Мріємо і кохаємо

Що може бути краще за перше побачення? Хіба що… перше побачення без сирен, дронів і думок про небезпеку. «Кава перших побачень» — це щира, трохи смішна, трохи сумна історія про юних дівчат, які просто хочуть закохуватись, фліртувати й пити латте, а не ховатися від ворожих дронів.

Це вистава про юність, про мрії, про кохання, яке стається попри все і продовжує життя…

Кава перших побачень — дипломна вистава студентів-акторів Кафедри сценічного мистецтва і культури КНУТД створена у рамках проєкту «ДЕБЮТ» на сцені Театру на Михайлівській. Режисер та майстер курсу Віталій Кіно.

За п’єсою Марини Смілянець «Період перших побачень», що була написана у рамках міжнародного проєкту програми Creative Europe «Трикутник для українських театральних митців» від Європейського союзу.

— У мене відбулося кілька важливих прем’єр, — розповіла Марина Смілянець. — Одна з них у березні 2025 року — це «Ласкаво просимо на кінець світу» в німецькому театрі Шаушпіль Штутгарт. Це вистава яка йде в постійному репертуарі цього театру з німецькими акторами. Але над нею працювало кілька українців, це — я, режисер Стас Жирков, композитор Богдан Лисенко та перекладач Себастіан Антон. Я задоволена тим, що у нас вийшло зробити, це історія, яка в першу чергу нагадує європейцям що війна близько, набагато ближче аніж їм може здаватися. А тако ж про такі вічні цінності як — людяність, любов та взаємопідтримка.

Також на початку травня була прем’єра у Львівській національній опері — «Гра в оперу» -режисерки Олени Савчук. Це був цікавий експеримент. Адже ми створили оперу для сімейному перегляду, зокрема для дітей. Мета цієї вистави — познайомити юного глядача з оперою та закохати в це мистецтво. І судячи по реакції в залі — у нас все вийшло. Також, я рада, що Львівська опера запросила до співпраці сучасного українського драматурга і це свідчить про те, що театр розвивається та не боїться нових викликів. Я думаю такий вектор варто продовжувати.

А п’єса «Період перших побачень» була замовлена шведським театром в рамках проекту «Трикутник для українських театральних митців» і перша її читка відбулася в Культурному домі Kulturhuset Stadsteatern у Стокгольмі. Вони хотіли розповісти зі сцени, що відбувається зараз в Україні. Це мала бути така міні-п'єса (до 12 сторінок). Аби максимально емоційно залучити глядача до того, що відбувається на сцені я написала історію, яка б одночасно розповідала про війну, що триває, але й була сповнена і гумором (бо я вірю, що це єдине що ще якось рятує наше ментальне здоров’я) і живою історією. За цей час мені доводилось бачити багато юних людей, які замість того аби насолоджуватись своєю молодістю переживають складні періоди, знаходяться в стресі, депресії, дехто з них був на грані самогубства, і тим паче не налаштовані будувати якісь романтичні стосунки… Можливо підлітки все переживають навіть складніше, аніж дорослі. Майже кожна історія про яку згадую в цій п'єсі було мною десь почута або побачена.

Я переконана, що Росія не лише нищить наші міста та вбиває наших людей, вона також примусила наших дітей раніше подорослішати і вкрала дитинство, легкість, можливість безтурботно насолоджуватись юністю. Саме це намагалася показати у п’єсі.

Віталій Анатолійович Кіно має багато талановитих студентів, яким дає можливість творчої реалізації ще підчас навчання — це один з таких випадків, адже ця вистава це дипломна робота його акторського курсу. Можливо не так легко знайти актуальний матеріал на юних акторів, ще й на потрібну кількість — а тут все співпало. Він як режисер завжди максимально точно відчуває мої тексти — тож, я завжди рада коли він бере їх в роботу. В цьому плані я, як автор відчуваю завжди абсолютну довіру. Якщо у нас обох виникають якісь сумніви щодо якихось моментів — ми це завжди обговорюємо і за потреби змінюємо.

Фото надані театром