею працювати. Вражає її розуміння і відчуття простору, в якому вона творить. Як вона вміє спрямувати акторів і видати те, що необхідно мені як режисеру.

Дуже люблю театр «Актор», його технічне наповнення і можливість вибудувати ефектну картинку за допомогою світла. Ця пістрявість інколи дає неочікуваний результат. На мою думку, виходить досить звабливо.

Серед моїх найближчих планів на переосмислення — «Синє чудовисько» Карло Ґоцці в Одеському академічному музично-драматичному театрі імені Василя Василька, «Лускунчик» Гофмана у Київському академічному театрі ляльок та опера «Дон Жуан» Моцарта у Дніпровському театрі опери та балету. «Сойку» ж відпускаю у вільний політ.