Шевченко завжди з нами

Цього вечора талановиті виконавці розповіли присутнім щемливу і щиру історію про долю, її колізії. Про те, що надихало і те, що боліло Тарасу.

Це було дійство не лише про пам'ять, а й про історію. Історію величної присутності, історії величної тиші. Тарас Шевченко завжди сучасний. Він завжди з нами у слові, у серці, у волі, у пісні, у нескінченному, незвіданому Всесвіті української душі.

— Перше моє знайомство з творчістю Тараса Шевченка відбулось, певно як у більшості, у школі, — пригадала режисерка-постановниця Надія Агеєва-Швед. - Мені повезло з вчителькою української мови і літератури Зінченко Ніною Сергіївною, бо ту любов до слова вона заклала мені ще у шкільні роки.

Поезія емоційна, драматична, написана на диво 200 років тому, а актуальності не втрачає й донині. Коли ми боремось з тим лютим звіром, котрий нищить наші домівки. Але я ВІРЮ в нашу ПЕРЕМОГУ, бо коли стаються такі історії, як наше дійство, коли вони резонують в серцях людей — хочеться діяти, творити і доводити, що ми є, що ми не забуті, що УКРАЇНСЬКЕ слово, музика та пісня нині у світі мають величезну силу в боротьбі за нашу ідентичність.

Театралізоване дійство «І мертвим, і живим…» — це моя перша режисерська робота за творчістю Тараса Шевченка, котра була пронизана атмосферою автентики та сучасності. Ця прем’єра не лише про історію. Це дійство про шлях, про долю, про єдність поколінь, про людину, яка стоїть перед світом зі своїм болем, вірою, пам’яттю і надією, які такі ж, як і в мільярдів інших людей, але водночас лише її. Ця історія про нас і про те, ким ми є.

У своєму репертуарі, як акторки також маю чимало читецьких творів — поеми «Сова», «Хустина», «Мар'яна Черниця» та інші, які неодноразово виконувались як у Національній філармонії України, так й в обласних філармоніях. У Львівському академічному духовному театрі «Воскресіння» граю у вуличній виставі «Сни за Кобзарем», котра наразі йде переважно за кордоном, адже специфіка вуличного театру передбачає використання піротехніки та відкритого вогню, що наразі заборонено в Україні.

Щодо створення нашого філармонійного дійства, то це дійсно цікава й нова історія, адже ми вперше у філармонії поєднали бандуру, гітару і марімбу, для яких був написаний Оленою Немеш ексклюзивний інструментальний твір «І пташкам весело літать…». Прем’єра твору цього вечора відбулась у виконанні Андрія Остапенка, Олени Немеш та Анастасії Сабадаш. І все це обʼєднано силою живого слова Анатолія Паламаренка. Також, як на мене цікаво вийшло поєднання класичного сопрано солістки Київської опери Ганни Семець та народного вокалу солістки Національної філармонії України, народної артистки України Ярослави Руденко. До речі, саме в одяг зі старовинної колекції автентичного одягу Ярослави були вбрані виконавці, що доповнювало атмосферу цього вечора. Не менш важливий елемент — дерево життя, який створила відома художниця і сценограф Мілана Скорик.

Анатолій Нестерович Паламаренко — це мій творчий батько, завдяки якому я ще у студентські роки зрозуміла сутність справжнього і глибинного українського слова. Завдяки йому я свого часу почала в своїй творчості (акторській і режисерській) звертатися до поезії як і наших класиків, так і сучасних українських авторів. Для мене велика честь, коли Анатолій Несторович бере участь в моїх проєктах. Дивовижна річ, коли людина у такому поважному віці, з багатогранним творчим досвідом прислухається до молоді та йде на різноманітні творчі експерименти, не боїться ризикувати й приймає усі творчі новації.

На жаль, чомусь витає в суспільстві думка, що поезія та художнє слово — це учорашнє й не актуальне, що нині цей жанр втрачає популярність… Але я впевнена, що ми не маємо права дати загинути цьому жанру. Так, виникає потреба в іншій формі подання поезії, наприклад в синтезі музики та пісні з театралізованими елементами. Та я вкрай не згідна, що мистецтво слова потрібно забути. І тому у своїй режисерський творчості намагаюсь цей жанр відстоювати і відновлювати через різноманітні перформативні дійства. Вважаю, що сьогодні українське слово має надзвичайно потужну силу у боротьбі з нашим ворогом. А українська мова, культура — то величезні тригери для ворога, а для нас це зброя для якої Бог нам дав вуста.

Наша команда, котра склалась цього вечора у проєкті «І мертвим, і живим…» — це не лише професіонали своєї справи, а й щирі люди, з якими ми творили на одній емоційній хвилі. Я вдячна кожному за довіру та змістовну й величезну роботу творення цього премʼєрного дійства. Бо лише разом можливо досягти тієї неймовірної гармонії, котра панувала цього вечора. Звісно, ця програма буде повторюватись не лише у стінах Національної філармонії України, а й в різних куточках нашої країни. Бо поезія Тараса Шевченка, як на мене, буде актуальною ще багато років.

Щодо наступних творчих проєктів, то принагідно запрошую наших читачів 24 червня о 19.00 до Колонного залу імені Миколи Лисенка НФУ на перформативну психодраму «Людина.com.ua» за поезією Анатолія Матвійчука, музикою Євгена Станковича, Валентина Сільвестрова, Михайла Шведа та Михайла Шуха. Це буде історія про людину, про те, як вона долає свій біль і страх, це запрошення до внутрішнього діалогу, до рефлексії і глибокого переживання через мистецтво, що виводить на поверхню головні питання буття: Хто я? Чому я відчуваю біль? Чим є любов, прощення, пам’ять? Чи взагалі існуємо ми? У головній ролі — актор Національного академічного драматичного театру Івана Франка, народний України Олексій Паламаренко.

А наприкінці серпня в музичному салоні НФУ плануємо атмосферний концерт в епосі В. А. Моцарта з відомими як в Україні, так і у світі опереними співаками Миколою Губчуком та Тарасом Бережанським. Також на наступний театральний сезон заплановані нові постановки у театрах Києва та у Львові.